Читати книгу - "Талан"

В И Х I Д XVI

Котенко, Лучицька, Кулiшевич, Квятковська, Гирявий та хо р.

К о т е н к о (зачувши грiмовий оплеск). А! Це знов отiй примадоннi? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грiм). Розчавив би, щоб i мiж ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадiть ви пропадом! (Iде сердито до уборної, зрива парик). Якi се ти менi парики даєш? Просто рощитать, та й уже!

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштункiв виходить Кулiшевич, Квятковськаi хор.

(З уборної). Квятковська, на вихiд!

Г и р я в и й. Лучицьку кричать.

К о т е н к о. I Квятковську — я чую. Випустiть двох.

Г и р я в и й. Лучицька i Квятковська, на вихiд! Даю!

Виходять. Крики: "Браво! Лучицька, Лучицька!" Дехто: "Котенко!"

Лучицька i Котенко!

Виходять. Крики: "Браво, браво!! Лучицька Solо!"

К о т е н к о (хмуро). Випустiть її, та й годi! Бiльше нi разу! Готуйте картину! Дзвiнок!

Г и р я в и й. Лучицька! Даю!

Страшний оплеск i крики.

Л у ч и ц ь к а (з букетом i вiнком iде до уборної). Ху, утомилася! Голова горить… серце ниє… мов пережила страшну годину… А проте i втiха тремтить… {Маринцi, що за нею увiйшла). Води менi, голубко, i одеколону.

На кiн виходить i публiка розмаїта.

В И Х I Д XVII

Тi ж та Антипов, Юркович та молодь.

А н т и п о в (пробираючись важно до уборної 1-ї). Прекрасно! Чудесно! Ансамбль превосходныq!.. Все на своих мостах… Одобряю, одобряю. (Подає на ходу Котенку i Кулiшевич руку).

Ю р к о в и ч (вийшов з дальньої уборної, хитаючись). Неподражаемо!.. Антик! Мы малороссы! Рrachtvoll!.. Сharmant Delicieux!* (*Чудово! (Нiм.) Прекрасно! Чудово! (Франц.)) И все не она, а мой друг Котенко… потому — крот… и Гирявый, ура!!

Г и р я в и й (сiпа). Що ти? Антипiв он!

Ю р к о в и ч. О? Громовержец!.. Испаряюсь! (Ховається).

А н т и п о в (у дверей N 1). Можно?

Л у ч и ц ь к а. Войдите.

А н т и п о в (входить). Великолепно! Очаровательно! Вы целая прелесть! Ручку, ручку позвольте!

Л у ч и ц ь к а. Вы довольны? Очень рада. А я боялась, что будете бранить… я сегодня как-то расстроена…

А н т и п о в. Вы сегодня восхитительны, моя дива! За одно только журю и буду журить: грех, большой грех! Для такого таланта рамки малы; он рвется из них, а они давят… Мелко, мелко для вас! Поймите зто! Пора на широкое, могучее море!

Л у ч и ц ь к а. Море пустынно й нелюдимо, на нем и затеряться, и утонуть легко; родная ж речка с зелеными вербами и безопаснее, и симпатичнее.

А н т и п о в. Полноте ребячиться; вам и моря мало… океан вас ждет безбрежный… Нет, я теперь от вас не отстану…

Л у ч и ц ь к а. Я хоч й робка, но упорна…

М о л о д ь (входячи). Непорiвнянна! Пишна! Богине наша! Браво!! (Аплодують).

Л у ч и ц ь к а (розчулено). Дякую, дякую, мої любi! Спасибi, голуб'ята, за щирiсть! Нате вам на спогад! (Роздає з букета квiти).

Всi цiлують їй руки.

В с i. Спасибi! Слава! Слава!!

А н т и п о в. Ну, теперь и меня придавят… Эх, юность горячая, — завидно!.. Пропустите хоть ветерана! (Пробирається).

К о т е н к о (в дверi). Господа, полиция запрещает… Прошу вас! Зто беспорядок… Сейчас начало! (Гирявому). Давайте занавiс. (Сердито своїм). Завела чисто содому!

К в я т к о в с ь к а. Ще й не те заведе!

К о т е н к о. Господа, прошу очистить сцену!

Метушня. Дзвiнок. Всi виходять. Котенко i Квятковська — за лаштунки.

В И Х I Д XVIII

Лучицька та Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (тре собi одеколоном виски). Як дрижить у мене все… Яка радiсть, яка втiха висока!.. Якого ж ще раю? Одваги, Марусю, бiльш одваги i сталостi! I доля нас не злама! (Виходить на передкiн).

К в i т к а (пiдбiга з букетом). Царице моя! Провiдна зоре! Ви окували мою душу, сп'янили…

Л у ч и ц ь к а (збентежено). Тихо, бога ради… Нi слова, Антон Павлович, нi згука! Минуле зосталось за нами: воно нас не дожене, та й ми до його не вернемось…

К в i т к а. Чому не вернутись, чому?

Л у ч и ц ь к а. Шляхи нашi розiйшлись.

Г и р я в и й (пiдбiга). Ваш зараз вихiд.

Л у ч и ц ь к а. Чуєте? Он що зове i тягне мене! Он чия тепер я рабиня! (Показує рукою на кiн).

Квiтка схопився за голову.

Завiса

ДIЯ ДРУГА

Середина розкiшного покою в готелi. Дверi просто — вхiднi, направо — до кiмнати. По стiнах вiнки; на столах i усюди багато коштовних речей.

В И Х I Д I

Палажка, Марина, потiм лакей.

М а р и н к а (за чаєм). Сьогоднi Маруся краще спала, а то тi двi ночi анi на крихiтку: то руки лама, то уставиться i дума щось, дума, анi озоветься.

П а л а ж к а (п'є з мисочки). I що їй сталося? Чи не зобидив хто? А може, наврочив? Так нi: всi забiгають, навiдують, i великi й малi, — всi зажурилися…

М а р и н к а. Ох, не всi, не всi: Квятковська аж скаче, та й Юрiй Савич радий, помiчаю.

П а л а ж к а. Ох, отi кiятри, пропади вони пропадем! Тiльки з чортами єднання. Всяк тобi з ними наклада. Примажеться, прибереться i почне перед миром ламатись: i регочеться, i спiва, i танцює, i плаче, i репетує… А тi радiють, гукають, ляскають… один грiх i спокуса! (До лакея, що стукнув дверима). А ти не грюкай дверима!

Л а к е й. Невозможно основательно ногою: руки заняты-с.

П а л а ж к а. Принеси масла й