Читати книгу - "Подорож Досвітнього мандрівника"

— Не бійся мене, хлопче, — сказав він. — Я ставитимусь до тебе добре. Я купив тебе за вигляд. Ти декого мені нагадав.

— Чи можу я дізнатися кого, мій пане? — запитав Каспіян.

— Ти нагадав мені мого володаря, короля Нарнії Каспіяна.

Тоді Каспіян вирішив відразу ризикнути усім.

— Мій пане, — мовив він, — я ваш володар. Я король Нарнії Каспіян.

— Ти так просто це говориш, — мовив бородань. — Як я знатиму, що це правда?

— Перш за все — з мого обличчя, — сказав Каспіян. — По-друге, тому що я з шести спроб вгадаю, хто ви такий. Ви один з семи наринських лордів, яких мій дядько Міраз вислав у море і на пошуки яких я тепер вирушив — Арґоз, Берн, Октезіян, Рестімар, Мавраморн або… або… інших я забув. І врешті-решт, якщо ваша ясновельможність дасть мені меча, я доведу на будь-чиєму тілі у чесному двобої, що я — Каспіян, син Каспіяна, законного короля Нарнії, лорда Кер Паравелу та імператора Самотніх Островів.

— О небеса, — вигукнув чоловік, — та це ж голос та манера розмовляти його батька! Мій сеньйоре, Ваша Величносте, — і там, посеред поля, він опустився на коліно і поцілував руку короля.

— Гроші, які ваша світлість витратив на викуп моєї особи буде відшкодовано з моєї скарбниці, - сказав Каспіян.

— Вони ще не в Паґовому гаманці, пане, — мовив лорд Берн, бо це був саме він. — І ніколи не будуть там, сподіваюсь. Я сотні разів переконував його ясновельможність зруйнувати цю ницу торгівлю людьми.

— Лорде Берн, — сказав Каспіян, — нам слід поговорити про підданство островів. Однак спершу розкажіть мені свою історію.

— Вона коротка, володарю, — сказав Берн. — Я доплив сюди зі своїми шістьма друзями, закохався в дівчину з острова і зрозумів, що з мене вже досить моря. Повертатись до Нарнії сенсу не було, поки там правив дядько Вашої Величності. Тож я одружився і відтоді живу тут.

— А губернатор Ґумпас — який він? Чи досі він вважає короля Нарнії своїм володарем?

— Так, на словах. Усе робиться в ім’я короля. Та насправді він був би не надто задоволений, побачивши справжнього, живого короля Нарнії. І якби ви, Ваша Величносте, з’явились перед ним сам та ще й неозброєний — що ж, він не заперечував би своєї відданості, але просто вдав би, що не вірить Вам. Життя Вашої Світлості було б у небезпеці. Хто супроводжує Вашу Величність у цих водах?

— Мій корабель саме обгинає острів, — сказав Каспіян. — Якщо дійде до сутички — у нас близько тридцяти мечів. Може, слід усією командою напасти на Паґа та звільнити моїх ув’язнених друзів?

— Я не радив би, — сказав Берн. — Щойно тут розпочнеться битва, з Нерровгейвена на допомогу Паґові надішлють два або три кораблі. Ваша Величність мусить вдати, ніби має більше моці, ніж насправді — ім’я короля повинно викликати трепет. Справа не повинна дійти до відкритої сутички. Ґампас — боягуз, його можна залякати.

Ще трохи порадившись, Каспіян та Берн спустились на узбережжя трохи західніше від села, і Каспіян загудів у свій ріг. (Це не був магічний нарнійський ріг королеви Сьюзан: Каспіян залишив його вдома для свого заступника Трампкіна, щоб той міг використати цей скарб, якщо під час королівської відсутності виникне така потреба). Дриніян, котрий чекав сигналу, відразу впізнав звук королівського рогу, і «Досвітній мандрівник» відразу ж почав наближатись до берега. Знову спустили човна, і вже за кілька хвилин Каспіян та лорд Берн піднялися на палубу і пояснили Дриніянові ситуацію. Як і Каспіян, той запропонував взяти корабель з рабами приступом, однак Берн йому заперечив.

— Ведіть корабель вниз цим каналом, капітане, — сказав Берн, — а тоді повертайте на Авру до мого маєтку. Але спершу розгорніть королівський прапор, повісьте всі щити і вишліть якомога більше людей на щоглу. А коли будете на відстані п’яти перельотів стріли у відкритому морі, подайте кілька сигналів.

— Сигналів? Кому? — запитав Дриніян.

— Кому ж — нашим уявним кораблям, в існуванні яких треба переконати Ґампаса.

— О, розумію, — потер руки Дриніян. — І вони прочитають наші сигнали. Що ж повідомити? Всьому флотові обходити південь Аври і збиратися біля…

— Бернстеду, — сказав лорд Берн. — Це подіє якнайкраще. Якби у нас були ці кораблі, їхнє пересування не можна було б побачити з Нерровгейвена.

Хоча Каспіянові було дуже шкода бідолашних мучеників, ув’язнених на Паґовому кораблі, він не міг не насолоджуватися рештою цього дня. Пізніше, пополудні (адже довелося веслувати), вони залишили північний край Дурна праворуч по борту і, обігнувши за лівим бортом мис Аври, увійшли до приємної гавані на південному узбережжі, де до самого краю води сходили привітні Бернові землі. Мандрівники бачили, як працюють на полях Бернові люди: всі вони були вільними, і маєток повнився щастям та процвітанням. Тут товариство зійшло на берег і було по-королівському прийняте у невисокому будинку з колонами з видом на затоку. Берн, його мила дружина та веселі доньки привітали гостей, як годиться. Однак з настанням темряви Берн човном відіслав посланця до Дурна з розпорядженням зробити деякі приготування (які саме, він не розповів) до наступного дня.

Розділ четвертий

ЩО КАСПІЯН РОБИВ У НЕРРОВГЕЙВЕНІ

Рано-вранці лорд Берн скликав гостей і після сніданку попросив Каспіяна наказати своїм людям повністю озброїтись.

- І найважливіше, — додав він, — щоб усе сяяло і було напоготові так, наче перед першою битвою у великій війні між шляхетними королями, за якою спостерігає весь світ.

Це було зроблено — і тоді Каспіян зі своїми людьми та Берн зі своїми на трьох човнах попливли до Нерровгейвена. На кормі королівського човна майорів прапор, а поруч з королем сидів трубач.

Коли дісталися до пристані в Нерровгейвені, Каспіян побачив, що їх зустрічає чималий натовп.

— Ось що повідомив мій учорашній посланець, — виголосив Берн. — Це мої друзі, люди честі.

Щойно Каспіян ступив на берег, як натовп вибухнув привітаннями та криками:

— Нарнія! Нарнія! Хай живе король!

Цієї ж миті — і це теж відбулося згідно з Берновим задумом — у різних частинах міста загули дзвони. Каспіян наказав розгорнути попереду своє знамено, трубач засурмив, а воїни з суворими обличчями оголили мечі і маршем рушили по вулиці, аж земля застугоніла. Ранок видався сонячним, тож їхня зброя виблискувала так, що мало хто міг витримати це видовище.

Спершу прибульців вітали тільки ті, кого попередив Бернів посланець, — вони знали, що має трапитись і чекали цього. Але