read-books.club » Дитячі книги » Постріл 📚 - Українською

Читати книгу - "Постріл"

133
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Постріл" автора Анатолій Наумович Рибаков. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 41
Перейти на сторінку:
лентяйства!

Я чемпионов всех сильнее.

Я весь проныра и пролаза.

Стекла бью я до отказа.

Мне каждый враг, кто не со мной.

И всех зову с собой на бой!

З'явився хлопчик, загримований під Мишиного приятеля Генку — злиняла солдатська гімнастерка й латані штани, заправлені в стоптані чоботи. В руках у нього була величезна мітла.

Я чемпион, я чемпион,

Нас легион, нас легион.

Эти паразиты здесь и там

Не дают работать нам.

Всех их с собою требую на бой!

С шеи долой

Сбросим метлой!

Чемпіон б'є мітлою панночку, піжона й хулігана — вони падають під його ударами; стрій, крокуючи, зникає. за лаштунками. За ним, охкаючи й стогнучи, плентаються піжон, панночка й хуліган.

На сцену зійшов Миша.

— Жива газета показала персонажів, на яких ми бачимо згубний вплив непу: хуліган, піжон і панночка. Неп приніс з собою ще й інші негативні явища. Як з ними боротися — ось предмет сьогоднішнього диспуту. Хто зголошується на слово?

Встав Генка, одягнений так, як його щойно зобразили — злиняла солдатська гімнастерка й латані штани, заправлені в стоптані чоботи.

— Вульгарність і міщанство — ось головний ворог. Носять банти, галстуки, ажурні панчохи, смердять духами. До чого ці декорації?

— Чим тобі заважає галстук? — запитав Яшка Полонський.

— Треба відкривати шию сонцю, а не ходити, мов цуцик, у нашийнику.

— А ажурні панчохи?

— Для чого вони? — вигукнув Генка. — Щоб який-небудь гнилокровний буржуазний виродок милувався «витонченою дамською ніжкою» на танцюльках?

— Ти проти танців?

— Їхню шкідливість доведено наукою.

— Де це ти вичитав?

— Можу й тобі дати почитати. А декотрі елементи все ще видригують ногами. Танці формують дрібнобуржуазні звичаї. Звертаються на «ви», кажуть: «вибачте», «простіть», «пардон» — усе це гнила інтелігентщина. Я сам бачив, як один комсомолець подавав комсомолці пальто. Навіщо? Щоб підкреслити її нерівноправність? Адже вона йому пальто не подала.

— Хочеш, щоб тобі подавали?

— А якщо в них кохання?

— Хіба кохання в тому, щоб подавати пальто? Я не відкидаю кохання…

— Спасибі, добродію!

— Але тільки на основі спільної ідеї…

Молодий дзвінкий голос із залу проспівав частівку:

Ох, по дороге колокольцы,

Сердце словно прыгает.

Ох, не влюбляйтесь в комсомольца,

Скукою измызгает.

— Генко, про тебе!

На сцену зійшла Зіна Круглова у формі юнгштурма — захисного кольору гімнастерка й спідниця, широкий ремінь, портупея через плече.

— Мужчину називають мужчиною тому, що він мужній.

— Воду називають водою тому, що вона водяниста, — вцюкнув Яшка Полонський.

— Тому, — правила своє Зіна, — якщо хлопець подасть дівчині пальто, в цьому нема нічого принизливого, звичайна ввічливість.

— Жінку називають жінкою тому, що вона жіночна, — затявся Яша.

— Іменно! Чому неодмінно ходити в чоботах, я віддаю перевагу черевикам…

— Танцювати зручніше?

— А хоч би й так! Ми танцюватимемо незалежно від того, дозволяє це Генка чи ні.

На сцені з'явився Юра.

— Я вдячний Яші Полонському за те, що слугував йому за прообраз, дав поживу його багатій фантазії, його блискучій музі, пишаюсь цим. Та ще більше вдячний Генці: він поставив усі крапки над «і». Чого він хоче? Стандарту! Всіх підігнати під один кшталт: однаково одягайтесь, однаково розважайтесь, однаково думайте! А я так не хочу. Хочу бути самим собою. І носитиму бант. Привіт!

