Читати книгу - "Світогляд українського народу"

рядом і мають однакову роль, як роздвоєний образ пастуха-Громовика: давніший і пізніший схристиянізований. Народ розказує, як були собі два брати: один багатий, а другий бідний. Раз бідний виліз на дуба ночувати. Коли так як опівночі бачить він: якийсь чоловік жене силу звіра, а позаду другий чоловік їде на возі. То були Лісун і св. Юрій. От пригнав Лісун звіра, та якраз під того дуба, де сидів чоловік. Св. Юрій почав розділяти окрайці хліба, що були на возі. Один окраєць зістався на возі. Св. Юрій оддав його бідному та й каже: «Се тобі Господь дав щастя! З сього окрайця ти вже певне що розживешся». І справді, бідний ніяк не міг з'їсти того окрайця. Що з'їсть, то назавтра знов і приростає та й стане таким, як і був. Позавидував багатий брат бідному, пішов та й сів на дубові, на самому вершечку. Лісун і Юрій пригнали вовків. На той час не стало одному вовкові хліба: Юрій <35> звелів йому з'їсти багатого брата. Народ вірить, що вовки бігають тічками тільки до Водохреща. Як тільки на Ордані вовки зачують стріляння, то й розбігаються. То назначує, що зимові хмари повинні розбігтись і щезнути, як загримить на небі перший весняний грім.

Громовик-хлібороб

У колядках бог Громовик описується ще в третім образі: як орач якоїсь незвичайної ниви. Якийсь господар, певне бог світла, блискавки й грому, має поле не міряне, не оране й не сіяне. Його міряли три господареві сини списами, орали шаблями, волочили струсовим пером і сіяли яру пшеницю. Само поле описується, як угорська земля, поорана й засіяна, заволочена павяним пером, обгороджена ясними мечами од злої тучі. На тому полі оре золотий плуг шістьма половими волами з золотими рогами. На волах ярма тесові, кедрові, а занози мідні. За тим плугом ходить сам Господь. Св. Петро поганяє воли, а Мати божа носить золоте насіння. На тому полі вродило насіння — зелене вино, стебло-срібло, золотий колос. Женці наклали на полі снопів як дощу, кіп як зірок на небі; возілники возили як чорна хмара, складали скирти як гори. Сам господар став меж копами як ясний місяць між зорями. А поверх тих скирт сидить птиця сокіл, дивиться на синє море, на всю землю.[30] Таке пишне поле, та угорська земля, то — небо, котре в міфології часто <36> показується полем, засіяним золотим насінням — зорями. Господь і св. Петро — то тілько подвійний образ Громовика, котрий оре ниву, тобто небо, своїм золотим плугом, золоторогими волами. Воли служать образом небесних хмар, а золотий плуг образом блискавки, котрою й справді Громовик ніби поре небо на всі боки, заволікуючи павяним і струсовим пір'ям. Пір'я нагадує птиць, в образі котрих показуються часто в міфології вітри, ніби заволікуючі небо. Мати божа, розсипаюча золоте насіння, то богиня Хмара, бо те насіння просто називається зеленим вином, а вино в колядках назначує собою дощ. Снопи, копи, скирти — то зорі й хмари, котрі вкривають небо-поле літньої пори як копи й снопи. Сокіл поверх скирти та кіп — то сонце, що озирає все море, всю землю, бо в образі сокола в колядках часто описується сонце.

Грім і блискавка в образі орання і сівби — се все було звісно і в інших народів. Скити-хлібороби вели свій рід од меншого сонцевого сина. Раз із неба упав плуг з гарячого золота з золотим ярмом. Два старші сонцеві сини, взявшись за той плуг, попекли собі руки. Тільки менший син зумів орудувати тим плугом, а через те він став царем у Скитів.[31] Грецький Язоп орав поле мідними волами, котрі дихали полум'ям, і засіяв його драконовими (змієвими) зубами, з котрих повставали воїни. Одна великоруська билина розказує про Микулу Селяниновича, котрий орав позолоченим ралом. Український переказ про Кирила Кожем'яку розказує, що Кирило, <37> побивши змія, запряг його в плуг, проорав ним борозну до моря та й утопив його в морі. В другім оповіданні розказується, як з'явився страшний змій, і йому давали по хлопцеві з кожної сім'ї. Дійшла черга і до царського сина, і його одвели до змія. Тоді янгол явився йому і навчив його говорити «Отче наш», звелівши втікати од змія та все говорити молитву.

Три дні і три ночі втікав царевич і вже не міг далі бігти. Він побачив залізну кузню, в котрій св. Гліб і Борис кували перший плуг для людей. Вони вхопили змія, запрягли в плуг і проорали борозну, котра й тепереньки є під Києвом і зветься «змієвим валом». Таких валів є доволі на Україні. Прикмету Громовика-хлібороба український народ потім переложив на Гліба й Бориса і на Паликопу, а трохи і на Іллю пророка. В день тих святих люди бояться жати, щоб грім та блискавка не спалили кіп на полі. Українці вірять, що сам Бог дав перший плуг Адамові, а Єві — кужіль, вигнавши їх з раю. З'являючи собі грім і блискавку в образі орання й сівби, український народ обставив празник Коляди всіма прикметами сівби й орання. На кутю на Покуті ставлять снопи жита, а в Галичині кладуть на стіл чересло од плуга, щоб кроти й миші не псували хліба, навіть ходять перед Новим роком по хатах з плугом. Звідтіль вийшов і звичай на Новий рік посипати зерном у хатах. Народ злучив ті обряди, нагадуючі на сівбу й орання, з часом повертання небесних світил з зими на літо. <38>

Громовик-ловчий

У колядках бог Громовик описується ще в образі ловчого, котрий їздить на лови з хортами й соколами. Молодий Іван встав раніше, ніж заспівали півні, забрязчав луком і побудив своїх братів. Він звелів їм сідлати коні, скликати хортів і їхати на прогуляння, на полювання. Взявши з собою хортів і трьох соколів, він виїхав на поле, пустив коня в поле, хортів у ліс, а соколів на озеро. Кінь вернувся і привів ціле стадо, хорти привели куницю, а соколи принесли рибу. Часто описується в колядках, як Іван ганяється за якимсь чудним звіром туром-оленем з дев'ятьма рогами. Такий дивний звір нагадує нам того звіра-короля, котрого Громовик-воїн, полонивши, прив'язує до сідла, тягне по чагарях, веде попід жаром і по жару; король-звір попік собі ноги, з його потекла кров і позаливала сліди.[32] Сей дивний рогатий звір певно давніший од колядчаного й щедрівчаного короля: він його прототип; він образ