Читати книгу - "Виклик"

З них обмаль практичної користі, та все ж досить, аби впоратися з шістдесятифутовою яхтою. Я горлаю Маркові та Ерні, щоб вони зважали на гік, який різко вимахує вліво-вправо, коли я навіжено обертаю штурвал. Водночас я стежу за рухом Джейка. Він намагається якомога швидше дістатися моєї доньки, і його сильні руки буквально шматують воду.

Господи милосердний, благаю, не дай їй потонути!

Мабуть, вона забилася, падаючи у воду, промайнуло мені в голові. Не інакше. Бо ж у середній школі вона була прекрасною плавчинею, брала участь у змаганнях і здобула багацько призів. За потреби Керрі могла годинами плавати у воді. А зараз навіть на плаву не може втриматися.

— Мерщій, Джейку! — волаю я, проте навряд чи він чує мене посеред білих баранчиків хвиль.

Марк та Ерні підібралися до борта. Все, що вони можуть зараз, — це безпорадно, як і я, спостерігати за тим, що відбувається. Плавці з нас — як із собачого хвоста сито, і раптом мені стає дуже соромно за це. І не лише за це, а й за чимало іншого.

Нарешті Джейк добирається до того місця, де зникла під водою Керрі, хоча за точність ручатися важко через рухливі хвилі. Я бачу, як він робить глибокий вдих і пірнає, залишивши на поверхні рятувальний жилет. Навіщо він це зробив?

І тут до мене дійшло: це орієнтир для мене.

Я різко розвертаю судно і скеровую його до жилета, йдучи проти вітру.

— Якір! — кричу я хлопцям. — Кидайте якір!

Хоч яким би обдовбаним травою був Марк, він умить підскакує і починає опускати лебідкою якір, від чого яхта відразу ж загальмовується.

Але ні Джейка, ні Керрі досі не видно, тож мені тільки й залишається що пригадати те почуття надії, яке було з'явилося у мене буквально кілька хвилин тому. Тепер же воно швидко зникає. Причому настільки швидко, що мені несила це терпіти мовчки!

Я хутко стягую через голову светр.

— Я теж стрибну до них! — кажу я хлопцям.

— Ні! — заперечує Марк. — Від цього стане лише гірше!

Проте що може бути гіршим за втрату рідної доньки?

Я розумію, що, вочевидь, Марк має рацію, та мені байдуже. Я підходжу до краю борту і збираюся пірнути, як раптом Ерні гукає:

— Дивись, мамо, дивись!

То Джейк! А в його руках — Керрі!

Вони хапають ротами повітря, і Джейк ловить рятувальний жилет і підтягує його до себе.

— Все клас! — вигукує Ерні й підносить долоню, щоб ляснути «п'ятака» з Марком. Але Марк не підняв своєї руки. Бо його увага зайнята чимось іншим.

Тепер і я бачу, чим саме. Відчувши величезну полегкість, я цього спочатку просто не помітила.

Щось тут не так. Ба більше — все не так!

Розділ 10

Нестерпний біль пронизував усе тіло Джейка. Серце його гупало у грудях як кувалда. Боліло все: руки, ноги, легені…

З човна здавалося, що Керрі зовсім близько: добрячий нирок, кілька сильних змахів руки — і він уже поруч із нею. Та коли він опинився у воді, Керрі стала далекою-далекою. За сотні миль від нього!

Втім, то не мало значення. Він до неї добрався. Він її витяг. Він не дасть їй загинути, ні! Він не дозволить, щоб іще одного члена родини Данів, як і його брата, навіки забрала морська безодня. І ось Керрі жива й здорова, вона поруч із ним.

Проте щось вона аж занадто жива й здорова!

Тим часом як Джейк намагався тримати її носа та рота над водою, Керрі почала несамовито брикатися й верещати, вириваючись із його рук. Яка муха її вкусила?

— Керрі, я тримаю тебе. Розслабся-но, і все, — наказав Джейк, намагаючись говорити спокійно та вгамувати її паніку.

«Це ж лише паніка, не інакше», — подумав він. Просто Керрі й досі в паніці від того, що ледь не потонула. І буквально до смерті перелякалася. Тому вона зараз і пручається.

Він знову спробував умовити її, тепер уже гучніше.

— Керрі! Це я, дядько Джейк. Припини борсатися.

Він чекав, що вона ось-ось отямиться. Збагне, що більше їй нічого не загрожує, і заспокоїться.

Та не так сталося, як гадалося. Навпаки, Керрі почала пручатися ще сильніше. Вона звивалася і хвицалася в його руках, як торнадо. Як невеличке смертельне торнадо вагою дев'яносто вісім фунтів! І звідки тільки в неї взялося стільки сили?!

А у Джейка сил лишилось обмаль. Його м'язи виснажилися, і стегна та литки почали терпнути й судомитися. Вперше за свої сорок чотири роки він по-справжньому відчув, що вже немолодий.

Що ж, досить панькатися.

— КЕРРІ! ЗАРАЗ ЖЕ ПРИПИНИ! — загорлав на неї Джейк.

Одначе не встиг він знову розкрити рота, як його заповнила, обпікши гортань, солона морська вода.

Йому вдалося втримати Керрі однією рукою, другою ж він чіплявся за рятувальний жилет. Вона так навіжено гам-

селила руками по воді, що Джейк майже нічого не бачив довкола себе. Не кажучи вже про яхту. «Може, погукати на поміч?» — подумав він. Вочевидь, іншого вибору йому не зосталося.

Та заледве ця думка оформилася в його свідомості, як він відчув, що дівчина вивільнилася з його хватки. І відразу ж, не надто опираючись, зникла під водою. Та що ж це, в біса, таке, га?

Джейк швидко набрав у легені повітря і кинувся слідком за нею сторч головою. Чорт забирай! Вода надто каламутна, і тому погано видно. Можна було лише мацати довкола, а не обдивлятися. Невже ж Керрі потоне, як і Стюарт?!

Десять секунд… двадцять… тридцять… Йому і досі не вдалося її знайти! От тільки легені його ось-ось луснуть.

Нарешті, коли його голова вже починала боліти від тиску, він намацав на великій глибині якусь піддатливу та слизьку плоть. То рука Керрі!

Джейк смикнув її так різко і сильно, наче йому треба було завести газонокосарку і він мав для цього лишень одну спробу. Тримайся, дівчинко. Вони подалися догори й виринули на поверхню в найостанніший момент. Іще мить, і було б уже пізно. І Керрі, і Джейк хапали ротами повітря, яке здавалося йому солодким та безцінним як ніколи.

Джейк навіть примудрився знову спіймати жилет. Уже вдруге він урятував життя Керрі. І вже вдруге йому здалося, що…

«Та ні, — подумав він. — Цього просто не може бути».

Проте оскільки вона