read-books.club » Пригодницькі книги » Подорож Досвітнього мандрівника 📚 - Українською

Читати книгу - "Подорож Досвітнього мандрівника"

212
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Подорож Досвітнього мандрівника" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 6 7 8 ... 44
Перейти на сторінку:
крутим, хоча й невисоким пагорбом. На вершині друзі озирнулись і побачили «Досвітнього мандрівника», котрий блищав, наче величезна комаха, і поволі йшов на веслах у західному напрямку. Товариство обігнуло гребінь, і корабель зник з їхнього поля зору.

Тепер перед ними лежав Дурн, відокремлений від Фелімата каналом у милю завширшки, далі, трохи лівіше, виднівся острів Авра. На Дурні легко можна було побачити біле містечко Нерровгейвен.

— Агов! А це що? — несподівано вигукнув Едмунд.

Посеред зеленої долини, до якої вони наближались, під деревом сиділо шестеро чи семеро озброєних чоловіків, брутальних на вигляд.

— Не кажіть їм, хто ми такі, - сказав Каспіян.

— Благаю, Ваша Величносте, чому? — вигукнув Рипічип, котрий погодився їхати верхи на плечі Люсі.

— Я щойно зрозумів, — відповів Каспіян, — що тут дуже давно нічого не чули про Нарнію. Можливо, вони більше не вважають себе нашими підданими. У такому випадку не зовсім безпечно називати себе королем.

— Ми маємо мечі, пане, — мовив Рипічип.

— Авжеж, Ріпе, маємо, — сказав Каспіян. — Проте, якщо йдеться про необхідність знову завойовувати острови, я волів би повернутися з більшим військом.

Вони вже досить близько підійшли до незнайомців, і один з них — чорнявий парубок — закричав:

— Доброго вам ранку!

— Доброго ранку й вам, — привітався Каспіян. — Чи Самотні Острови все ще мають губернатора?

— Звісно, мають, — відповів чоловік, — губернатора Ґумпоса. Його ясновельможність у Нерровгейвені. Та ви зупиніться і випийте з нами.

Каспіян подякував, хоча ні він, ані решта не були в захваті від вигляду нових знайомих, і товариство розсілося на траві. Та щойно вони піднесли келихи до вуст, як чорнявий чоловік кивнув своїм компаньйонам і, не встигнувши й оком змигнути, п’ятеро мандрівників відчули, що їх схопили міцні руки. Якусь мить боротьба ще тривала, проте перевага незнайомців була явною, і ось незабаром наших друзів обеззброїли і скрутили їм руки за спинами. І лише Рипічип, люто кусаючись, намагався вирватися з кулака, що його стискав.

— Обережно з тією твариною, Таксе, — сказав вожак. — Не пошкодь його. Він потягне на найвищу ціну, не сумніваюсь.

— Мерзотники! Боягузи! — верещав Рипічип. — Поверніть мого меча і звільніть лапи, якщо насмілитесь!

— Ух ти! — присвиснув торговець рабами (адже це був саме він). — Воно розмовляє! І краще за мене. Хай мені грець, якщо за нього дадуть менше, ніж дві сотні кресцентів.

Келорменські кресценти — основна монета у цих краях — варта приблизно третині фунта.

— То ось хто ви, — мовив Каспіян. — Викрадач і работорговець. Сподіваюсь, ви пишаєтесь цим.

— Ну-ну-ну, — сказав работорговець. — Не треба тут патякати. Чим спокійнішими ви будете, тим краще для нас усіх, ясно? Я роблю це не заради задоволення. Я просто заробляю на прожиття, як і решта.

— Куди ви нас відведете? — запитала Люсі, з певними труднощами вимовляючи слова.

— До Нерровгейвена, — відповів работорговець. — На завтрашній ринок.

— А там є британський консул? — поцікавився Юстас.

— А це що? — запитав чоловік.

Та задовго до Юстасового пояснення работорговець мовив:

— Що ж, з мене досить цієї балаканини. Миша — це чудова здобич, але оцей здатен будь-кого заговорити до божевілля. Ходімо, друзяки.

