Читати книгу - "Навіщо Україні НАТО"

Statement by The Prime Minister of the United Kingdom Tony Blair at the meeting of the North Atlantic Council.—2002.www.nato.int/docu/speech/2002/s02112lg.htm ">[9]. Колишній Генеральний секретар НАТО Дж. Робертсон заявив, що союз між Європою і США є «союзом націй, що мислять подібним чином»[10]. Міністерство закордонних справ Німеччини у своєму звіті стверджувало, що «Європа і Північна Америка об'єднані спільною культурною і інтелектуальною історією, об'єднані одним культурним простором. Вони мають аналогічне розуміння представницької демократії, прав людини, верховенства закону і ринкової економіки та мають громадянські суспільства зі схожою структурою»[11].

У Вашингтонському договорі від 4 квітня 1949 р. міститься твердження, що договірні сторони «рішучі у справі захисту свободи, спільного спадку і цивілізації своїх народів, заснованих на принципах демократії, індивідуальної свободи і верховенства закону»[12].

Визначний теоретик особливого ідеологічного, культурного та світоглядного зв'язку між Європою і Північною Америкою Самуель Хантінгтон у своїй праці «Зіткнення цивілізацій» стверджує, що світ розділено на 7—10 угруповань держав, об'єднаних спільною цивілізацією, тобто набором культурних і світоглядних імперативів. Згідно з Хантінгтоном, тертя, сутички між цими цивілізаціями є природними. В якості однієї з цивілізацій Хантінгтон виокремлює західну цивілізацію, яка охоплює більшість країн євроатлантичного простору, а також Австралію і Нову Зеландію. У Європі, з точки зору С. Хантінгтона, крім західної цивілізації, присутня ще слов'янсько-православна цивілізація. Україні концепція Хантінгтона відводить становище на межі західної і слов'янсько-православної цивілізації[13].

Слід наголосити, що розподіл на цивілізації, запропонований Хантінгтоном, не дає відповіді на важливі запитання щодо долі окремих слов'янських та православних країн. Насамперед це стосується того факту, що така православна країна, як Греція, є давнім членом західних інституцій — НАТО з 1952 р. і ЄЕС з 1981 р. Також членами НАТО з 2004 року є Болгарія і Румунія, де переважає православ'я. Ці країни також мають намір приєднатися до ЄС у 2007 р. Крім того, намір приєднатися до НАТО і ЄС оголосили Македонія і Грузія, де теж переважає православне населення.

З огляду на ці факти (занадто велику кількість «винятків») теорію Хантінгтона слід розцінювати всього лише як спробу західного професора систематизувати обмежене, доступне для нього коло даних, після того як попередні знання і уявлення американців та західних європейців про східну частину Європи виявилися неповними.

Представники функціонального або інструментального підходу наголошують на першорядному значенні спільності інтересів держав Європи і Північної Америки як базису євроатлантичної інтеграції. Євроатлантична єдність досягається через розподіл відповідальності і функцій у реалізації спільних інтересів.

Функціональний підхід до євроатлантичного зв'язку не заперечує існування особливих цивілізаційних, культурних та ідеологічних зв'язків між країнами Європи і Північної Америки, однак наголошує, що причини міцності трансатлантичного партнерства полягають у спільності інтересів сторін, тобто в обопільній вигоді євроатлантичних зв'язків для країн Європи та Північної Америки.

Російські дослідники, які визначають зміст євроатлантичної інтеграції з точки зору інструментального підходу, акцентують увагу саме на практичній вигідності НАТО. Найчастіше російські дослідники визначають НАТО як «механізм колективної безпеки», деякі — як «загороджувальний загін золотого мільярду», «трансатлантичну зовнішньополітичну оболонку США», «квінтесенцію геополітики „Великого моря“, спрямованої проти геополітики „Великого суходолу“» тощо.

Під час «холодної війни» головною метою співробітництва між США і країнами Західної Європи проголошувався захист країн Заходу від можливої агресії з боку СРСР та його сателітів. Принципами такого захисту для держав Заходу були:

• стратегія «стримування», зміст якої полягав у тому, щоб довести СРСР, що вартість можливої війни для СРСР значно перевищить можливі здобутки, які вдасться отримати в її результаті;

• оборона, зміст якої полягав у тому, щоб мати можливість перемогти у війні в разі, якщо вона усе ж відбудеться. Розташування збройних сил, озброєнь та командних пунктів було змодельовано під час «холодної війни» таким чином, щоб напад на одного з союзників не міг відбутися без нападу на всіх;

• солідарність, як розуміння сторонами союзу важливості вироблення спільної позиції у справі протидії СРСР та необхідності уникнення шкідливих міждержавних конфліктів всередині НАТО, що руйнували держави Європи в минулому;

• рівність у справі розподілу відповідальності та ризиків між членами Альянсу.

Сенс рівномірного розподілу ризиків і відповідальності між європейськими і північноамериканськими союзниками по НАТО полягав у тому, що Сполучені Штати в рамках договору НАТО надавали гарантії європейським членам НАТО згідно зі Статтею 5 Північноатлантичного договору. США забезпечували ці гарантії ядерним потенціалом, співмірним з ядерним потенціалом СРСР, розташуванням своїх збройних сил, у тому числі ядерних, на території своїх європейських союзників, наявністю потужних звичайних збройних сил у самих США та на воєнних базах в інших частинах світу, а також наявністю засобів їх доставки, що уможливлювало швидке транспортування американських військ до Європи в разі необхідності.

Для держав Європи такий розподіл означав зобов'язання робити посильний внесок у власну оборону, утримуючи значні збройні сили, призначені для оборони своєї території та допомоги союзникам, координувати свою оборонну політику з партнерами по НАТО, а також надавати свою територію для розміщення військових баз НАТО.

Згідно з точкою зору деяких американських дослідників, відносини між США і їхніми європейськими союзниками мають базуватися на чіткому розподілі функцій: США гарантують безпеку євроатлантичного регіону, а європейські члени НАТО мають за це платити.