read-books.club » Сучасна проза » Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років 📚 - Українською

Читати книгу - "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"

152
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 50
Перейти на сторінку:
class="p1">Дівчата замовкли. Бармен відчув, як йому відняло мову.

— Але що йому заважає встати й піти? Ось чого я не розумію, — озвалася блондинка. — Я ж йому пропоную цілий світ і цукерку. Це я так про себе скромно.

— Боїться прогадати, напевне.

— Йохан ніколи нічого не боїться. Він як тигр, який вичікує слушний момент для атаки, — озвалася спеціалістка з біржових махінацій.

— Перепочиває, іншими словами, — підсумувала чорне каре. — Його можна зрозуміти. Коли ж іще відпочинеш, як не на тому світі.

Бармен вхопився за край ляди, щоб не впасти, — ноги підкошувалися.

— Це… якась… розводка… — пробурмотів він.

Кучерява глянула на нього з цікавістю.

— Ну-ну… це щось новеньке. І хто кого тут розводить?

— Ви… ви хочете мене переконати, що я мертвий, але це не так… Я зараз нічого не пам’ятаю, я не знаю, що сталося, але я впевнений, за якийсь час все минеться і я зможу впоратися з цією проблемою.

Жінки переглянулись.

— А котра, до речі, година? — запитала одна.

— Одинадцята сімнадцять, — озвалася блондинка, глянувши на табло касового апарата. — Навряд чи час допоможе тобі в цій проблемі, сонце. Скільки всього сталося, а цифри й досі ті самі. Що ти на це?

— Fuck, я не знаю, що робити!

— Тепер він заговорив, як справжній бармен, — зауважила чорне каре.

— Більше довіряй людям, — порадила блондинка іронічно. — Просто покладися на нас. Ми впізнали тебе. Все вже позаду.

Дівчата перезирнулися. Надягли чорні окуляри.

— Вся спадщина на місці, — сказала кучерява. — Врешті-решт, ти подарував нам цілий світ.

Аматорка екзотичних мандрів глянула за вікно і усміхнулась.

— На вулиці сильний туман. Але ми проведемо вас, маестро. З нами ви у повній безпеці. Ми впізнаємо вас де завгодно.

Анатолій Дністровий

Біла дівчинка

Донечці Марті-Марії

Можна було б почати з того, що теперішній рік був несприятливим для гіпертоніків: постійні переміни клімату й атмосферного тиску, несподівані й різкі подуви вітру, що з’являвся з півночі та гнав на містечко низькі хмари, які — здавалося — здатні зачепити антени та черепицю будинків, сірява, що затягла чисто-блакитне раніше небо й злилася із тьмяним імлистим горизонтом, перемінні ліниві дощі, що тривають з ранку до ночі, — все це змушувало мешканців менше виходити на вулиці, залишаючись вдома наодинці з мігренню й телевізорами.

Домашні коти метушливо блукали помешканнями, дивлячись на господарів страждальними очима, й щоразу до них нявчали. Акваріумні рибки збивалися на дні, мляво ворушачи плавцями, і чоловіки, дивлячись на них, кисло казали, що кльову не буде, нема чого пхатися, тому не висувалися з помешкань і не йшли на верхні озера рибалити. В лікарнях хворі щораз частіше просили в медсестер снодійне і складали нерозгадані кросворди на тумбочках біля ліжок. У скверах і парках двірники допалювали купи золотисто-червоного листя, ліниво перекидаючись скупими словами. Товстун кондитер мовчки дивився у вікно, сподіваючись, що на тортик і гарячий шоколад забіжить парочка закоханих студентів, сядуть за столик у куточку біля музичного автомату, увімкнуть собі джаз або тихий блюз, але, за вечір нікого з відвідувачів так і не дочекавшись, сам мовчки з’їдав четвертий шматок торта, зачиняв кондитерську і йшов додому.

На перехресті вулиць біля центральної площі курить купка таксистів, недбало полишивши свої авта з відчиненими дверцятами вздовж алеї. Самотній перехожий, із втягнутою в плечі головою та обкутаний плетеним помаранчево-жовтим шарфом, на мить відірве їх від бесіди, але вони скоро зрозуміють, що це не їхній клієнт, і байдуже проводжатимуть його поглядами, аж поки той не зникне за найближчим рогом. Сміття з перевернутої урни, яке вітер розносить центральною площею, поволі завмирає, подуви вітру стихають, і дерева знову виструнчуються в звичній позі. П’яничка, який виповз із пивниці, хотів було затягти пісню, проте лише сумно зиркнув на безлюдну площу й почвалав додому. Бездомний пес, пробігаючи повз нього, байдуже обнюхав його ногу і подався далі.

Одного такого дня в містечко прийшла біла дівчинка. Вона з’явилася з боку східного шляху й сумирно йшла, не розглядаючись навсібіч, ішла білою смугою, що ділить зустрічний рух авто на праву й ліву смуги. Першими її помітили будівельники, що перекривали дах в одному з будинків на окраїні містечка. Вони оповідали, що дівчинка йшла босою, однак видно, що їй не було холодно від пізньої непривітної осені, і що вона, певно, акторка, бо якраз тоді до містечка прибула група кінематографістів знімати дитяче кіно. Будівельники додавали, що зодягнена вона була у щось на кшталт сліпучо-білого балахону, а дивне, розпущене, довге русяво-сніжне волосся було зібране на потилиці. Ще вони згадували, що до неї першою заговорила баба Пелагія, яка живе на першому поверсі і любить курити свою файку в розчиненому вікні. Вона плела дівчинці якісь дурниці (певно, геть вижила з розуму).

— То що ж вона сказала?

— Не йди до них, бо вони дурні.

— Так і сказала? Певно, точно стара здуріла.

Будівельники стверджували, що біла дівчинка йшла спокійно і що її обличчя вкривав білий грим.

— Очі такі світлі-світлі, — каже молодий будівельник.

— Та що ти вигадуєш? Як же ти міг згори бачити її очі, ти навіть обличчя її добре не роздивився, — заперечує йому старший будівельник.

— Ні, я бачив, — замислено відказує молодий.

Будівельники оповідали, що аж завмерли, стежачи за її рівною, впевненою та неспішною ходою — ніби йшла не людина, а неземний дух. Було щось дивне в тій дівчинці, ніби не від цього світу. Над будівельниками дехто потішався:

— А ви, часом, перед тим не обідали й не хильнули по чарці?

— Ні, ні, ні.

— А може, ще не відійшли від вчорашнього?

— Ні, ні.

Про білу дівчинку більше не говорили. Однак згодом її помітили діти, а діти, як відомо, ніколи не брешуть. Вони щебетали, що біла дівчинка до них усміхалася і, коли один із хлопчиків дружньо взяв її за руку, невдовзі сам почав поступово біліти — спершу рука, а потім увесь. Його шкіра стала білісінько- білосніжною, немов пломбір чи перший сніг.

Звістка про хлопчика, який миттєво побілів, сколихнула все містечко. На ноги було піднято всіх — міліцію, лікарів і соціальні служби, а мер із цього приводу негайно зібрав нараду та викликав столичних фахівців із аномальних явищ та журналістів. Стаття в міській газеті про дивовижну невідому гостю лише

1 ... 7 8 9 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"