read-books.club » Пригодницькі книги » Сокіл і Ластівка 📚 - Українською

Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

192
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сокіл і Ластівка" автора Борис Акунін. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 7 8 9 ... 117
Перейти на сторінку:
50 % виграшу мої, так що сякі-такі піастри в цьому піратському рейді я вже награбував.

Сидіння у казино — найнудніша частина мого корабельного дня, який, наскільки ви вже зрозуміли, і так небагатий на розваги. В ігровому залі народу майже немає, британські старигані не люблять дурного ризику. Кажуть, на Карибах, коли сядуть американці, у казино не можна буде протовпитися, а поки біля нас із С. стирчить тільки якийсь малоцікавий француз. Він думає перед кожною ставкою ще довше, ніж тітка, а ставить, на відміну від неї, по одній жовтій фішечці. Весь час програє і жахливо через це страждає. Очевидно, це злоякісна форма мазохізму.

Я, схоже, зовсім розбританився. Знаєте, що дошкуляє мені тут найбільше? Наше світське спілкування під час марш-кидків на візку по палубі. Сьогодні провів статистичне дослідження. З двадцяти восьми людей, яких ми зустріли і які зав'язали з нами бесіду, одинадцять запитали: «How are you this morning?»[10], решта сімнадцять: «Are you enjoying the view?»[11]. Першим C. неухильно відповідала: «How is your own self?»[12]; другим: «Fabulous, absolutely fabulous»[13], після цього всі йшли далі, цілком задоволені розмовою.

Шеу, кали пастарієте, йа тожи будо ваз вазить ф колязці.

Ніко, якщо ти хочеш, щоб я відповідала на твої записи в блозі, забань свого трансформера!

Сома тронсформер!!!

Захід сонця над океаном — видовище цілковито чарівне. Сьогодні безвітряно і захід сонця виглядає так, наче в дзеркалі вирішив утопитися червоний помаранч.

Це я, як щирий британець, витримав паузу і тактовно перевів розмову на природу. Не сваріться, дівчата. Давайте я вам краще розповім про нашого сусіду по столу, містера Делоні. Не знаю, чим ми з тіткою йому не догодили, але я часто ловлю на собі його погляди скоса. За весь час вони з С. не обмінялися жодним словом, а на мої пусті чемності цей Оеіопау відповідає вигуками. При цьому він взагалі-то дуже балакучий і постійно розважає капітана якимись історіями. Корабельна публіка, як я вже писав, має звичку з напрочуд зацікавленим виглядом розмовляти про різні бздури, але містер Делоні — приємний виняток. Слухати його ніколи не набридає. Він багато де бував, чимало бачив. Рід його занять не зовсім зрозумілий. Нібито він торгує дорогими автомобілями, та водночас частенько згадує якісь офшори, інвестиційні портфелі, активи. Нібито він є головою правління чи то тридцяти, чи то сорока компаній. Якщо врахувати, що родом цей джентльмен з острова Джерсі, таке цілком ч можливо. Багато з тамтешніх мешканців процвітають завдяки офшорному статусу своєї вітчизни. Судячи з величезної перлини у краватці і діамантового персня на мізинці, у Делоні грошей набагато більше, ніж смаку, але я готовий вибачити йому і невихованість, і любов до мішури. Без його базікання я б на цих бісових вечерях засинав і падав носом у пюре з коріння селери або в манговий чатні.

Історії джерсійця завжди про одне й те саме: як хтось намагався його ошукати, та не вдалося. Кінцівка буває двох видів: «Тут я схопив скурвого сина за комір і добряче трусонув». Або: «Тут я легесенько так посміхнувся і кажу цьому скурвому сину…»

Сьогодні ввечері містер Делоні розважав нас розповіддю про те, як їздив в Індію вести перемовини про відкриття автомобільного салону з продажу «ягуарів» (Я переказую ці нісенітниці, щоб ти краще уявляла, Алтисю, атмосферу трапез, на яких тобі невдовзі, доведеться бути присутньою.)

Торгувався, отож, наш Делоні з якимось мумбайським дилером, «найбільшим пройдисвітом та скурвим сином у всьому штаті Магараштра». Ніяк не могли вони домовитися про умови. І тут індієць, наслухавшись про те, що в англійців модно роз’ятрюватися комплексом провини перед колишніми колоніями, завдає удару нижче пояса. Ви, каже, містер Делоні, хочете стерти мене на порох. Як ваші предки-сагіби хотіли пустити на порох мого прадіда. І розповідає, як під час сипайського повстання його пращура раджу (Делоні іронічно зазначив, що у кожного індійця обов'язково віднайдеться пращур раджа) англійці лякали шибеницею, якщо він не присягне на вірність. Прадід не злякався, бо для індуса прийняти смерть від рук невірних — прекрасний засіб забезпечити собі бонус при новому народженні. Тоді колонізатори, знавці місцевих вірувань, прив'язали його до дула гармати, зарядженої тільки порохом. Після такого пострілу від людини залишається купка кривавого шмаття, віддавати поховальному багаттю нема що, а це для індуса неможливо. І раджа присягнув королеві Вікторії за себе і своїх підданих.

Цю моторошну історію дилер розповів містеру Делоні з сумною посмішкою і закочуванням очей. «Та мене такою маячнею не проведеш, — повідомив нам джерсієць з веселим сміхом. — Я сам під час перемовин з німцями з «Даймлер-Бенца» у важкий момент люблю втерти щось про голокост, та ще й прибрешу про бабцю-єврейку, яка загинула в Дахау. Знаєте, що я відповів своєму маратхському приятелю?» Всі, крім тітки, зобразили жвавий інтерес (С. ігнорує Делоні, ніколи навіть не дивиться в його бік). Оповідач, не гаючись, задовольнив нашу цікавість. «Я злегка так посміхнувся і кажу цьому скурвому сину: «Ми, британці, завжди вміли знайти правильний шлях до серця партнера. Саме тому світ говорить і робить бізнес сьогодні по-англійськи. А не мовою маратхі». Делоні голосно зареготав. Всі, за винятком О., посміхнулися. «Чудово сказано», — зауважив наш дипломатичний капітан і повів розмову про пасати, сезонні вітри, які визначали графік трансатлантичних плавань часів вітрильної навігації.

Ось так і минають наші вечері.

Наришті нихто бильші нивстрігае ф наж діолох. Напешіть іжче пра захади чі сходи. Обожнюйу опісі прероди!!!

Великий шляхетний японський папуга

Останній комент Гретхен-Валі означав, що Алтин з дітьми вже вирушила в довгу дорогу: спочатку в Лондон, звідти рейсом «Вірджін Атлантік» у Бриджтаун. А що нічого не написала перед від’їздом — це через паскудну вдачу. Образилася, що він не забанив розперезану секретарку, яка вічно пхає свого носа куди не просять.

Поки не минули 96 хвилин, якраз можна було б записати все, що трапилося, у щоденник. По-перше, це допомогло б зібратися з думками. По-друге, цікаво було дізнатися думку дружини. Однак Алтин, очевидно, з контакту вже вийшла. А від Валі толку буде мало. Дедукція не входила в перелік її сильних якостей.

Мабуть, ніж тинятися каютою, очікуючи пробудження тітки, розумніше спуститися до бібліотеки. В загадковому листі є деякі деталі, що вимагали прояснення

1 ... 7 8 9 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сокіл і Ластівка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сокіл і Ластівка"