Читати книгу - "Постріл"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Авжеж, — погодився Микола Львович, — ти маєш рацію і головне, сама не хвилюйся.
Микола Львович заспокоїв дружину, але сам не заспокоївся, щось тривожило його в цій історії.
7
Ресторан нарешті закрили, і Миша зі Славкою рушили додому.
Славка розповідав про оркестр. Серед музикантів є обдаровані люди, навіть талановиті, наприклад, контрабасист, має консерваторську освіту, але не зміг знайти місце в справжньому оркестрі, їх обмаль, і ось змушений грати в ресторані, де пристойно платять і де перепадає дещо від гостей, що замовляють музику.
Своєю байдужою розповіддю Славка мовби підкреслював примітивність своїх теперішніх інтересів, відокремлював себе од вищого світу, в якому живе Миша, жив колись і він, Славка. Був піонером, комсомольцем — і ось, будь ласка: піаніст у ресторані «Ермітаж», грає фокстроти для непманів, аферистів і розтратників, веселить їх, ублажає, зате в хазяїна безплатна вечеря — щоправда, не така, як гостям, а ті, що залишається від гостей.
— Не слід робити з цього трагедію, — сказав Миша, — епізод у біографії актора. Даремно тебе це так пригнічує.
— Людина не може двадцять чотири години на добу верещати від захоплення, — заперечив Славка.
— Тимчасовий, випадковий заробіток, — вів далі Миша. — Вступиш до консерваторії, одержиш стипендію — все переміниться. До речі, завтра у фабричному клубі виступає наша жива газета. Може, проведеш? Як, бувало, раніше?
— Не знаю… О котрій?
— О шостій. Тобі в ресторан о дев'ятій, можеш не залишатися на диспут, проведеш виступ і поїдеш.
— Про що диспут?
— Вплив непу на молодь.
— І як з цим боротися? — не без глуму додав Славка.
— Авжеж, і як з цим боротися.
— Не знаю… Якщо не буде зігранки.
— Не приїдеш — проведе Яшка Полонський, — підсумував Миша, — а приїдеш, я особисто буду радий і чекатиму тебе. Постарайся, будь ласка.
Вони підійшли до будинку. На воротах стояв Вітька Буров.
— Привіт!
— Привіт! — відповів Славка.
— Здоров будь! — сказав Миша.
Вітька обернувся до Славки.
— Іди додому, Славку, лягай спати.
— Ти мене відправляєш спати? Може, ще в ліжко покладеш?
— По-доброму кажу: йди собі геть! Нам з ним, — Вітька кивнув на Мишу, — побесідувати треба.
Миша посміхнувся:
— Славка нам не завадить. Славку, скажи, заважатимеш? Дуже тебе прошу. Не втручайся в нашу інтимну розмову. Що, Вітьку, ти мені хочеш сказати?
— Ще раз полізеш не в свою справу — шкодуватимеш! Арци — і в воду кінці!
— І цей грубіян носить ім'я великого письменника! — Миша глузливо похитав головою. — До речі, Вітьку, чому тебе називають Альфонсом Доде? Ти його читав коли-небудь?
Вітька підніс кулак:
— Оце бачив?
Славка намагався стати між ними.
— Облиште, хлопці, припиніть!
— Відійди! А то й тебе вгрію! — закричав Вітька.
— Ти ж обіцяв не втручатися, — Миша відсторонив Славку. — Дай нам спокійно побесідувати. Отож, Вітеньку, візьми до уваги: Альфонс Доде був великий французький письменник. А французи, між іншим, вирізняються ввічливістю.
Вітька підніс до його носа кулак:
— Я тобі покажу ввічливість!
Миша був комсомольський активіст, та він був арбатський, зростав у цьому будинку, знав закони й повадки вулиці. Він схопив Вітьчину руку й вивернув її. Вітька висмикнув руку й кинувся на Мишу. Відповіддю йому були підніжка й цілком кваліфікований удар у підборіддя.
Вітька гепнувся.
— Знову дістанеш!
Вітька не прислухався до цього попередження, підвівся, знову кинувся на Мишу, але між ними вже стояв Славка.
— Хлопці, припиніть зараз же!
Славчине втручання навряд чи подіяло на Вітьку. Але з-за рогу з'явився Валентин Валентинович Навроцький.
— Добрий вечір!
На лаві все ще темніла постать Шаринця.
— У вас знову серйозна розмова! — посміхнувся Навроцький.
— Нічого особливого, — сухо відказав Миша. — Ходімо, Славку!
— На добраніч! — сказав Навроцький.
— Поки що, — відповів Миша, не обертаючись.
Обернувся ввічливий Славка:
— До побачення!
Навроцький провів їх задумливим поглядом, потім спитав Вітьку:
— Усе ще не ладите?
— А тобі яке діло?
— Як грубо, як грубо, — поморщився Навроцький. — Тож слухай, Вітюню: розмовлятимеш так зі мною, зроблю з тебе бефстроганов, затямив?
Це говорив не лощений ділок, а якась зовсім інша людина…
Його чув і Шаринець. Валентин Валентинович Навроцький вимовив свою погрозу досить голосно.
8
У фабричному клубі повно людей, за лаштунками чулася метушня — учасники готувалися до виступу. Незабаром початок, а Славка не прийшов — Миша відзначив це з прикрістю. А Вітька Буров прийшов, Миша відзначив і це… Прийшов, звісно, аби поскандалити, аби зіпсувати вечір.
Завіса розсунулася. Яшка Полонський заграв на роялі марш живої газети — химерна мішанка революційних пісень, вальсів, старовинних романсів і опереточних мелодій.
Під звуки цієї своєрідної, але досить гучної музики стрій живої газети — хлопчики й дівчатка (сорочки й кофточки білі, брюки й спідниці чорні) промарширував по сцені, декламуючи вступ:
Мы, сотрудники газеты,
Не артисты, не поэты,
С мира занавес сдерем,
Всем покажем и споем.
Что в Марокко? Все морока!
Что у вас сейчас под боком,
Как во Франции дела,
Как экскурсия прошла.
На Арбате что у нас,
Как в Италии сейчас,
Что в деревне. И короче:
Обо всем ином и прочем![1]
Хор замовк, шеренга застигла, з неї виступила дівчинка, загримована під Люду Зиміну, сплела пальці, простягнула руки і, поводячи плечима, заспівала:
Я жеманство, тру-ля-ля,
И скажу вам смело:
Люблю глазками стрелять,
Не люблю лишь дела.
Как приятно день-деньской
Шевелить глазами,
И влюбляться с головой,
И не спать ночами.
Завела я дневничок,
В нем пишу стихи я:
Мопассан и Поль де Кок –
Вот моя стихия.
Дівчинка відійшла осторонь. Із строю ступив хлопчик, одягнений, як Юра: оксамитова толстовка з білим бантом.
Только станет лишь темно,
Страстно ждет меня кино,
Мэри Пикфорд, Гарри Пиль
Вскочат вдруг в автомобиль.
И, сверкая, как алмаз,
Прыгнет к ним Фербенкс Дуглас.
Ах, держите вы меня,
Сколько жизни и огня!
Что мне школа, забыл давно,
Дайте мне кино!
Хлопчик став поруч дівчинки. Із строю вийшов вайло, схожий на Вітьку Бурова, і басом, наслідуючи Вітьку, заспівав:
Эй, берегись! Посторонись!
Я очень гордый, с поднятой мордой.
Я разгильдяйство! Я друг
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Постріл», після закриття браузера.