І ось чотирьох людей зв’язали докупи — не жорстоко, проте ретельно — і примусили йти до берега. Рипічипа несли. Після погрози заткнути йому рота малий припинив кусатися, але ж говорити йому ніхто не забороняв! Люсі не могла вийти з дива: як людина може стерпіти те, що терпів работорговець від мишака! Однак работорговець не протестував, лише промовляв: «Продовжуй», коли Рипічип замовкав, щоб набрати повітря, або вставляв: «Ну просто наче вистава» чи «Чорт забирай, здається, воно розуміє, що говорить!», або «Хто з вас видресирував його?» Це так лютило Рипічипа, що врешті-решт, бажаючи сказати в один момент сотню речей, він мало не задихнувся — і замовк.

Опинившись на березі, з якого було видно Дурн, вони побачили невелике село. На пляжі лежав баркас, а трохи далі — брудний облізлий корабель.

— Ну, юнаки, — мовив работорговець, — давайте без метушні — і не матимете причин для сліз. Всі на борт.

У цю мить з однієї будівлі (гадаю, то була корчма) вийшов приємний бородатий чоловік і сказав:

— Що, Паґу, ти знову зі своїм звичним товаром?

Работорговець, якого звали Паґом, низенько вклонився і мовив улесливим голосом:

— Так, прошу вибирати, ваша ясновельможносте.

— Скільки хочеш за цього хлопця? — запитав бородань, вказуючи на Каспіяна.

— Ах, — зітхнув Паґ, - я знав, що ваша ясновельможність вибере найкращого. Я ж вас не обманюю, пропонуючи щось другосортне. А цей хлопець і мені припав до смаку. Трохи захопився я ним чи що. Я вельми м’якосердий — ця робота зовсім мені не пасує. Однак для такого покупця, як ваша ясновельможність…

— Назви ціну, покидьку, — суворо мовив лорд. — Гадаєш, я слухатиму теревені якогось брудного ділка?

— Тільки для вашої найяснішої ясновельможності — три сотні кресцентів, а для будь-кого іншого…

— Даю сто п’ятдесят.

— О, будь-ласочка! — втрутилася Люсі. — Хай там що, не розлучайте нас! Ви не знаєте…

Однак вона замовкла, побачивши, що Каспіян і надалі не хоче бути впізнаним.

— Що ж, сто п’ятдесят, — сказав лорд. — А щодо вас, маленька панночко, вибачте, усіх я купити не можу. Розв’яжи мого хлопця, Паґу.

І дивись-но мені — добре поводься з рештою, поки вони у твоїх руках, бо тобі ж гірше буде.

— Ну що ви! — сказав Паґ. — Чи знаєте ви ще когось у цій справі, хто ставився б до свого товару краще, ніж я? Га? Отож бо, я поводжуся з ними, як з власними дітьми.

— Це досить схоже на правду, — похмуро сказав бородань.

І ось настала страшна мить. Каспіяна розв’язали, і його новий господар сказав:

— Ходімо, хлопчику, — Люсі зайшлася плачем, а Едмунд зблід. Та Каспіян озирнувся через плече і сказав:

— Не журіться. Впевнений, врешті-решт все вийде на краще. Бувайте.

— Так, панночко, — сказав Паґ. — Не треба заводитись і псувати свій вигляд перед завтрашнім ринком. Будеш хорошою дівчинкою — не матимеш над чим плакати, ясно?

І ось в’язнів завели на корабель і звели вниз, у подовгасте темне приміщення, не надто чисте і заюрмлене іншими нещасливцями, адже Паґ був піратом — він щойно повернувся з плавання островами, де виловлював усіх, кого міг. Діти не зустріли жодного знайомого: в’язні були здебільшого ґальміянцями та теребинтіанцями. Вони сіли на солому і почали гадати, що сталося з Каспіяном, намагаючись зупинити словесний потік Юстаса, котрий звинувачував усіх, крім себе.

Тим часом у Каспіяна все складалося набагато цікавіше. Чоловік, що купив його, повів хлопця вузькою стежкою між

1 ... 6 7 8 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорож Досвітнього мандрівника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подорож Досвітнього мандрівника"