Читати книгу - "Талан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Л а к е й. Сметаны нетути.
М а р и н к а. Не сметаны, а сливок.
Л а к е й. Сливок? Понимаем; сейчас. (Виходячи). А то сметаны! Сметана одно положение, а сливки другое.
П а л а ж к а. А сливки в нас на деревi ростуть! От ще вовна! Ти йому по-християнськи, а воно тобi зуби скалить!
М а р и н к а. Ситницi нема, а Маруся любить з маслом… Збiгаю та куплю. (Одягається й iде).
В И Х I Д II
Палажка i лакей.
Л а к е й (приносить сливки). Извольте-с; материал первого сорта.
П а л а ж к а. Ще хвастається. (Розгляда). Оце первий сорт? Охота по цих городах їздити та клопiт на голову брати!
Л а к е й (виходить). Известное дело: деревенщина — репа, а город — фантазия!
П а л а ж к а. Тпху на твоє пiр'я!
Стук у дверi.
Хто там? Тихше? Чого ви, пане? Вона просила, щоб їй покiй дали.
В И Х I Д III
Палажка i Квiтка.
К в i т к а (в дверях). А як їй, няню, голубочко?
П а л а ж к а. Мов краще б то, а то так налякала!
К в i т к а (переходить в кiмнату, поблиз дверей). Няню, вiрте, я цi три днi трохи рук на себе не зняв: сюди прибiжу — не пускають, питаюсь у того, другого — нiхто нiчого певного не зна, в театр кинусь — там тiльки шиплять, iроди, та брехнi точуть, та зуби скалять…
П а л а ж к а. Там так-таки! А вам же, пане, що? Запалились, i тепер з розуму зводить? Так i не пущу тебе до неї, не допущу.
К в i т к а. Няню, рiднесенька, тепер не те, тепер я гину. Порадьте ж мене, чим менi в Марiї Iванiвни ласки добути? Я по щиростi… жоною, перед богом жоною хочу узяти…
П а л а ж к а. Коли з богом, по щиростi, то друге… Тiльки як матiр ваша — чи згодиться? Панi велика! (Переходячи в супротивний бiк вiд кiмнати Лучицької, на передкiн).
К в i т к а. Мама мене любить… я один… не одмовить… Звичайно, тiльки театру не дозволить.
П а л а ж к а. Та за це ще подякувати; а я боюсь, щоб не збаламутили дитини, бо я за мою ягiдку сама оцими старими руками задавлю всякого…
К в i т к а. Та я росi на неї впасти не дам!
П а л а ж к а. А глянь менi у вiчi, кажи правду, як на сповiдi.
К в i т к а. Кохаю, няню, не тямлюсь навiть… Тiльки вона мене… ох, горенько тяжке! Скажiть менi, сивесенька, може, вона кого коха… Отого Марка… не помiтили?..
П а л а ж к а. Господь її зна… так нi, нi! Марко, справдi, i перервався б за неї… а вона, кiлько раз чула, каже йому, що має за брата, за друга, та й годi… Так, так!
К в i т к а. Нянечко, лелечко! Ви одживили мене… Я б i птичого молока для неї дiстав.
П а л а ж к а. Птичого? Що то як молодий хлопець запалиться, та ще панич: цiлий свiт кида пiд ноги, а потiм i шматка хлiба жалує…
К в i т к а. Нехай на мене всi напастi i лиха, коли я яку кривду вчиню! Поможiть менi тiльки, бабусю, поможiть, голубочко: ви як мати їй, ви можете порадити… Нехай хоч пустить мене, хоч дозволить перекинутись словом…
П а л а ж к а. Скажу, скажу. Вона добра дитина: не бiйся, соколе, та богу молись, то все вийде на добре.
К в i т к а (цiлує її в голову). Бабусенько! Озолочу… вiк за вас молитимусь…
Л у ч и ц ь к а (iз спальнi). Хто там?
П а л а ж к а. Та то я… Iди з богом! Тихо!
К в i т к а. Передайте їй до рук. (Дає листа).
В И Х I Д IV
Палажка, Жалiвницький i Маринка. Жалiвницький в дверях спiткався з Квiткою i скам'янiв.
Ж а л i в н и ц ь к и й (нянi). Чого ви, бабусю, панича отого пускаєте? Адже заказано?
П а л а ж к а. А ти менi що за хазяїн?
Ж а л i в н и ц ь к и й. Таж Маруся слаба… її турбовати не слiд.
П а л а ж к а. Не вчи, не вчи! Бач, "чого пускаєте, стурбують…" А сам чого рипаєшся? Коли нiкого, то й сам не ходи…
М а р и н к а (спалахнувши). Як? Щоб Марк Карпович не приходили? Що ви, няню? Марусi вони та i всiм…
П а л а ж к а. А надто тобi — нема й рiднiшого.
М а р и н к а. Няню… як таки…
П а л а ж к а. А так: шила в мiшку не втаїш, а тiльки не в своє дiло втручається… Чого пускаю? Дiло єсть, то й пускаю: менi Маруся не чужа…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Няню, пробачте; я не хотiв вас образити; я знаю, що ви Марусi за матiр…
П а л а ж к а. То-то ж! А то: чого пускаєте? Дiло єсть, то й пускаю…
Ж а л i в н и ц ь к и й. Та не вiрте отим розбещеним панам…
П а л а ж к а. Чом не вiрити? Чоловiк поштивий, статечний… Чого пускаєте? Того, що хочу…
Л у ч и ц ь к а (з кiмнати). Няню, що там?
П а л а ж к а. Зараз, зараз iду! (Бере сукню i йде). I ти чоловiк добрий, нема що… А то "чого пускаєте"?
Ж а л i в н и ц ь к и й. Бурчить-таки; зобидилась…
М а р и н к а. Няня як розсердиться чим, то нешвидко втихомириться… i вже тодi не спиниш — що слiд i що не слiд скаже: хоч би й про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талан», після закриття браузера.