read-books.club » Детективи » Репортер 📚 - Українською

Читати книгу - "Репортер"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Репортер" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 76
Перейти на сторінку:
ще сигаретку?

— Залиште собі пачку…

— Спасибі… Так от, я зібрав робітників найвідсталішого БУ, начальника в них не було, але головний інженер — золотий хлопець… До речі, сто сорок на місяць одержував… А п’янюга менш ніж за триста і пальцем не кивне: сяде на цеглу, газетку розгорне і читає передовиці… Так от… Зібрав я їх і оголосив: «На будівництво сімнадцятого будинку нам виділили сімсот тисяч… За планом ми повинні здати об’єкт у кінці третього кварталу. Я прикинув, що кожний день коштує дві тисячі. Якщо здасте будинок на день раніше строку із Знаком якості — дві тисячі ваші, премію розподіляйте самі. На десять днів раніше строку вправитесь — діліть двадцять тисяч». Мене підняли на сміх: «Виходить, ми по тисячі можемо премію одержати?» — «Якщо на місяць раніше обернетесь — по півтори»… До самої ночі говорили, не вірили мені люди: віру вбити недовго, скільки разів її в нас убивали, а от як повернути цю віру? Але все-таки підписали ми договір: від імені тресту — я, від будівельного управління — трикутник… Будинок приймала громадськість, а не тільки комісія… Телебачення приїхало… В газетах писали… Другий будинок здало дванадцяте будівельне управління — теж за моїм принципом: усе, що зекономили — в часі, — ваше. Після цього підписали договір з усіма будівельними управліннями, а тут — стук у двері, година ночі, все як ведеться: розкрадав соціалістичну власність у величезних масштабах, добровільне визнання врятує од «вишки», признайтесь, що керівництво будуправління від своїх премій золотило вам лапу… Я й Леніним спочатку захищався, про тантьєму говорив, тобто процент від прибутку, і не простий, а валютний, і про те, що треба вчитись у капіталістів господарювати, і наводив цитати з двадцять сьомого з’їзду, а мені клали на стіл закон, прийнятий у тридцять дев’ятому році: «Де, хто і коли його скасував?» Я спершу попер: «Читайте газети, слухайте телебачення, там про це кожен день повідомляють!» — «Ми живемо для того, щоб стежити за виконанням законності, а ви її порушили… Газети і телебачення — лірика, сьогодні одне, завтра — друге, надивилися за тридцять років усякого… Відповідати вам не перед редакцією чи телебаченням, а перед буквою діючого закону».

— Перепочиньте, — запропонував я, помітивши, як крейдяно зблід Горенков. — Пауза не завадить.

Він усміхнувся.

— Мені пауза не завадила… Тринадцять місяців у тюрмі — хороша школа, врятовує від ілюзій… Якби всі справді хотіли перебудови, ініціативи, ривка вперед, давно опублікували б закон, що скасовує всі заборони, якими так славилася Русь-матінка. Людина — гвинтик, їй дозволено виконувати тільки те, що продиктовано начальником, ініціатива — штука небезпечна, можна не впоратись, та й почуття власної гідності з’являється в людях, як з ними управитись?! А особливо коли ти неосвічений осел, і ріс так, як прийнято: зі стільця — в крісло, а звідтіля — в кабінет, і не тому, що голова світла, а через те, що тебе — до власної вигоди — вичислили ті, хто розставляє кадри… Карнавал петрушок, їй— богу… Не сама себе людина робить, а її сановно призначають ті, хто створює для себе слухняну виконавчу більшість, — безмовну й тупу.

— А чому заступника міністра Чуріна не викликали на судове засідання? — спитав я.

— А чому його не викликали до слідчого? — Горенков знизав плечима, — Та тому, що відмовився від самого факту зустрічі зі мною. Не був я в нього на прийомі — та й годі…

— Ви до нього як потрапили?

— Мене викликали до Москви телеграмою.

— А хто її підписав?

— Звідки я знаю, — Горенков, не зводячи з мене очей, витяг знову сигарету. — Голова Ради Міністрів Карімов запросив, мовляв, з Москви телеграма: в зв’язку з призначенням начальником тресту прибути на розмову.

— До кого?

— До заступника міністра.

— Якого?

— Про це я його не спитав.

— Чому?

— Та хіба я думав, що через рік в острог сяду? Якби я знав про це, то жив би в Сочі… От ви ставите запитання, а я знову себе картаю: як же не навчені ми закону?! Чому англієць без юриста кроку не ступить, а ми про кодекс згадуємо, лише коли на нари сядемо?! Чому?!

Я хотів відповісти йому, що цю тему вичерпав у своїй творчості такий знавець нашої історії та права, як Василь Бєлов, але, зваживши, вирішив не вдаватися в літературні хитромудрощі.

— Отже, телеграма з викликом прийшла не в трест?

— Посада ця — номенклатура Ради Міністрів, туди й повідомили…

— Хто підписував ваше призначення?

— Чурін.

— А хіба можна підписувати, не поговоривши з тим, кого призначаєш на таку роботу?

— Виходить, можна, коли йому слідчі повірили… Він сказав, що про мене «доповів апарат». Та й годі. «Я вірю своїм товаришам по роботі, цілком компетентний колектив однодумців».

— А хто з вами з його «однодумців» розмовляв?

— Помічник Чуріна, потім головний технолог і начальник управління кадрів Хрипов.

— А чому ви їх не викликали в суд?

— Навіщо? Вони ж не давали мені дозволу на експеримент. Я й не просив їх викликати… Кадровик — це кадровик, що скажуть, те й проштемпелює.

— Ви добре знайомі з Рустемом Ісламовичем Карімовим?

Горенков спохмурнів:

— Теж цікавитесь, скільки я йому давав у лапу? Слідчий обіцяв зняти з мене три роки, якщо я дам йому такі свідчення…

— Я сказав би вам правду, Василю Пантелійовичу… Я намагаюся не брехати, мозок стомлює… Мені дуже симпатичний Карімов…

— Залишитесь при цій думці, навіть якщо його посадять? А посадять його, мабуть, скоро… І — по заслузі…

— Чому?

— Тому що ідеалістів треба карати, вони вбивають віру, без них спокійніше жити…

IV

ВЧграма

«Полковникові Костенку, карний розшук МВС СРСР.

На очній ставці з колишнім першим заступником МВС Чурбановим колишній секретар Бухарського обкому Рахматов показав, що якийсь пенсіонер на прізвище Завер продав йому унікальний перстень з димчатим топазом роботи невідомого уральського ювеліра початку минулого століття. Перстень цей становить музейну цінність.

Ім’я людини, що звела Рахматова із Завером, невідоме; зовнішні дані: міцної статури, приблизно п’ятдесяти років, обличчям схожий на диякона — вуса й борідка, волосся сиве, розчесане на проділ, зріст приблизно сто сімдесят п’ять сантиметрів, особливих прикмет на обличчі немає, розмовляв з придихом, швидко, трохи афектовано.

Перша зустріч відбулася на виставці робіт художників-дизайнерів.

Просимо якнайшвидше встановити названого Завера, а також ту людину, що організувала його контакт з Рахматовим.

Додаємо фоторобот Завера, зроблений нами на підставі показань Рахматова.

Повідомляємо, що купівля-продаж відбулася біля кас Київського вокзалу.

Підполковник Вакидов».

V

Я, Валерій

1 ... 7 8 9 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репортер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Репортер"