— Ми не хочемо стандарту, — заперечив Миша, — але не можна думати тільки про себе — про свій зовнішній вигляд, кар'єру, добробут. Не в тому річ, що ти носиш бант, а в тому, що бант замінив тобі все.

— Він забантувався! — вигукнув Яша.

Руку підніс Саша Панкратов.

— Я хочу сказати про хуліганів. Дехто розмахує фінками.

— Це ти про мене, чи що? — ошкірився Вітька Буров.

— Атож, про тебе. Ти чорно лаєшся. Нецензурні слова говориш.

«Молодець, сміливий хлопчак», — подумав Миша про Сашу Панкратова.

— А ти чув? Чув, як я чорно лаявся? — запитав Вітька.

— Чув, — рішуче відповів Саша.

— Як? Повтори!

— Сам знаєш як. Я тобі наодинці повторю.

— І я чув… І я! — закричали хлопці в залі.

— А ви не слухайте! — огризнувся Вітька.

Зіна Круглова сказала:

— Мало того, що Буров хуліганить сам, він утягує в хуліганство малечу.

— Судити показовим судом! — оголосив Генка.

— А право маєш? — визивно запитав Вітька.

— Маємо. Школа відповідає за наш дім.

— Ой, злякався, — посміхнувся Вітька, вдоволений тим, що опинився в центрі уваги. — А коли ж судитимете?

— Повідомимо, не забудемо, — пообіцяв Миша, — не турбуйся, якось упораємося з тобою. Запам'ятай про всякий випадок. Отже, пропозиції?

— Повести рішучу боротьбу з міщанством, вульгаризмом і обивательщиною, — запропонував Генка.

— Загально. Давай конкретніше! — заперечив Миша.

— Заборонити галстуки, банти, ажурні панчохи, духи.

— А одеколон? — запитав Яша.

— Теж.

— Одеколон не розкіш, а гігієна! — вигукнув хтось із залу.

— Це гасло видумали перукарі-приватники, — відпарирував Генка.

— Хто за пропозицію Генки? — Запитав Миша.

Руку підніс один Генка.

— Які ще пропозиції?

— Заборонити танцюльки! — оголосив Генка.

— У мене інша пропозиція, — сказала Зіна Круглова. — Танці дозволити, крім фокстроту й чарльстону.

— Це чому?

— У фокстроті притискуються.

— А ти не притискуйся.

— Це буржуазний танець, — наполягала Зіна, — і ніхто не вміє по-справжньому його танцювати, виходить саме кривляння й вихляння.

Той же молодий, дзвінкий дівочий голос із залу вигукнув:

— А бариню-судариню можна?

— А тропак?

— Особисто я віддаю перевагу лезгінці, — сказав Миша, — кабардинській і наурській, але в перервах між ними іноді задумуюсь: для чого я живу й працюю?

9

Диспут тільки звеличив Вітьку Бурова у його власній уяві: він став на ньому центральною постаттю. Він і йшов у клуб, розраховуючи, що про нього заговорять, а як ні, то він утне таке, щоб заговорили.

У своїй звичайній розслабленій позі Вітька сидів у дворі, на порожньому дерев'яному ящику позаду першого корпусу, у вузькому проході між стіною будинку і огорожею. Поряд на асфальті сиділи Шнира, Фургон і Білка. Біля рогу, на варті, стояв Паштет. Був ранок, не зовсім ранній, десь о дев'ятій. Неділя.

Паштет махнув рукою — все гаразд.

Вітька неквапом підвівся, потягнувся, навіть позіхнув, підняв Білку, вона стала йому на плечі й просковзнула в кватирку.

Вітька опустився на ящик, прибрав звичну позу, Шнира й Фургон не зробили жодного руху, Паштет чатував на посту. Все зроблено блискавично, ніхто не помітив — задній тупик двора, по ньому не ходять, задня стіна будинку — ні дверей, ні під'їздів, попереду — глуха цегляна стіна.

Білка опинилася в порожньому фойє кінотеатру «Арбатський Арс».

На стінах висіли афіші, реклами, фотографії з кінофільмів.

Коло стіни височіла буфетна стойка під круглим склом. Білка відсунула дверці. Скрип не збентежив її: кінотеатр

1 ... 7 8 9 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Постріл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Постріл"