Читати книгу - "Менше знаєш, краще спиш"

Волошин поговорив також із співробітниками міліції, які приїздили за викликом Картофельникова. Вони теж наполягали на тому, що це були не навчання й що речовина в мішках не була схожа на цукор.

На підставі цих та інших інтерв’ю Волошин опублікував у випуску «Новой газеты» за 14 лютого статтю під заголовком «Цукор чи гексоген? Що трапилося в Рязані». Виклавши думки Ткаченка та інших, він закликав ФСБ оприлюднити наказ щодо навчань і надати журналістам доступ до агентів, які закладали бомбу в підвал, і до речових доказів.

Стаття викликала широку дискусію, але реакції з боку посадовців майже не було. Проте одного дня Волошину до редакції зателефонував викладач, який сказав, що в однієї з його студенток є подруга, яка зустрічається із солдатом, і той солдат вихвалявся, що охороняє мішки з гексогеном. Солдата звали Олексій Піняєв, він служив у Наро-Фомінську під Москвою. Волошин поїхав туди, таємно проник на базу, і йому вдалося зустрітися з цим солдатом.

Піняєв розповів, що восени 1999 року його відрядили з бази в Московській області до бази 137-го Рязанського десантного полку, розташованої в 20 км від Рязані, де десантників готували до боїв у Чечні. Після певного періоду тренувань у стрільбі та стрибках із парашутом його призначили охороняти склад, де начебто зберігалася зброя та боєприпаси. Служба була нудною, тож одного дня Піняєв з іншим солдатом вирішили зазирнути всередину складу. Вони відчинили металеві двері, але замість боєприпасів побачили стос 50-кілограмових мішків із написом «цукор».

За словами Піняєва, вони дуже здивувалися, навіщо треба було виставляти охорону для мішків із цукром, і щоб не йти з порожніми руками, проштрикнули багнетом один із мішків і відсипали собі цукру в пластиковий пакет. Пізніше вони випили з ним чай. Смак, сказав Піняєв, був огидним, і вони злякалися, що отруяться. Вони принесли пластиковий пакет до командира, той викликав вибухотехніка, який перевірив зміст і доповів командирові, що ця речовина — гексоген.

Майже одразу після цього Піняєва та другого солдата звільнили від виконання звичайних обов’язків і почали регулярно викликати на допити, до того ж їх звинувачували не в крадіжці цукру, а в «розголошенні державної таємниці». Однополчани радили їм приготуватися до тривалого ув’язнення. Однак зрештою справу було закрито, і співробітники ФСБ рекомендували Піняєву та його товаришу забути про склад і про «особливий цукор».

Історію з Піняєвим було опубліковано у випуску «Новой газеты» за 13 березня під заголовком «Гексоген. ФСБ. Рязань». Там уперше пролунало, що напередодні згаданих навчань велика кількість гексогена зберігалася під охороною на військовій базі в 20 км від Рязані, у мішках із написом «цукор».

Сімнадцятого березня, під враженням від цієї публікації, два депутати з ліберальної парламентської фракції «Яблуко» — Юрій Щекочихін і Сергій Іваненко — закликали своїх колег по Держдумі вимагати від генерального прокурора відповідей на такі запитання:

1. На якій стадії знаходиться кримінальна справа, порушена в зв’язку з виявленням у Рязані 22 вересня 1999 року вибухової речовини?

2. Чи був проведений якийсь аналіз цієї речовини?

3. Хто віддав наказ про проведення таких «навчань» і про використання в них чи то справжньої вибухової речовини, чи то її імітації?

Депутати вимагали також, аби Дума поставила перед генпрокурором вимогу перевірити наведені в газеті факти щодо зберігання гексогена під виглядом цукру на армійському складі в тренувальному таборі десантників.

Ця вимога не пройшла, набравши лише 197 голосів — для абсолютної більшості забракло 29 голосів. Друга спроба, 31 березня, теж виявилася невдалою: 104 голоси «за» й 133 «проти»[29].

Побоювання, викликані статтями в «Новой газете», набули таких масштабів, що ФСБ довелося погодитися на участь у телепрограмі, де мешканці будинку в Рязані мали зустрітися з високопосадовцями. Мета цієї програми, яку було показано по НТВ 23 березня 2000 року, полягала в демонстрації відкритості ФСБ, але натомість представники цієї служби справили геть протилежне враження — нібито вони намагаються приховати щось жахливе.

Ведучий програми Микола Ніколаєв спитав у Олександра Здановича, речника ФСБ, як могло статися, що Сергеєв переплутав муляж зі справжньою бомбою.

— Генерал Сергеєв, — пояснив Зданович, — не є досвідченим фахівцем у питаннях вибухових пристроїв.

Однак Сергеєв лише передав те, що повідомив йому Ткаченко. Отже, Зданович натякав на некомпетентність підрозділу вибухотехніків.

Ніколаєв спитав Рафаеля Гільманова, незалежного експерта з вибухових речовин, чи можливо сплутати цукор із гексогеном.

— Жодна людина, яка бачила в своєму житті гексоген, ніколи не сплутає його з цукром, — відповів Гільманов.

— Чи припускаєте ви можливість похибки газоаналізатора?

— Ні.

Потім Ніколаєв ставив запитання щодо законності навчань. Павло Астахов — адвокат, який представляв інтереси групи мешканців будинку, — заявив, що закон про оперативно-розшукову діяльність, який поширюється і на військові навчання, не дає ФСБ права мінувати житлові будинки й піддавати небезпеці життя та здоров’я російських громадян. Крім того, в статті 5 цього закону недвозначно вказується на необхідність дотримання громадянських прав під час таких навчань. Один із присутніх в аудиторії військових назвав обставини інциденту надзвичайно підозрілими. Він сказав, що організація військових навчань завжди супроводжується підготовкою карет «швидкої допомоги», медикаментів, перев’язувальних засобів і теплого одягу, і навіть важливі навчання завжди погоджуються з місцевими органами влади.

Ніколаєв поцікавився, чому розслідування цього інциденту триває ще й досі, півроку по тому.

— Призначення ФСБ — розслідувати випадки тероризму, — відповів Астахов. — Але справу може закрити прокурор. Якщо в тих мішках був цукор, то справа давно мала бути закритою.

Зданович спробував відповісти на ці звинувачення. «Ми готові до дискусії, — сказав він. — Саме тому ми тут. Ці навчання були спрямовані на захист безпеки громадян. Ми зробили це, бо не мали вибору. Ми ніколи не діяли проти народу». Проте коли зустріч завершилася й жителі Рязані та співробітники ФСБ залишали телестудію, було очевидно, що ФСБ зазнала неабиякої поразки. І те, що її посадовці усвідомлювали це, було видно з виразу їхніх облич.

Вихід цієї програми в ефір 23 березня, за тиждень до президентських виборів, мав неабиякий ефект. Усі були приголомшені недолугими намаганнями представників ФСБ виправдати дії цієї організації, і передача залишила по собі загальне враження, що інцидент у Рязані схожий не на військові навчання, а на невдалу провокацію.

Однак невдовзі все це, схоже, втратило будь-яке значення. За кілька днів після цієї телепередачі Путін став президентом Росії. З його обранням державні