Читати книгу - "Щоденник Миколки Синицина"

на кухню і стали мочити укушені місця під краном. Біль палив як розпеченим залізом. Ми заходилися витягати один у одного бджолині жала. Длубались, длубались, насилу витягли, але біль усе-таки не вщухав.

— Це ти все винен! — кричав Сергійко на Павлика. — Розмахався тут руками! Бджоли не люблять, коли на них руками махають.

— А ти тихіше кричи! — каже Павлик. — Хіба тебе одного вжалили? Мене теж, напевне, ужалили, та ще в губу!

— А мене в носа вжалили. Знаєш, як боляче!

— Подумаєш, у носа! Що тобі носом робити? А мені губою розмовляти треба.

— Можеш не розмовляти.

Вони надулись і перестали сперечатись.

Ми довго мовчки сиділи на кухні, мочили у воді хустинки і прикладали їх до укусів. Раптом Сергійко сказав:

— А пастка відчинена!

Ми побігли в кімнату і виглянули на балкон.

Пастка була відкрита. Над нею кружляло кілька бджіл, але вони швидко полетіли геть. Ми вийшли на балкон і заглянули в пастку. Всередині було порожньо.

— Всі розлетілися! — сказав Сергійко.

— А може, вони ще прилетять назад? — кажу я.

— Виглядай! — відповів з прикрістю Павлик.

У цей час на вулиці показалися Толя та Юрко. Вони побачили нас на балконі і закричали:

— Ей! Ви вже повернулись?

— Повернулися.

— З бджолами чи без бджіл?

— З бджолами.

Вони швидко піднялись до нас:

— Де ж бджоли?

— А їх нема, — кажемо. — Полетіли.

— Куди полетіли?

— Ну, «куди, куди»! — розсердився Павлик. — Нібито вони нам сказали куди!

— Чого ж ти сердишся? Хіба не можна розповісти спокійно!

Ми стали розповідати про все, що трапилось: і як дістали бджіл у дідуся, і як вони полетіли.

— Може, пощастить іще дістати в цього дідуся? — каже Юрко.

— Що ти! — кажемо ми. — І просити більше не будемо. Він дав нам, а ми навіть зберегти не зуміли. Не дасть він нам більше.

— Що ж робити?

— Почекаємо. Може, прилетять назад.

Стали ми чекати.

Юрко і Толя сиділи, сиділи, потім їм набридло. Вони пішли і розповіли всім хлопцям про те, що трапилося. Хлопці один за одним приходили і розпитували нас. Нам аж набридло розповідати кожному. В Сергійка ніс червоний, як журавлина, і розпух на один бік. У Павлика роздулась губа так, що він сам на себе не схожий. А в мене на голові вискочила гуля, і шия теж розпухла.

Ми прождали до обіду, але жодна бджола назад не повернулася.

— Напевно, вони полетіли до себе додому, на пасіку до дідуся, — сказав Сергійко.

— Скатертю дорога! — каже Павлик. — Коли б вони й прилетіли назад, я все одно не став би з ними морочитися.

— А я, думаєш, став би? — каже Сергійко. — Дуже мені потрібно, щоб вони мене жалили!

Я кажу:

— По-моєму, це діло нецікаве: з ними морочишся, морочишся, а вони покусають тебе і полетять.

Тут прибіг Юрко й закричав:

— Хлопці, ходімо швидше, будемо листа писати!

— Якого листа?

— Ну, листа в бджільницьке господарство. Ніна Сергіївна взнала адресу. Ми напишемо листа, і нам пришлють бджіл у посилці.

Павлик каже:

— Можете писати самі: нас бджоли уже не цікавлять.

— Чому не цікавлять?

— Ми не хочемо більше з бджолами водитися. Ми це діло кидаємо.

— Як це? — каже Юрко. — Ми ж усією ланкою взялися за цю роботу, а ви не хочете.

— Ну, ми щось інше робитимемо. Хіба тільки ця робота на світі і є?

Юрко умовляв нас, але ми твердо стояли на своєму:

— Не хочемо, і квит.

Так йому і не пощастило умовити нас. Ми тепер хитрі: будемо що завгодно робити, а з бджолами нехай хтось інший морочиться.

12 червня

Ранком я прокинувся і насилу встав із постелі.

Шия у мене розпухла і болить так, що навіть голова не повертається. Якщо хочеться подивитись убік, то доводиться повертатись усім тулубом. І ще гуля на голові болить. І рука болить.

Я пішов до Павлика. Він сидить дома, а на шиї у нього компрес з вати. Ми стали з ним удвох лаяти бджіл за те, що вони нас покусали. Потім прийшов Сергійко з розпухлим носом, і ми проклинали бджіл утрьох.

Раптом прибіг Гриць Якушкін:

— Хлопці, ходімо бджільницький інвентар робити.

— Це який ще інвентар?

— Будемо робити димар та сітки, щоб бджоли не жалили.

— Нас і так не пожалять, — кажемо ми, — ми це діло кинули.

Гриць почав умовляти нас.

— Ні, — сказали ми. — Бджолярство нам уже набридло. Ми вже попробували, тепер ви самі попробуйте.

— Ну що ж, і попробуємо.

— І теж кинете.

— Не кинемо. Ми не такі, як ви!

— А от побачимо.

Гриць образився і пішов.

Ну й гаразд. Ось пожалять їх бджоли, тоді перестануть храбрувати.

13 червня

Сьогодні шия вже не так болить. Головою можна крутити, тільки не дуже швидко. Якщо швидко крутити, то ще трохи болить. У Павлика шия теж іще болить.

Приходив Гриць і показував, який вони зробили димар. Напустив повну кімнату диму й пішов. Подумаєш! Неначе ми диму не бачили!

14 червня

Сьогодні шия вже зовсім не болить. І гуля на голові не болить. Та й гулі ніякої нема. Вже пройшла гуля, і голова теж добре крутиться. Навіть мотати головою можу. Тільки навіщо мені мотати головою? Я ж не коняка, щоб головою мотати. Більше нічого цікавого не було.

15 червня

Вранці ми з Павликом прийшли до Сергійка і стали грати в шашки. Я виграв у Сергійка двічі, а в Павлика тільки раз, а Павлик у мене виграв тричі, а в Сергійка ні разу, у мене Сергійко теж виграв двічі. Раптом прибігли Євгенко та Юрко:

— Хлопці, йдіть швидше! Бджоли приїхали!

— Звідки?

— Ну, посилка прийшла. Ціла скринька, а в ній бджіл повно-повнісінько! Так і рояться! І ще там дві рамки з готовими стільниками. Ідіть швидше, будемо бджіл у вулик садити. Дуже цікаво!

Ми схопились і хотіли бігти.

— А! — зрадів Юрко. — Казали, що вас бджоли не цікавлять, а тепер самим цікаво!

— І ніскілечки не цікаво, — кажемо ми. — Неначе ми бджіл не бачили!

— Бачили, та не таких. Наші бджоли гарні!

— Ну й цілуйтеся з ними, якщо такі гарні!

— І будемо цілуватись. А ви ще прийдете до нас.

Юрко з Євгенком пішли.

Я кажу:

— Цікаво піти глянути, які це у них там бджоли.

— Не треба, — каже Павлик. — Усі скажуть, що у нас ніякої твердості нема..

— Чому?

— Тому що тепер хлопці подумають, нібито ми