Читати книгу - "Тінь перемоги"

описує так: «Доповідаючи обстановку, А. М. Кущев відразу ж обмовився, що вона ще недостатньо вивчена. З доповіді було ясно, що командування корпусу справжньої обстановки не знає... Виявилося, що ніхто з командування корпусу, крім полкового комісара М. С. Нікішева, в районі подій не був. Я запропонував командиру корпусу негайно поїхати на передову і там ретельно розібратися в обстановці. Пославшись на те, що його можуть будь-якої хвилини викликати до апарату з Москви, він запропонував поїхати зі мною товаришу М. С. Нікішеву.» («Спогади та роздуми»С.154)

Отже, Жуков і комісар Нікішов поїхали вдвох на передній край. «Повернувшись на командний пункт і порадившись з командуванням корпусу, ми послали донесення наркому* оборони. В ньому коротко викладався план дій радянсько-монгольських військ... Наступного дня була отримана відповідь. Нарком був повністю згоден з нашою оцінкою обстановки й наміченими діями. Того ж дня був отриманий наказ наркома про звільнення комдива Н. В. Фекленко від командування 57-м особливим корпусом і призначення мене командиром цього корпусу».

Жуков зажадав терміново посилити угруповання радянських військ. Його підсилили. Жуков зажадав надіслати кращих льотчиків-винищувачів, які тільки були в Радянському Союзі. Льотчиків прислали. В розпорядження Жукова прибула група льотчиків-винищувачів, у складі якої був 21 Герой Радянського Союзу. В той час це було дуже високе звання. Це були кращі аси країни, кожен вже мав не менше десятка перемог у небі Іспанії і Китаю, багато з них отримали досвід у повітряних боях над озером Хасан.

15 липня 1939 року 57-й особливий корпус Жукова був розгорнутий в 1-у армійську групу. Армійська група, це щось середнє між корпусом і повнокровною загальновійськовою армією. 31 липня 1939 року Жукову надане військове звання комкор.

Противник теж посилював угруповання своїх військ. 10 серпня японські війська, які вели бойові дії на кордоні Монголії, були зведені в 6-у армію.

В середині серпня у складі 1-ї армійської групи Жукова було 57 тисяч бійців і командирів, 515 бойових літаків, 542 гармат і мінометів, 385 бронеавтомобілів, в основному - з гарматним озброєнням, і 498 танків.

Весь червень, липень, перша половина серпня - жорстокі бої радянських і японських військ на землі і в повітрі. Бої йдуть зі змінним успіхом. Інтенсивність боїв наростає. Конфлікт приймає затяжний характер...

І раптом рано вранці 20 серпня радянська артилерія провела раптовий артилерійський наліт по командних пунктах і зенітних батареях противника. Після першого вогневого нальоту - масований удар бомбардувальників, потім - артилерійська підготовка тривалістю 2 години 45 хвилин. У момент перенесення вогню з переднього краю в глибину радянські стрілецькі дивізії, мотоброньові і танкові бригади завдали ударів по флангах японського угруповання.

23 серпня радянські війська замкнули кільце оточення навколо 6-ої японської армії. (Радянська військова енциклопедія. Том 8. С. 353) В цей день у Кремлі Молотов і Рібентроп поставили свої підписи під Московським пактом, який по суті був договором про розподіл Європи і початок Другої світової війни.

31 серпня 1939 року був завершений повний розгром оточеного японського угруповання в Монголії. Наступного дня почалася Друга світова війна.

Розгром японських військ на Халхін-Голі мав стратегічні наслідки. У лідерів Японії був вибір: нападати на Радянський Союз або нападати на Сполучені Штати та Британію. Керівники Японії вирішили нападати на Сполучені штати і Британію. Одна з причин такого вибору - урок, який Жуков дав японським генералам на річці Халхін-Гол.

За розгром японських військ на Халхін-Голі Жуков 29 серпня 1939 року був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Йому була вручена медаль «Золота Зірка» і вища державна нагорода - орден Леніна.

До речі, «Золота Зірка» була заснована 1 серпня 1939 року в розпал боїв на Халхін-Голі. До цього звання Героя Радянського Союзу надавалося, але ніяких відзнак Герої не мали.

2.

Жуков прибув до Монголії з надзвичайними повноваженнями. Ресурс повноважень він вичерпав повністю і з перебором. Кожен знав: Жуков розстрілює нещадно, з будь-якого приводу і без приводу. Письмових свідчень тих розстрілів у мене зберігається достатньо для будь-якого трибуналу.

Я знаю, що ви маєте намір заперечити: так, Жуков - садист. Так, Жуков розстрілював своїх солдатів і офіцерів на Халхін-Голі не тільки заради наведення порядку, але і в своє задоволення. Однак яку операцію провів!

Згоден. Операція дійсно блискуча. Але звернімо увагу на непримітну деталь. Давайте згадаємо: хто був начальником штабу у Жукова на Халхін-Голі?

Прочитаємо перше видання мемуарів Жукова, друге, третє... і так - до найостаннішого. Я особисто імені начальника штабу в жодному виданні не знайшов. Тим часом Жуков пам'ятає і називає імена героїв-льотчиків і героїв-танкістів, героїв-розвідників і героїв-кавалеристів. Жуков пам'ятає своїх заступників, командирів дивізій, бригад, полків і навіть батальйонів. Жуков пам'ятає ім'я Д. Ортенберга - редактора газети 1-ї армійської групи. Правда, тут - особлива причина. Жуков рухав Ортенберга, Ортенберг прославляв Жукова. Через два роки Ортенберг був уже головним редактором «Красной Звезды» - центральної газети Червоної Армії. Це він розтрубив на весь світ про подвиг панфіловців, які, борючись під геніальним проводом непереможного Жукова, винищили фантастичну кількість німецьких танків.

У своїй книжці Жуков згадав імена лікарів, які героїчно лікували поранених. Жуков назвав за іменами цілий табун політпрацівників, згадав півдюжини московських письменників та фотокореспондентів, які були на Халхін-Голі: К. Симонов, Л. Славін, Вл. Ставський та інші. Правда, і тут була особлива причина. Напередодні Другої світової війни молоді комуністичні агітатори відточували на Халхін-Голі свої пера. Початківець Костянтин Симонов, наприклад, у той час строчив книжку про прийдешнє світове панування комуністів. Жуков був гарячим прихильником ідеї захоплення комуністами світового панування, тому, всіх, хто цю ідею проповідував, він проштовхував уперед і вгору до номенклатурним благ.

І все-таки дивно: якогось Костянтина Симонова Жуков пам'ятає, а начальника свого штабу — ні.

Але ж за цією забудькуватістю щось криється.

3.