read-books.club » Сучасна проза » Мати все 📚 - Українською

Читати книгу - "Мати все"

148
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мати все" автора Люко Дашвар. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 87
Перейти на сторінку:
однаково не застала б. Він повернувся близько дев’ятої вечора, коли «швидка» вже доставила Ліду до пологового будинку інституту педіатрії, акушерства і гінекології на Мануїльського, де за дзвінком Іветти найкращі з кращих терміново зібралися рятувати породіллю і плід. Спочатку затримався в супермаркеті. Накупив горілки і пива, бо «розписувати пульку» на тверезу голову його відучили ще в інституті. Потім заїхав за Олегом, приятелем ще зі студентських часів, – контачили рідко, але вже як контачили, то так потужно, що й перед смертю буде що згадати. З ним удвох – аж на Нивки. На Нивках брати Козелецькі. Якщо не п’яні чи у баб, то прекрасні партнери…Ян і Ярик Козелецькі цілком випадково виявилися тверезими і на місці.

На дев’яту вечора четверо окупували вітальню, покидали цигарки на стіл, наповнили чарки і збуджено проковтнули по першій у передчутті азартної безсонної ночі.

– Дружина не повернеться? – запитав Ян. Кивнув на нове, ще в целофані, ліжечко для немовляти, завалене пакунками з пелюшками-памперсами. Стояло посеред вітальні, чекало – постійного місця, теплого дитячого тільця.

– У матері залишилася, – відповів Стас, хоча й не був цього певен. Замислився. Вимкнув домашній телефон. І мобільний. Запропонував: – До десятої куримо на балконі. Після десятої Ліда точно не повернеться… Тоді можна і тут…

Перед світанком п’яний Олег здивовано подивився на недопалок у своїй руці, перевів погляд на дитяче ліжечко і запропонував:

– Стасе… Може, ми б тут не курили? Твоя Ліда ж вагітна…

– Вивітриться, – пробурмотів Стас, не відриваючи від карт зосередженого, напруженого погляду.

О сьомій ранку брати Козелецькі позичили в Стаса сотню на таксі, позабирали порожні гаманці й подалися додому: гра завжди закінчується разом із грошима. Олег зварив собі та млявому Стасові кави, повідчиняв вікна і вирішив перекантуватися в приятеля до восьмої, щоби просто від нього – на роботу.

– Ліді привіт, – сказав, коли вже йшов. – І телефони ввімкни. А що, як вона телефонувала?

– Не треба так перейматися через мою дружину, – роздратувався Стас. – Заведи свою і переймайся.

Але телефони ввімкнув. Зачинився у душі. Мужньо ганяв кров контрастом, аж доки не прийшов до тями й не повірив, що зможе дійти до «тойоти», сісти за кермо і без пригод дістатися до складів у Вишгороді, в одному з яких розташовувався офіс Дезінфікатора.

О дев’ятій ранку суперечливий – бездоганна борідка на пом’ятій пиці, дорогі парфуми впереміш із перегаром, що народжували апокаліптичні пахощі, – Стас вийшов із під’їзду і… наскочив на Ангеліну, яка саме бігла на нього.

– А… Добра пані, – набундючився. – Печива принесли?

Ангеліна вигнула вуста злою підковою і мовчки пішла на Стаса.

– Так, тітко… Не схожі ви на добру пані, – роздратувався Дезінфікатор. – Чого вам?

Ангеліна раптом схлипнула, перехрестилася, заколотила кулаками по Стасових грудях.

– Де ти був, Стасику?! Де ти був усю ніч, пройдисвіте?! Не міг Лідусю вчора почекати трохи? Чи сам по ту ляльку кляту збігати? А? Сидить він весь час у машині, наче засватаний! Не зайде ніколи! Лідусі не допоможе! Оце на тобі гріх! На тобі! Я усю ніч телефонувала! Чому не відповідав?

– Спав…

– Ой, не бреши! Бог усе бачить!

