Читати книгу - "Хранителі"

Ретривер простягнув батончик Трейвісу, наче прохаючи зняти з нього обгортку.

Збентежений Трейвіс так і вчинив. Ретривер спостерігав за ним, облизуючись.

Розламавши батончик на шматочки, Трейвіс годував пса невеличкими порціями, а той з радістю приймав пригощення і їв майже вишукано.

Трейвіс спантеличено спостерігав за твариною. Він не міг зрозуміти — вбачати в такій поведінці пса щось незвичайне чи цьому є розумне пояснення. Невже пес зрозумів його слова про те, що у бардачку є шоколадка? Можливо, він почув запах арахісу? Певно, останнє.

Трейвіс промовив до пса:

— Але як ти дізнався, що для того, аби бардачок відкрився, треба натиснути кнопку?

Пес подивився на Трейвіса, облизався і попросив ще шматочок.

Трейвіс промовив:

— Добре, добре, тебе, напевне, цьому навчили. Хоча зазвичай таким фокусам псів не вчать, еге ж? Зазвичай їх учать качатися, вдавати мертвого, подавати голос на їжу чи навіть ходити на задніх лапах… але їх не вчать відкривати замки та засуви.

Ретривер сумно дивився на останній шматочок шоколаду, але Трейвіс, замислившись, забрав долоню.

Він був готовий заприсягнутися, що пес досить дивно вичікував: через дві секунди після того, як чоловік згадав про батончик, пес потягнувся за ним.

— Ти зрозумів, що я сказав? — запитав Трейвіс. Він почувався дурнем, оскільки запідозрив, що пес розуміє людську мову, і попри те повторив питання: — Ти зрозумів, що я сказав?

Ретривер неохоче відвів погляд від останнього шматочка шоколадки, і їхні погляди вкотре зустрілися. Трейвіс усвідомив, що відбувається якась чудасія, і його знову кинуло у дрож. Але тепер це було приємне відчуття.

Трейвіс завагався і прокашлявся.

— Емм… ти не проти, якщо я візьму останній шматочок?

Собака подивився на останні два квадратики «Плантерза», що досі лежали в долоні Трейвіса, відтак чмихнув, наче шкодуючи, і став дивитися у лобове скло.

— Чорти б мене вхопили! — вигукнув Трейвіс.

Ретривер позіхнув.

Трейвіс знову звернувся до пса, намагаючись не поворухнути рукою, не показувати йому батончик і жодним чином не привертати уваги до шоколаду, крім як на словах.

— Ну, можливо, хлопче, тобі шоколад потрібний більше, ніж мені. Якщо хочеш, то останній шматок твій.

Ретривер подивився на чоловіка.

Досі не рухаючи рукою, лише тримаючи її біля себе, щоб не показати шоколад, Трейвіс промовив:

— Якщо хочеш, бери, бо інакше я викину її.

Ретривер посовався, а тоді нахилився до нього й обережно взяв шоколад із долоні.

— Щоб я сказився! — вигукнув Трейвіс.

Ретривер встав на чотири лапи, випроставшись на сидінні. Тепер він діставав майже до стелі. За мить він глянув крізь заднє скло кабіни й тихо загарчав.

Трейвіс подивився у дзеркало заднього огляду, але не помітив нічого дивного. Лише асфальтована дворядна дорога, вузьке узбіччя і трав’янистий схил справа.

— Гадаєш, слід їхати далі? Ти це хотів сказати?

Пес подивився на Трейвіса, знову визирнув у заднє скло, відтак усівся, підігнувши задні лапи під один бік, і знову почав дивитися вперед.

Трейвіс завів двигун, натиснув муфту зчеплення, виїхав на шосе і взяв курс на північ. Глянувши на свого супутника, він промовив:

— Ти справді є чимось більшим, аніж звичайний пес… чи це я просто з’їхав з глузду? Якщо так… то хто, до дідькової матері, ти такий?

У східній, передміській, частині Чепмен-авеню Трейвіс повернув на захід — у напрямку згаданого ним раніше «Макдональдса».

— Тепер я вже не можу тебе відпустити чи віддати у притулок, — промовив Трейвіс, а за хвилину додав: — Інакше я помру від цікавості.

Вони проїхали ще кілька кілометрів, аж поки не припаркувалися біля «Макдональдса».

— Гадаю, ти тепер мій пес, — промовив Трейвіс.

Ретривер не відреагував жодним чином.

1

Нору Дейвон налякав телемайстер. Хоча йому було вже близько тридцяти (її одноліток), він поводився як нахабний підліток-вихватько. Коли вона відчинила йому двері, він зухвало подивився на неї і назвався: «Арт Стрек, “Водлоуз ТіВі”», а коли вона знову зустрілася із ним поглядом, то він підморгнув їй. Це був високий, худорлявий і доглянутий чоловік, одягнутий в уніформу. Гладенько виголений, русяве волосся акуратно підстрижене та зачесане. Він справляв враження мазунчика, але не ґвалтівника чи психопата. Втім, Стрек одразу ж злякав Нору, можливо, через свою зухвалість і самовпевненість, яка контрастувала з його зовнішнім виглядом.

— Я до ваших послуг! — промовив Стрек, коли побачив завмерлу у дверях Нору.

Хоча ця фраза була досить невинною, проте через наголос на слові «послуги» його репліка видалася Норі страхітливо непристойною. Нора була впевнена, що зрозуміла його правильно. Але вона викликала майстра з «Водлоуз ТіВі» й не могла прогнати його просто так. Якби вона почала йому щось пояснювати, розпочалася би пересварка, а Нора не була скандальною особою. Тому вона впустила його.

Поки Нора вела його широким прохолодним коридором до арки,