Читати книгу - "Розмальована вуаль"

весело, але усмішка в нього була силувана і скидалася більше на саркастичну гримасу. Відчувалося, що, на його думку, вся ця охоплена веселощами публіка – просто телепні. Йому було несила змусити себе грати в ігри, які весела Кітті вважала чудовою забавою. Коли на кораблі дорогою в Китай влаштували бал-маскарад, він навідріз відмовився вбирати свій костюм. Те, що він так явно вважав це гаянням часу, псувало їй задоволення.

Сама Кітті іскрилася життям; вона була готова щебетати цілий день і сміятися з кожного жарту. Його мовчазливість її бентежила. Дратувало, коли він не відповідав на її буденні зауваги. Так, відповісти на них було нічого, але все одно почути відповідь було б приємно. Якщо за вікном дощило й вона казала: «Ллє як з відра», то очікувала почути від нього: «І справді, еге ж?» А він мовчав. Іноді їй хотілося його потрусити.

– Я сказала, що ллє як з відра, – повторила вона.

– Я почув, – відповів він із теплою усмішкою.

Це означало, що він не хотів її образити. Він нічого не відповідав, бо не мав що сказати. Але якби люди говорили тільки тоді, коли б мали що сказати, подумала Кітті, всміхнувшись, то дуже швидко зовсім розучилися б розмовляти.

13

Безсумнівно, йому бракувало харизми. Саме тому він був непопулярний – Кітті відкрила це для себе незадовго після прибуття в Гонконг. Вона й далі дуже мало знала про його роботу, але досить, щоб усвідомити, а усвідомила вона це досить гостро, що урядовий бактеріолог – не велике цабе. Здавалося, він не мав жодного бажання обговорювати з нею цей аспект свого життя. А що вона прагнула цікавитися всім, то спочатку його розпитувала. Він віджартувався.

– Це справа нудна й вузькоспеціалізована, – сказав він іншим разом. – Й оплачується жахливо низько.

Волтер був дуже потайний. Усе, що Кітті знала про його минуле, дитинство, освіту та життя до зустрічі з нею, вона випитала сама. А його, хай як це дивно, наче тільки й дратувало, що розпитування. Коли, піддаючись своїй природній цікавості, Кітті засипáла його питаннями, його відповіді ставали дедалі коротшими. Їй вистачило розуму збагнути, що таке небажання відповідати було продиктоване не секретами, а вродженою замкнутістю. Йому не подобалося про себе говорити. Він соромився, конфузився – не вмів відкривати душу. Він любив читати, але його книжки здавалися Кітті дуже нудними – як не науковий трактат, так щось про Китай чи історичні роботи. Він ніколи не розслаблявся. На її думку, просто не міг. А от ігри полюбляв – грав у теніс і в бридж.

Вона подумки дивувалася, як так вийшло, що він у неї закохався. На її погляд, менш підхожої пари для цього стриманого, холодного й спокійного чоловіка, ніж вона, годі було й шукати. І все ж, безсумнівно, він шалено її любив. Зробив би що завгодно, тільки б їй догодити, – хоч мички з нього мич. Думаючи про той бік його натури, який він їй показав, який бачила тільки вона, Кітті відчувала до нього легку зневагу. Вона думала, чи не була його ущипливість, разом із поблажливо зарозумілим ставленням до багатьох людей та занять, які вона обожнювала, просто фасадом, за яким ховалася глибока слабкість. Напевно, він дуже розумний, думала вона, здавалося, всі так вважали, проте їй він не видавався цікавим, хіба що зрідка, в компанії кількох людей, які йому подобалися, та й то коли мав відповідний настрій. Він не те щоб її знуджував, просто вона була до нього байдужа.

14

Хоч Кітті й не раз зустрічалася з дружиною Чарлі Таунсенда на різних чаюваннях, минуло кілька тижнів після приїзду в Гонконг, перш ніж вона познайомилася з ним самим. Її представили йому, тільки коли вона з чоловіком завітала в будинок Таунсендів на вечерю. Кітті трималася сторожко. Чарльз Таунсенд обіймав пост заступника губернатора, й вона не збиралася дозволяти йому ставитися до себе з тією поблажливістю, яку, попри її вихованість, помітила у ставленні місіс Таунсенд. Гостей приймали в просторій кімнаті, обставленій, як і інші вітальні в Гонконзі, де вона встигла побувати, зручно й по-домашньому. Народу зібралося багато. Кітті з Волтером прийшли останніми, коли офіціанти-китайці в уніформах розносили коктейлі й оливки. Місіс Таунсенд привітала їх як завжди невимушено і, глянувши у список, сказала Волтерові, поруч кого вони сидітимуть.

Кітті побачила, що до них іде високий красень.

– Ось і мій чоловік.

– Мене удостоєно честі сидіти поруч вас, – сказав він.

Вона відразу стала почуватися невимушено, ворожість випарувалася. Очі його всміхалися, та вона встигла помітити в них спалах здивування. Вона чудово зрозуміла його причину й заледве стрималася, щоб не засміятися.

– Мені не вдасться проковтнути й шматочка, – сказав він. – Прикро, бо було б смачно – Дороті чудово знається на їжі.

– Це ж чому?

– Хтось мав мене попередити. Як так, ніхто мені не сказав!

– Про що?

– Ніхто й словом не обмовився. Звідки я міг знати, що зустріну таку писану красуню?

– І що я маю на це відповісти?

– Нічого. Говорити буду я. Повторюватиму це знов і знов.

Кітті, на яку не вплинули його слова, цікаво було, якої думки про неї була його дружина. Він не міг її не спитати. А Таунсенд, дивлячись на Кітті своїми веселими очима, раптом згадав.

– То яка вона? – запитав він Дороті, коли та розповіла йому, що познайомилася з молодою дружиною лікаря Фейна.

– Досить мила. Актриска.

– Вона грала в театрі?

– Та ні. Навряд чи. У неї батько чи то лікар, чи то юрист, уже не пам’ятаю. Напевно, доведеться запросити їх на вечерю.

– Ще встигнемо, куди поспішати?

Коли вони сиділи поруч за столом, Чарлі сказав Кітті, що знає Волтера Фейна, відколи приїхав у колонію.

– Ми разом граємо в бридж. Безсумнівно, він найкращий гравець у бридж у нашому клубі.

Вона розповіла про це Волтерові дорогою додому.

– Ну, носа задирати ще рано.

– А він сам як грає?

– Непогано. Коли карта йде – дуже добре, а от коли ні – втрачає самовладання.

– Він грає так само добре, як і ти?

– Я не маю ілюзій щодо своєї майстерності. Можу назвати себе дуже хорошим гравцем другої категорії. Таунсенд вважає, що належить до першої. Він помиляється.

– Хіба він тобі не подобається?

– І так, і ні. На мою думку, він добре виконує свою роботу, й усі кажуть, що він хороший спортсмен. Він мене особливо не цікавить.

Уже не