Читати книгу - "Скорочено Убити пересмішника"

РОЗДІЛ XI

Діти майже завжди виходили зустрічати Аттікуса з роботи. Одного разу вони проходили повз будинок місіс Генрі Лафайєт Дюбоз. Обминути його, прямуючи до міста, було просто неможливо, хіба що зробити гак з добру милю. Місіс Дюбоз жила самотньо з прислугою – молодою негритянкою. Дюбоз була вже стара і сиділа весь день у ліжку або в кріслі на колесах. Джін з Джемом ненавиділи місіс Дюбоз. Вона пронизувала дітей колючим поглядом або безцеремонно розпитувала, як вони поводяться. Коли вона почула, що Джем звертається до батька, називаючи його на ім'я, її всю аж затіпало. "Світ не знав кращої жінки, ніж їхня мати, — казала місіс Дюбоз, — серце кров'ю обливається, коли бачиш, як Аттікус розпустив дітей".

На другий день після того, як Джемові сповнилося дванадцять, вони подалися до міста: братові не давали спокою подаровані йому гроші. Він гадав, що їх вистачить на малесенький паровий двигун для нього і на жезл тамбурмажора для сестри. Дорогою в місто дітей знову побачила місіс Дюбоз і сказала, що вони б'ють байдики. А ще збрехала, ніби Джем зламав виноград міс Моді. До Джін вона причепилася через комбінезон, і сказала, що порядній дівчинці належить ходити в платті і корсажі. А в такому одязі вона хіба в кафе може працювати. "Гарні Фінчі, нічого сказати! Одна прислуговує в кафе, другий у суді вигороджує чорномазих!" — сказала стара. Від цих слів Джем аж остовпів. Місіс Дюбоз влучила, куди мітила, і вона це знала. "Ваш батько такий, як і чорномазі, і всякі білі покидьки, що їх він захищає!" — додала Дюбоз, а ще назвала всіх Фінчів розумово неповноцінними.

Діти пішли геть. Джем купив собі модель паровика, а сестрі – жезл. Коли вони верталися повз будинок місіс Дюбоз, Джем вихопив у сестри з рук жезл і, шалено розмахуючи ним, вскочив у двір. Він позбивав верхівки всіх камелій. Потім переламав об коліно жезл і жбурнув його на землю. Джін заверещала. Джем смикнув її за волосся і сказав, що якби йому трапилася нагода, то він зробив би те саме знову, і коли вона не замовкне, він повириває все її волосся.

Того вечора діти не пішли зустрічати Аттікуса, а вешталися в кухні. Невідомо звідки, але Келпурнія уже знала все. Вона не дуже вміла втішати і все-таки дала Джемові підсмажений, ще гарячий шматок хліба з маслом. Він розламав його навпіл і поділився з Джін. Згодом прийшов батько з жезлом і пуп'янками камелії. Джем розповів про все, що казала стара. Але батько сказав: "Сину, я добре знаю, скільки тобі доводиться терпіти від твоїх ровесників через те, що твій батько, як ти висловився, "захищає чорномазих", але таку поведінку щодо старої хворої жінки не можна виправдати. Я настійно раджу тобі піти і поговорити з місіс Дюбоз. Потім одразу ж додому". Джем був змушений піти. А Джін батько посадив собі на коліна і сказав, що влітку їм доведеться терпіти ще гірше, а судова справа Тома Робінсона – це випробування їхньої совісті. "Щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жиги в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості", — говорив Аттікус.

Коли Джем вернувся, він застав сестру в Аттікуса на колінах. Хлопчик розповів, що усе прибрав у саду і тепер працюватиме у старої щосуботи і зробить все, щоб камелії знову виросли. А ще він мав читати місіс Дюбоз цілий місяць.

Наступного дня діти пішли до Дюбоз. Стара і далі їх ображала, але вони мужньо терпіли, а Джем ще й читав "Айвенго". Місіс Дюбоз лежала у ліжку, мала якісь приступи, з рота в неї текла слина. Джін було гидко і страшно сидіти біля старої. Біля Дюбоз стояв будильник, і коли він дзвонив, служниця виганяла дітей і казала, що старій час приймати ліки. Того дня батько приніс Джін два жовтих олівці, а Джемові – футбольний журнал. І хоч батько нічого не сказав, то була своєрідна винагорода за перший день читання у місіс Дюбоз.

На другий день у місіс Дюбоз все повторилося, те саме було і третього дня. Поступово діти до цього звикли: спочатку місіс Дюбоз накидалася на Джема, дорікаючи йому за камелії і за батька-чорнолюба; потім замовкала і нарешті забувала про них. Дзвонив будильник, служниця Джесі випроваджувала дітей, і вони до вечора могли робити що заманеться.

Одного разу, приблизно через місяць, батько сам зайшов по дітей. Як виявила Джін, вони щоденно затримувались у місіс Дюбоз трохи довше, бо будильник щоразу дзвонив на кілька хвилин пізніше. Приступи траплялися все пізніше. Після місяця читань діти мусили ходити ще тиждень, хоч камелії вже відновилися.

Якось увечері до Аттікуса подзвонили, і він пішов до місіс Дюбоз. Коли він повернувся, в руках у нього була коробка від цукерок. Аттікус сів у вітальні і поставив коробку біля свого крісла. Він сказав дітям, що стара щойно померла. Батько розповів, що вона приймала морфій, щоб затамувати біль. Вона могла б приймати морфій до кінця своїх днів і не померла б у таких муках, але вона була людина непримиренного характеру. Невдовзі до витівки Джема вона попросила Аттікуса скласти їй заповіт. Лікар Рейнольдс сказав, що їй лишилося жити не більше кількох місяців. Всі її справи були в абсолютному порядку, але вона вирішила перед смертю перебороти згубний потяг до морфію, і як сказала, так і зробила. А Джемове читання трохи відвертало її увагу, тому і будильник дзвонив усе рідше, і не було приступів. Дюбоз померла чистою від морфію.

Аттікус нахилився, підняв коробку від цукерок і передав її Джемові. У коробці на зволоженій ваті лежала прекрасна прозоро-біла квітка – камелія "гірський сніг".