Читати книгу - "Листи в Україну. Вибране"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
бо ми — не те що камінь чи дикий виноград.
Та все ж фотографуєш. Ці невиразні більма
наповнити душею і зберегти в роках…
Яка уважна камера, яка чутлива фільма —
просвічують бретельки і вени на руках.
Бо ми кудись течемо й минаємо щомиті,
а з річкової твані волого світить рінь —
коли навколо тьмяно і контури розмиті,
потрібен фотоспалах, як блискавка прозрінь,
потрібно трохи солі, щоб очі проявити,
щоб нас отут зібрати, немов довкіл стола.
Ще мить — і оживемо. Не гнути й не кривити!
І сохнуть, мов полотна, послання від Павла.
Футбол на монастирському подвір'ї
…такої зелені не бачено сто років,
а може, й більше! Все вповите нею.
Ліси кущів безмовні та глибокі.
Вигадуй річку, просіку, алею,
закриті, ще не впізнані.
Можливі
колона, арка й біла, мов папір,
сумирна вежа, рівня дикій сливі
(ростуть обидві з незбагненних пір).
Так зелено, що смійся або плач
між двох лісів, і невблаганний м’яч
між двох воріт, і піт, і сухо в роті,
і спів бджоли на нерухомій ноті.
А втім, воріт нема. Є дві цеглини,
затоптані в траву. І янголине
та голубине пір’я у траві.
І дві легкі кульбаби, тільки дві.
Літає м’яч! Проте його немає,
мов не було. Лише гарячий згусток
живих секунд, і він повз нас минає,
і трохи — в нас, і мчить у межі пусток.
Така вже гра: на тлі рослин і стін,
де вгадуються фрески, наче смерті,
догнати плач!.. Він котиться. І він,
мов літери, пощерблені й затерті,
незримий слід і видих.
Або дух.
Або хоч м’яч, повернутий минулим
у цю траву, між двох ожинних смуг,
де під ногами схимники поснули,
де крізь гілок цупке густе письмо
побачиш річку (просіку? алею?).
І ти, і я. Так близько стоїмо
над глибиною, пусткою, землею.
екзотичні птахи і рослини
ЦИРК «ВАҐАБУНДО»
I. «Я продаю квитки на магів і на мімів…»
Я продаю квитки на магів і на мімів,
я коло входу став з ключами, мов Петро.
О діти передмість з устами херувимів!
Шатро — мов помаранч. Приходьте у шатро!
Ми йшли пісками міст, мов митарі за митом,
обсипані зірками й пухом із тополь,
наповнивши завулки світлом і блакитом,
скоривши Неаполь, Марсель і Леополь.
Директор цирку — йог і екстрасенс Ананда
(мов еполет, сидить на ньому скарабей).
Він — заклинач рослин, і світляна троянда,
неторкнута й німа, росте з його грудей.
Цукрова вата — харч для янголів і птаства,
мов кокони Коканду, мов паволока хмар, —
для приміських дівчат яка солодка пастка,
аж світиться із них жадання, мов ліхтар.
О діти злих часів, посіяні в огромах
пастуших пустирів, де рейвах відлунав!
Приходьте у шатро. Один-єдиний помах —
і душі заясніють, як терен із канав.
II. «Я продаю квитки на блазнів і факірів…»
Я продаю квитки на блазнів і факірів,
на мерехтіння ламп і хихотіння мавп.
О власники грошей з обличчями вампірів,
для вас і ваших дам — парад у стилі «вамп».
От акробатки Ле липке лискуче тіло
звивається в кільце достоту, ніби вуж.
А от фіґляр Вендетто — як тонко, як уміло
протне він вас ножами під оркестровий туш!
Однак лише на мить (віват, панове смертні!):
усіх вас оживить на грані чорних тайн
приборкувач сирен, кентаврів, перевертнів,
гіпнотизер і дух Азріль де Франкенштайн.
І що почнеться тут! шизофренічні танці
банкірів і повій, графинь і різників!
0 власники життя, о павуки у шклянці —
для вас — нервовий вальс, аж піна з язиків,
піротехнічний шал! і димові завіси —
це тільки ззовні цирк, а в глибині пітьма!
І в ній немає дна! — черниці та гульвіси
влітають у тунель, затягнуті сторчма…
III. «Я продаю квитки на коней та верблюдів…»
Я продаю квитки на коней та верблюдів
у збруї золотій пошарпані боки.
0 пильні сторожі з очима страхолюдів,
з очима без очей, з очима навпаки!
У наш духмяний хлів, де спалахи звіриних
вологих теплих тіл, де ситий дух кубла,
приходите і ви в службових пелеринах —
землисті голоси і кров, немов зола.
І звівши зимні очі на паперові зорі,
де в’є високі петлі мотоциклетний ас,
ви стежите сурму в ревкім його моторі —
яку майбутню бомбу пригріє він для вас?
Шукайте динаміт! Хай детектив залізе
в позакулісні сфери, пекельний, мов Марко.
Він витрусить намети, халати і валізи —
а звідти лише ластівки. І латані трико.
Ілюзіон! Мана! Сторожа заблукала
у цирку, мов у снах. Я прочитав ті сни:
листівки ластівок протяли стіни і дзеркала,
немов укуси кажанів — на шиях ордени.
IV. «Я продаю квитки на цитри й тамбурини…»
Я продаю квитки на цитри й тамбурини.
Втікає вам із рук ця музика ламка.
О вуличні філософи і кав’ярняні прими!
Це Соломії соло. Так тече ріка.
Це вище, ніж атлет, що гне залізні штанги,
І навіть — ніж лемур, що нявкає котом.
Від неї ніжними стають руді орангутанги,
і зорі замість дір пронизують картон.
Цирк обертається. Вгорі — співає Соломія.
Трапеція тремтить, немов крило живе.
Живéмо в цьому Вавилоні — кожен як уміє,
ану ж вона зірветься вниз,
чи спів на смерть зірве?!
Таж ми без неї — тлінь, безлика й без’язика,
що на тісних торгах міняє імена.
О містечкові віршарі в розбитих черевиках!
Ви кожному скажіть, що є у нас вона.
Є голос! І любов!..
Але я замовкаю.
Це тільки ззовні цирк. А в дійсності — земля.
Я зупиняю механізм. Я касу замикаю.
Микаю-за. Ка-ю-ми-за. Бім-бом. І тра-ля-ля.
Пані капітанóва
Капітанська вдова мала білих мишей
в закапелку дірявої кухні,
а ще в неї був канарок Мішель
і носовички трикутні.
Втім ніхто не знав, де ночує вона,
по яких катакомбах приносить офіру?
Шльома Фішер подеколи давав їй банан,
або інший овоч, або фіґу.
(А найстарший з-поміж Андруховичів
ще й хліба давав до овочів.)
Королева завулків у веретті одінь,
капустина в лататті хустин.
А той капітан — що він був за один,
певно, вмер молодим і пустим?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Листи в Україну. Вибране», після закриття браузера.