Читати книгу - "Інформатор"

Офіс Гейсмера був розташований на розі будинку. З нього відкривався вид на хмарочос, схожий на бункер, та різні державні контори. Гейсмер рідко приймав речі такими, якими їх створили. Тож його кабінет був більшим, ніж інші, оскільки він вибив стіну і додав довгий стіл. Такий стіл став єдиним у лабіринті кімнаток і секцій РСП. Якщо Раді потрібно було зібратися на засідання, доводилося використовувати конференц-зал у будівлі Верховного Суду.

Сьогодні за столом сиділо четверо людей: Гейсмер, Лейсі, Г’юго та секретна зброя РСП — старенька жінка-юрист Саддел. Хоча їй було вже трохи за сімдесят, вона могла аналізувати величезну кількість матеріалів і тримала їх усі в голові. Тридцять років тому Саддел не отримала диплом, оскільки не здала фінальний іспит, — на те в неї були свої причини. Тепер їй було відведено роль радника. Саддел багато курила, тож усі ті плями від диму на вікнах і стелі з’явилися тут значною мірою завдяки їй. Останніх три роки вона боролась із раком легень і поки програла лише один робочий тиждень.

Стіл був завалений паперами — скріпленими між собою та окремими аркушиками з помітками жовтим і червоним маркерами. Г’юго доповідав:

— Усе сходиться. Ми знайшли контакти у Пенсаколі. Це люди, які знали його, коли він ще працював адвокатом. Хороша репутація і таке інше аж до того інциденту. Він той самий чоловік, але з новим іменем.

— Характеристика із в’язниці бездоганна. Він провів там шістнадцять місяців і чотири дні. У федеральній в’язниці Техасу працював бібліотекарем і часто допомагав співкамерникам подавати апеляції. Кільком із них вдалося отримати дострокове звільнення, — додала Лейсі.

— А як щодо його обвинувачення? — запитав Гейсмер.

— Я копнув досить глибоко, шукаючи підтвердження того, про що розповів нам містер Меєрс. Федерали стежили за агентом із нерухомості, відомим як Кубіак. Виходець із Каліфорнії, двадцять років працював у сфері продажів у Дестіні та Панама-Сіті. Він попався і отримав тридцять років за скоєні злочини. Здебільшого це були банківські й податкові махінації та відмивання грошей. Усі, хто мав із ним справу, теж постраждали, в тому числі й Ремсі Мікс. Але, як ви знаєте, той погодився на співпрацю. Адвокат здав усіх, кому висунули обвинувачення, і найбільше — Кубіака, чим йому дуже зашкодив. Тож його ідея переховуватися в морі, змінивши ім’я, не така вже й погана. Міксу дали тільки шістнадцять місяців, решті — щонайменше п’ять років, а Кубіаку дістався головний приз, — відрапортував Г’юго.

— Особисте життя?

— Два розлучення, наразі не одружений. Друга дружина покинула Мікса, коли його запроторили до в’язниці. Є син від першого шлюбу, він живе у Каліфорнії й володіє рестораном. Коли адвокат визнав провину, з нього стягнули штраф у розмірі сто тисяч доларів. На судовому засіданні він стверджував, що приблизно стільки ж і отримав. Усе це зробило його банкрутом, про що він повідомив за тиждень до відбування покарання, — відповіла Лейсі.

Г’юго переглянув збільшені фото і сказав:

— Я встиг сфотографувати його яхту, коли ми познайомились. Це 15-метровий моторний човен «Морський бриз», нічогенький такий агрегат із діапазоном 230 км, де спокійно можуть жити четверо людей. Він зареєстрований на підставну компанію на Багамах, тому мені не вдалося пробити номер. Можу лише припустити, що така яхта коштує не менш як півлимона. Маєрса випустили із в’язниці шість років тому, а ліцензію поновили зовсім недавно. Офісу в нього немає, мешкає він на яхті, яку, звісно, може й орендувати. Хай там як, але такий спосіб життя не з дешевих. Хотів би я знати, як йому вдається все це оплачувати?

Лейсі перехопила естафету:

— Ймовірно, він вивів частину своїх статків у офшор, коли справою зацікавились у ФБР. Згодом видали закон RICO, і жертв стало більше. Мій інформатор, колишній прокурор, стверджує: він завжди мав підозри, що Мікс, як його тоді звали, тепер відомий як Маєрс, приховав гроші. Цей чоловік запевняє, що так робить більшість обвинувачених. Однак ми навряд чи дізнаємось, як усе було насправді. Якщо ФБР не змогло знайти заховані гроші сім років тому, то я не думаю, що нам зараз це вдасться.

— Ви говорите так, наче ми маємо час шукати ці гроші, — буркнув Гейсмер.

— Та ні, звісно.

— Тож цей чоловік — пройдисвіт? — запитав Гейсмер.

— Він колишній засуджений, але своє вже отримав, заплатив за злочини і тепер такий само, як і ми троє, — сказав Г’юго.

Він поглянув на Саддел і злегка усміхнувся, але жінка ніяк не відреагувала.

— Дійсно, пройдисвіт — це трохи не те слово, — погодився Гейсмер. — Давайте поки назвемо його підозрілим. Я наразі не можу повністю погодитись із версією про приховані гроші. Якби Маєрс потай вивів їх у офшор, то це б означало, що він усе ще на гачку за шахрайство. Чи став би він так ризикувати?

— Ну, не знаю. Він видається досить обережним, до того ж не варто забувати, що він вийшов на волю шість років тому. За законами Флориди потрібно зачекати п’ять років, перш ніж подавати прохання про повернення ліцензії. Я думаю, за ці роки він знайшов спосіб заробити декілька баксів. Маєрс таки винахідливий, — відповів Г’юго.

— А чому нас це має цікавити? Ми шукаємо щось на нього чи на суддю-корупціонера? — озвалась Лейсі.

— Слушне зауваження, — погодився Гейсмер. — Кажете, Маєрс натякав, що цей суддя — жінка?

— Схоже на те, — відповіла Лейсі. — Важко сказати.