– Тітко, я перед вами сповідатися не збираюся! Вас хто підіслав? Іветта? Я Ліді скажу – коли ще хоч раз…

При згадці про Ліду Ангеліна затулила рота рукою, захитала головою… Стас напружився, насторожено глянув на няньку.

– Сталося щось?

– Ти вже тримайся, Стасику… – схлипнула нянька. – Тримайся, дитино.

Стас пополотнів і протверезів одночасно.

– Де Ліда? – спитав тихо.

– У лікарні. Ще звечора відвезли…

– …Що?

– Не знаю, Стасику! Їй-богу, не знаю. Іветта з нею поїхала. Ще не поверталася, а я ж біля Платосика… Оце заснув, а я до тебе, бо ж телефон усе мовчить, а ти, може, Лідусі тепер найбільше потрібний…

– Яка лікарня? – Стас відчув, як до очей підступають сльози. Смикнув головою, як той кінь.

– Інститут якийсь… На Мануїльського. Іветта наказала туди везти…

– Дякую, добра пані, – ледь зміг вуста розтулити.

Ангеліна дрібно-дрібно закивала, наче горох розсипала.

– Побіжу… Платосик сам… Ти ж їдь, Стасику! Поспішай! Бог дасть, усе добре буде. В Іветти такі зв’язки… Самі професори, мабуть, посеред ночі позбігалися… Урятують… Обох урятують… Бог милосердний! Нашу Лідусю за що карати? Нема за що! – побігла.

Стас задихнувся. Треба щось робити? А що? Хлорки би в ніс! Щоб аж трусонуло, аж сльози з очей…У лікарні? Добігалася! Братовим оргазмом благеньким переймалася, замість дитинку берегти. Жертовниця. Як була, так і лишилася рабою Іветтиною. Іветтиною – не його. Чи жива?… Якби все гаразд, Іветта на всю ніч синочка не кинула б.

Схаменувся. Побіг до «тойоти». Через увесь Київ за десять хвилин на Мануїльського домчав, бо – диво! – ні заторів, ні червоного світла світлофорів, наче хто зелену дорогу вистелив. Поки їхав, милосерднішим не став. Злість під кадик – усе не так! Усе! І як дитини вже нема, Лідина вина! Він і сам не хотів. Рано. Років би через п’ять-шість… Та коли в домі з’явилися смішні маленькі кофтинки, лялькові штанці, те ліжечко, коли зсередини Лідиного живота дитя штовхало його долоню, він розчулився і пройнявся… Так пройнявся! Навіть не уявляв тої дитинки, та ловив себе на думці, що з радістю виставить могорич рідні, похвалиться: «татко!» А вона…

Перелякана Ліда – перед очі. Стас учепився в кермо і злякався власних думок. А що, коли вона померла? Це ж йому що?… Назад до матері? У «хрущовку» на Троєщині? Іветта, стерво, квартиру йому не залишить… Хіба що немовля виживе…

– Чому я не сподіваюся, що вони обоє живі?

А в голову – нові жахи. От вони обоє живі. Ще не факт, що здорові. А що, коли та дитинка хвора? Такий собі другий Платон – ідіот, якого тримають за сімома замками і називають генієм? Тоді краще померла б. Він забере Ліду, і вони вдвох переїдуть кудись далі від Подолу… Може, за місто. Тільки б якнайдалі від Іветти.

– Ти… Ти, старе стерво, в усьому винна! – зі стогоном.

Машину лишив за квартал від пологового будинку. Ледь сунув: усе відтягував час, коли врешті доведеться зайти до прийомного відділення і запитати… Озирався, наче ось воно, спасіння. Урешті побачив біля входу рудого медбрата, що вийшов покурити, тицьнув йому десятку і попросив дізнатися про вагітну Вербицьку Лідію Петрівну.

– Учора ввечері привезли… Термін – сім місяців. Здається…

За п’ять хвилин зовсім безрадісний медбрат вискочив на поріг, і з його напруженого обличчя Стас зрозумів – добрих вістей не буде.

– Ваша дружина в порядку… Слабка, та загрози життю

1 ... 7 8 9 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати все», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мати все"