Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

все підрахував. Загальна вартість оренди за два роки склала п’ятнадцять тисяч. На зарплати могло піти максимум сто п’ятдесят тисяч — якщо взяти із запасом. Закупівля машин і перевезення… автофургон, що перевозив упаковки для яєць… приблизно двісті п’ятдесят тисяч. Додай експедиційні збори за дозвіл, декілька поїздок туди-сюди — схоже, що село неодноразово відвідала одна-єдина людина із Швеції. Ну, скажімо, що вся операція не вийшла за межі мільйона. Якось влітку дев’яносто третього на фабрику прибув начальник і повідомив, що її закрито, а незабаром після того приїхала угорська вантажівка і вивезла устаткування. Прощай, «Мінос».

Під час суду Мікаель часто повертався думками до того літнього вечора. Їхня розмова в основному мала характер дружнього взаємного шпигання однокласників, як у роки навчання в гімназії, коли вони ділили тяготи, властиві їх вікові в цілому. Подорослішавши, вони стали, по суті, чужими, абсолютно різними людьми. Весь вечір Мікаель намагався і ніяк не міг пригадати, що саме так зближувало їх в гімназії. Роберт запам’ятався йому як тихий, замкнутий хлопець, страшенно сором’язливий у стосунках з дівчатками. Постаршавши, він став успішним співробітником банку… можливо, навіть кар’єристом. Мікаель ні на мить не сумнівався в тому, що нинішні погляди приятеля йдуть урозріз з більшістю його власних уявлень про світ.

Напивався Мікаель рідко, але випадкова зустріч під час невдалої прогулянки на яхті привела до приємного вечора, під час якого рівень спиртного в пляшці неухильно наближався до дна. Саме тому, що розмова почалася як базікання шкільних приятелів, він спочатку не сприйняв розповідь Роберта про Веннерстрьома всерйоз. Але зрештою в ньому прокинувся інстинкт журналіста, він почав уважно вслухуватися в Робертові слова, і в нього з’явилися логічні заперечення.

— Зажди хвилинку, — сказав Мікаель. — Веннерстрьом — це ж помітне ім’я серед біржовиків. Якщо не помиляюся, він мільярдер.

— «Веннерстрьом груп» сидить приблизно на двохстах мільярдах. Ти хочеш запитати, навіщо мільярдерові взагалі напружуватися, щоб привласнити жалюгідні п’ятдесят мільйонів?

— Ну, швидше, навіщо йому ризикувати всім, йдучи на відвертий обман?

— Не знаю, чи можна назвати його обман відвертим. Веннерстрьомів звіт одностайно схвалило керівництво УПП, схвалили співробітники банку, уряд і ревізори риксдагу.

— У будь-якому разі йдеться про дріб’язкову суму.

— Звичайно. Але вдумайся. «Веннерстрьом груп» — це інвестиційна компанія, що торгує всім, на чому тільки можна зірвати куш: цінними паперами, опціонами, валютою… всього не перелічити. Веннерстрьом уклав контракт з УПП в дев’яносто другому році, якраз коли ринок захитався. Пам’ятаєш осінь дев’яносто другого?

— Атож. У мене якраз були взяті на квартиру позики з плаваючими процентними ставками, а в жовтні ставки центрального банку злетіли до п’ятисот відсотків. З мене цілий рік тягнули ренту в дев’ятнадцять відсотків.

— Мгу, суворі були часи, — посміхнувся Роберт. — Я сам добряче постраждав того року. І Ханс Ерік Веннерстрьом, так само як і всі інші на ринку, боровся з тими ж проблемами. У його компанії були мільярди, вкладені в усякі цінні папери, але готівки було на диво мало. Аж раптом виявилося, що роздавати нові позики більше неможливо. У таких випадках зазвичай продають яку-небудь нерухомість для покриття збитку і зализують рани, але в дев’яносто другому жоден собака не хотів купувати нерухомість.

— Проблеми з ліквідністю.

— Авжеж. І такі проблеми були далеко не в одного Веннерстрьома. Кожен бізнесмен…

— Не кажи «бізнесмен». Називай їх як хочеш, але називати їх бізнесменами — означає ображати серйозних представників цієї професії.

— Гаразд, кожен біржовий ділок мав проблеми з ліквідністю. Дивися: Веннерстрьом отримав шістдесят мільйонів крон. Шість він повернув, але тільки через три роки. Витрати на «Мінос» не могли вилитися більш ніж у мільйон. Тільки сама рента з шістдесяти мільйонів за три роки вже дещо коштує. Залежно від того, як він вкладав гроші, він міг подвоїти або потроїти отриманий від УПП капітал. І годі говорити про лайно. Давай краще вип’ємо.

Розділ 02

П'ятниця, 20 грудня

Драґан Арманський народився в Хорватії п’ятдесят шість років тому. Його батько був вірменським євреєм з Білорусії, а мати — боснійською мусульманкою грецького походження. Вона ж відповідала за його культурне виховання, і в результаті, ставши дорослим, він опинився в тій великій і неоднорідній групі, яку ЗМІ визначали як мусульман. Державне міграційне управління, як не дивно, записало його сербом. Він мав шведське громадянство, а з фотографії в його паспорті дивилося чотирикутне обличчя з виступаючою щелепою, темною щетиною і сивими скронями. Часто його називали арабом, хоча серед його предків арабів не було взагалі, зате всі ці різноманітні гени дали б кретинам від расознавства всі підстави зарахувати його до представників нижчої раси.

Зовні він трохи нагадував дрібного боса з американського гангстерського фільму. Насправді ж він не мав справ з контрабандою наркотиків і не працював на мафію. Він був талановитим економістом, який, почавши працювати помічником економіста охоронного підприємства «Мілтон сек’юриті» на початку 70-х років, за три десятиліття по тому піднявся до посади виконавчого директора і оперативного керівника.

6Інтерес до питань безпеки виник у нього заднім числом і переріс у пристрасне захоплення. Це стало чимось на зразок стратегічної гри: визначати загрозу, виробляти застережні засоби і весь час на один крок випереджати ворога — промислових шпигунів, шантажистів і злодіїв. Усе почалося з того, що Арманський виявив, як вправно ошукали одного з клієнтів за допомогою творчого підходу до бухгалтерського обліку, і зумів визначити, хто саме з групи з дванадцяти людей стояв за цим. Навіть тридцять років по тому він пам’ятав, як здивувався, коли зрозумів, що розкрадання в компанії стало можливим через нехтування звичайних заходів безпеки. Сам він із старанного рахівника перетворився на активного учасника розвитку підприємства і експерта в галузі економічного шахрайства. Через п’ять років Арманський потрапив до керівної групи компанії, а ще через десять років став виконавчим директором. Його призначення не обійшлося без протидії, але згодом вона швидко припинилася. За роки своєї роботи він перетворив «Мілтон сек’юриті» на одне з найбільш компетентних і запитуваних охоронних підприємств Швеції.

На компанію «Мілтон сек’юриті» працювали триста вісімдесят постійних співробітників і ще близько трьохсот надійних тимчасових, зарплата яким виплачувалася в міру потреби. Отже, у порівнянні з такими підприємствами, як «Фальк» і «Шведські охоронні послуги», вона була маленькою. Коли Арманський тільки влаштувався на службу, підприємство ще називалося Акціонерне товариство Юхана Фредріка Мілтона «Загальна охорона», і його клієнтами були торгові центри, що потребували контролерів та охоронців з міцними м’язами. Під його керівництвом фірма змінила назву на зручнішу для міжнародних контактів «Мілтон сек’юриті» й почала робити ставку на новітні технології. Зазнав