Читати книгу - "Азартні ігри з долею"

— Тоді зробімо так! Я візьму все на себе. Я засную і акуратно зареєструю Товариство громадян, яке проводить благодійну акцію під гаслом... от, скажімо, нехай буде «Дубровник — відкрите місто»...

— Що це значить? Коли це ми для кого зачиняли двері?

— Ми завжди були зачиненими, та ще й — щонайменше — для 90 відсотків населення. Завдячуючи таким, як ти, здирникам астрономічних цін за готельний бізнес. А ця акція мала на меті, щоб наші люди з середньостатичною зарплатнею отримали змогу насолодитися радістю туризму, яка перевищує їхні фінансові можливості. Це, по-перше, не приверне прискіпливої уваги журналістів. Опріч того, циркулярні листи матимуть меморандум товариства і підпис буде мій. Так ти не матимеш ніякого стосунку до цього, лише розмістиш у своєму готелі свідків.

— О Боже! Тобі це здається несуттєвим. А чи знаєш ти, скільки коштує лише сон у віллі «Ореола» на одну ніч? Ти справді вважаєш, що це хороша задумка, щоб якісь гості користувалися усіма послугами безкоштовно?

— Не турбуйся, матимеш чим покрити видатки. Всі витрати візьме на себе товариство. Звичайно, лише формально, на папері. Всі витрати будуть покриті начебто коштами спонсорів. А насправді за це платитиме той, хто програє, і це на додачу до тих коштів, які були внесені як ставка. Отже, готель не буде в мінусі ані на ліпу[19].

— Е, так то вже зовсім інша річ! — у душі Бонетті врешті почала перемагати його колишня жага до азартних ігор над його відповідальністю директора. — Але хочу, щоб ти знав! Якщо до чогось дійде, я нічого не знаю, ні в чому не замішаний, ні за що не відповідаю. Я лише надавав послуги, які замовляло та оплачувало твоє товариство.

Розвіявши всі сумніви та все з’ясувавши, Тюдор одразу ж перейшов до справи. Насамперед він залучив кількох своїх колег-пенсіонерів, щоб з ними заснувати товариство, яке б можна було зареєструвати в міському управлінні. Вони надали свої підписи більше через його прохання та на його честь, аніж через те, що їх взагалі хоч якось це зацікавило. А що стосується уваги ЗМІ, Тюдор, як виявилося, мав рацію: на акцію «Дубровник — відкрите місто» зреагувало лише кілька місцевих журналістів і про те було написано небагато рядків у «Віснику Дубровника» та мимохідь згадано про неї в ефірі радіостанції «Дубровник», все відбулося практично непоміченим. Після того Франко розпочав роздобувати свідчення та дані. Від Кожуля він дізнався усе, що було потрібно, про Лацковича та Вучича. Що ж стосується інших трьох, йому не залишалося нічого іншого, як поїхати до Спліту, Рієки та Загреба і в кожному з тих міст в управлінні поліції він зіграв роль їхнього дядька. Він представлявся заможним емігрантом, який після багатьох років повернувся на батьківщину, і тепер у пошуках своїх племінників, бо вже давно загубив усілякий зв’язок із ними; а за старою адресою у Пакраці начебто їх не знайшов. В жодному з міст не було ніяких перешкод, щоб такому вишуканому літньому панові допомогти в його пошуках і надати необхідну інформацію, тож за нетривалий час усе було готове і можна було розпочати гру.

Незабаром кожен із п’яти свідків отримав листа із товариства за підписом Тюдора, у якому розповідалося про основні положення та мету акції «Дубровник — відкрите місто», а вже далі, наприкінці, повідомлялося, що їхній ідентифікаційний номер виграв у лотереї. Автор листа просив, якщо вони схочуть скористатися своїм призом, то перш ніж їхати в готель «Аргентина», повідомити про те, у який саме час вони планують це зробити. Перша відповідь не забарилася. Відгукнулася журналістка Ана Немчич з Рієки та виявила бажання скористатися цією можливістю протягом третього тижня травня, бо саме тоді в Дубровнику відбудеться міжнародний симпозіум щодо прав людини, який організовує Хорватський Гельсінський Комітет (ХГК), на якому вона, як журналістка, все одно мусить бути, отож було б чудово поєднати роботу із задоволенням. Згідно з домовленістю, Бонетті надіслав їй відповідь факсом, номер якого був у листі. Він повідомив, що для неї все зарезервовано і попрохав надати точну дату і годину приїзду, так само, як і засіб пересування, яким вона прибуде, щоб вони знали, коли її чекати. Тож, коли третій тиждень травня був не за горами, Бонетті отримав телеграму: «Прибуваю кораблем з Рієки в неділю о 16 годині. Ана Немчич».

Точно у визначений час Бонетті й Тюдор прибули у Груж для зустрічі корабля. А щоб усе виглядало достовірніше, з ними була начальниця рецепції із службовою готельною автівкою.

Обидва гравці попередньо домовилися про все, обговорили усілякі можливі ситуації і вирішили непомітно стежити за учасниками гри. У разі, якщо раптом свідки розмовляють з кимось із них при нагоді, першої миті виникла суперечка; кожен боявся, що тим супротивник може надати собі якусь перевагу. Проте коли вони глибше розглянули це питання, то дійшли згоди, що уникання будь-яких контактів виглядатиме дуже підозріло, так само, як і їхнє форсування, тож, зрештою, домовилися: якщо ці розмови відбуватимуться, то вони мають здаватися спонтанними й ненавмисними. Гарантією дотримання умов порядної та чесної гри було слово, яке вони дали один одному, оскільки вони все ж мали велику довіру між собою. Бо, знову-таки, вони були відомі як люди, для яких неписаний кодекс азартних гравців став святинею. Загалом і цей засіб перестороги був насправді непотрібний; для одного, як і для іншого будь-яке втручання на свою користь зробило б ті виграні гроші заплямованими, брудним, нечесними, і то б повністю зіпсувало всю насолоду та задоволення від гри.

Коли прибув корабель і подорожні почали сходити на берег, вони відразу ж побачили молоду жінку тридцяти років, із коротко стриженим світлим волоссям, спортивно зодягнену, із наплічником на спині та фотокамерою на плечі, до неї без роздумів попрямували. І вони не помилились; то була журналістка Ана Немчич. Франко першим привітав її з приїздом, і відразу ж отримав коротку і змістовно-наповнену тираду про те, як у туризмі треба вести справи та рахунки, аби готелі категорії «люкс» стали доступними кожному нашому пересічному громадянинові. Потім познайомив її з рештою; Бонетті представив як винятково обдарованого фахівця в галузі готельного бізнесу, що продемонстрував дуже глибоке розуміння акції «Дубровник — відкрите місто», при цьому Іво стояв, скам’янілий від страху й тривоги, що Тюдор скаже щось, що може його скомпрометувати. Після того вони відвезли журналістку