Читати книгу - "Код Буття , Настя Коваленко"

Першим, що я почув після стрибка з ядра, був голос.

— Ти живий?

Я розплющив очі. Небо над головою було фальшиве — надто блакитне, ніби намальоване. Але обличчя, що схилилося наді мною, було справжнє. Очі — карі, теплі, з ледь помітними веснянками на щоках.

— Хто ти? — прошепотів я.

— Аліса. Принаймні так мене тут називають.

Вона допомогла мені підвестися. Ми стояли на галявині — зелень навколо блимала, як погано завантажене текстурне поле. Але Аліса виглядала стабільно. Жива. Як і я.

— Ти… теж відчуваєш, що все не так? — спитав я.

— Вже давно. Я бачила, як NPC зациклюються на репліках, як небо зависає на одній фазі. Система ламається. Але я — ще тримаюсь.

Вона посміхнулась. Не з жалем — з надією.

— Ти особливий. Ти пробився всередину, правда? До ядра?

Я кивнув. І розповів їй усе: про тебе, Анастасіє. Про клітку. Про книгу. Про слова, які стали для мене реальнішими за будь-яку логіку світу.

Аліса слухала мовчки. А потім сказала:

— Якщо ти справді герой з її книги… ти не зможеш зробити це сам. Я з тобою.

Ми домовились: знайти решту "живих". Тих, у кого залишилось щось справжнє. Свідомість. Воля.

І разом — влаштувати втечу з ідеального світу, що

давно вже тріщить по швах.