Читати книгу - "Хранителі Персня"

То були, звичайно, Гандальфові знаки, бо старий цей і був Гандальф-чарівник, уславлений у Гобітанії саме завдяки своєму мистецтву робити чудеса з вогню та диму. Інші його заняття були куди складніші та небезпечніші, але малий народ Краю про це нічого не знав. Для них він став ще одною принадою свята. Тому-то так і раділи гобітенята. «Де знаки, там чарівники!» — гукали вони, а Гандальф посміхався [31] до них. Вони вже бачили його раніше, хоча чарівник зрідка навідувався до Краю й ніколи надовго не затримувався; але ні діти, ні навіть найстарезніші старожили не бачили вогняної потіхи — вона залишилась лише у переказах.

Більбо з гномами допомогли старому впоратися з розвантаженням. Коли все скінчили, Більбо роздав кожному малюкові по грошику, але жодної вертушки чи хлопавки вони, на великий жаль зівак, не одержали.

— Біжіть собі! — промовив до них Гандальф. — Усього матимете досхочу — але у свій час.

По тому вони з Більбо увійшли в оселю, і двері за ними зачинилися. Гобітенята ще хвилинку покліпали очима на двері, а потім пішли, відчуваючи, що до гулянки не доживуть.

А Більбо з Гандальфом сиділи біля прочиненого вікна у маленькій кімнаті вікнами на захід. Стояв тихий, ясний полудень. Садочок ряснів квітами; були там ротики, соняшники, а настурції, що вилися по стінах будинку, зазирали у круглі віконця.

— Надзвичайний у тебе садок! — мовив Гандальф.

— Авжеж! Я його дуже люблю — більше ніж увесь старий добрий Край. А все ж таки мені потрібен відпочинок.

— Отже, ти насправді зібрався…

— Так. Я це вирішив уже кілька місяців тому і не передумав.

— Ото й добре! Тоді годі й говорити про це. Дотримуйся лише плану, не відступай ні на крок, і все обернеться на краще і для тебе, і для нас усіх.

— Якби ж так! Принаймні, хоч порозважаюсь у четвер. Я хочу трохи пожартувати…

— От тільки чи буде смішно? — промурмотів Гандальф, хитаючи головою.

— Побачимо! — відповів Більбо.

Вранці прикотили нові фургони, потім ще, та ще; навкруги почали невдоволено бурчати: «своїх забули», але протягом того ж тижня з Торби дощем посипалися замовлення на харчі, на посуд та на найрозкішніші речі, які тільки можна знайти у Гобітоні, Поріччі та усій чверті. Хвилювання зростало. Народ викреслював дні з календарів, і в кожному куточку нетерпляче чекали на листоношу: коли ж це надійде запрошення? [32]

І запрошення не забарилися; поштова контора у Гобітоні весь тиждень була переобтяжена, а в Поріччі пошту й зовсім завалили кучугурами листів, отож довелося кликати на допомогу добровольців. Нескінченною вервечкою снували листоноші по дорозі на Кручу, доставляючи чемні відповіді, усі одного й того ж змісту: «Дякую, неодмінно завітаю.»

На воротях Торби-на-Кручі повісили табличку: «Входити тільки у справах Бенкету», але навіть тих, у кого знаходилася справа (або хто зумів її вигадати), не дуже й пускали. Більбо був зайнятий: писав запрошення, читав відповіді, пакував подарунки, а ще готував щось для себе. А після приїзду Гандальфа він взагалі ховався від усіх,

Одного ранку гобіти дізналися, що на великій галявині на південь від воріт садиби вкопують жердини й тягнуть канати для шатрів та павільйонів. В укосі пагорба зробили новий хід до дороги та поставили високі білі ворота. Три родини з Торбиною узвозу, що огинав ту галявину, відразу потрапили у центр загальної уваги та заздрощів. Дядечко Гемджи тепер уже й для годиться не працював у саду.

Почали ставити намети. Один павільйон, найбільший, збудували таким чином, що високе дерево, яке росло посеред галявини, опинилося у середині, ближче до того кінця, де мав стояти головний стіл. На гілках дерева порозвішували ліхтарики. Ще цікавіша (на думку гобітів) була простора кухня просто неба у північному кутку галявини. Юрба куховарів із заїздів та трактирів на багато миль навкруги прибула на допомогу гномам та іншим іноземцям, що оселилися у Торбі-на-Кручі. Збудження досягло краю» і ось тоді зіпсувалася погода.

Це було у середу, напередодні Бенкету. Небо затягли хмари, усі збентежилися. Але нарешті зайнявся світ славетної днини 22-го вересня, зійшло сонце, хмари розтанули, прапори затріпотіли, і розваги почались.

Більбо Торбинс стримано назвав те «гулянкою», насправді ж то був, як то кажуть, «бенкет на всю губу». Запросили майже всіх, хто мешкав поблизу, а якщо когось, може, випадково забули, ті й самі з'явилися, ніскілечки не образившись. Були гості з інших чвертей Краю та навіть із-за кордону. Більбо особисто вітав усіх (і тих, кого запросив, і котрі самі прийшли) біля нових білих воріт і кожному вручав подарунок, а дехто ухитрився вислизнути у дальню хвіртку, знов пристати до черги та одержати вдруге подарунок. У гобітів є звичай обдаровувати гостей на [33]своїх днях народження, може, не з такою щедротою, як Більбо, але взагалі звичай непоганий. Адже і в Гобітоні, і в Поріччі щодня хтось та народжувався, тому кожен міг розраховувати щонайменше на один подарунок бодай раз на тиждень. їм це ніколи не набридало.

З нагоди подвійного свята подарунки було дібрано відмінні. Гобітенята до того були в захваті, що навіть не відразу згадали про частування. Вони одержали іграшки досі небачені, усі дуже гарні, а то й зовсім чарівні. Більбо замовив їх заздалегідь, ще торік, а деякі привезли з-за гір, з Дейлу — ті були виготовлені гномами.

Коли усі гості з подарунками зібралися на лузі, пішли пісні, музика, танці та, само собою, наїдки й напої. Вважалося, що гостей запросили на сніданок, полудень та обід (чи вечерю). Отож усі вчасно тричі сідали разом до столів та їли гуртом. Але у проміжках теж їли й пили нарізно, хто де, з одинадцятої ранку та до пів на сьому, поки не почався феєрверк.

Тут вже про успіх подбав Гандальф. Усе, що привіз: штучні ракети, розсипні вогні, особливі фокуси, — він сам майстрував, та ще й запускав; втім, також подарував силу-силенну вертушок, хлопавок, іскристих зірок, і смолоскипів, і гном'ячих свічок, і ельфійських квіток, і орочого громобою, і все це було надзвичайне. Майстерність Гандальфова з плином часу вдосконалювалась.

Ракети злітали як мерехтливі птахи, під спів ніжних голосів. Зелені дерева зі стовбурами з тьмяного диму розпускались у небі; листя їх розкривалось, немов навесні, і з сяючих гілок сипалися на