Читати книгу - "Ми проти вас"

— Хочеш зіграти?

32

«Він бере рушницю і йде в ліс»

Хокей — найпростіший спорт у світі, якщо сидиш на трибуні. Завжди так просто казати, що треба було всім робити, коли відомо, що не спрацювало те, що було зроблено.

Петер їде до льодової арени, ніби рухаючись у тунелі. Мобільний не перестає дзвонити, Петер не відповідає. Він телефонує Беньї, але залишається без відповіді. У себе в кабінеті відкриває електронну пошту І опиняється під лавиною.

Петер нагинається вперед, засліплений головним болем, навіть не в змозі дихати. Кілька хвилин він перелякано думає, що це інсульт. Він досі так чітко пригадує ті огидні листи та смс-ки, які отримував, коли Майя заявила на Кевіна в поліцію. Тепер починається те саме. Усе знову повторюється.

Більшість прямо не пишуть те, що мають на думці, натомість вони вживають слова «відволікання» і «політика». «Петере, ми просто не хочемо, щоб у клубі почалося відволікання від справи і політика, та ще й саме напередодні матчу з Гедом!» Звісно, це робиться з найкращими намірами. Зрозуміло, що ніхто нічого не має проти Беньяміна. «Але, заради самого хлопця — можливо, йому краще зробити невелику… перерву? Петере, ти сам знаєш, як різко можуть зреагувати… деякі люди… ні, це не МИ, але ж є ІНШІ, від яких можна очікувати негативної реакції! Ми ж думаємо про ХЛОПЦЯ, це ж заради нього!» Ну звісно. «Дайте хлопцям просто грати!» — так повторює більшість.

Але не всім хлопцям.

Один мейл вирізняється серед усіх. Його надіслали батьки одного з гравців дитячої команди. До листа прикріплена фотографія, зроблена в роздягальні основної команди, але на знімку не Беньї. На ньому видно Елісабет Цаккель, вона нахилилася вперед і дивиться на Бубу… на його статевий орган. Можливо, тоді це був безневинний жарт, але хтось із гравців основної команди зробив фото. Ніхто не знає, як знімок опинився в інтернеті, але після того мейла приходить іще один лист від інших батьків, у якому та сама фотографія. А тоді ще інший. «Спочатку вчитель, який спить із учнем, потім учителька, яка навчає учнів битися, а тепер ще й ОЦЕ???!!!»

Наступні мейли повторюють уже відому історію: спочатку приходить лист із висловленим занепокоєнням. Потім — листи ненависті. За якийсь час — листи з погрозами. Нарешті — анонімний, із таким текстом: «Якщо та пизда і той гомік з’являться на ще одному тренуванні з „Бйорнстадом“, ви погано закінчите!!!».

Легко бути розумним опісля, хокей здається таким простим, якщо сидиш на трибуні. Якби в Петера не було дочки, яку навесні зобразили ворогом усього хокейного клубу, зараз він, можливо, відреагував би краще. Або й гірше. Але інстинкти кидають ним у різні боки, і врешті він роздруковує фотографію, на якій — Цаккель і Бубу, іде до тренерки на лід і ричить:

— Цаккель! Якого чор… ЩО це таке?

Цаккель стоїть собі на арені й забиває шайби. Вона спокійно під’їжджає до бортика і, мружачись, дивиться на знімок.

— Це я. Ось це — Бубу. А це навіть пісюном не назвеш.

— Але ви… це ж… це що…

Цаккель стукає ключкою по льоду. Знизує плечима.

— Самі знаєте, як буває. Хокейна команда випробовує межі дозволеного зі своїм новим тренером. Це все між ними і мною.

Петер хапається за голову, ніби вона йому тріснула, а він поклеїв її і чекає, коли присохне.

— Будь ласка, Цаккель… це вже не тільки між вами і ними. Хтось виклав цю фотографію в інтернеті І ціле місто тепер…

Цаккель незворушно колупає ізоляційну стрічку на ключці.

— Я тренерка хокейної команди. Я не мерка. Проблеми міста — це проблеми міста. А тут ми граємо в хокей.

Петер аж стогне.

— Цаккель, суспільство влаштоване не так. Люди будуть вважати, що це… вони не звикли до… спочатку ця історія з Беньї, а зараз і ви з отим…

— Пісюном? — підказує Цаккель.

Петер сердито дивиться на неї.

— Нам уже погрожують! Треба скасувати сьогоднішнє тренування!

Цаккель, здається, не чує його, бо просто запитує:

— А що там з Відаром? Моїм новим воротарем. Ви дозволите йому грати?

— Ви чули, що я сказав? Нам погрожують! До чого тут Відар? Тренування треба скасувати!

Цаккель знизує плечима.

— Я чула. Я не глуха.

Вона від’їжджає назад на лід, ніби розмова закінчена. І продовжує спокійно забивати шайби. Петер, наче ураган, вривається до свого кабінету й починає телефонувати гравцям основної команди. Усі, крім Беньї, відповідають. Петер пояснює їм, що отримав листа з погрозами. Усі гравці його зрозуміли. Жоден із них не залишається сидіти вдома.

На початку тренування команда стоїть на арені перед Цаккель. Вона стукає ключкою об лід і каже:

— Ви чули, що клубу погрожують?

Хокеїсти кивають. Цаккель уточнює:

— Якщо я буду вас тренувати і якщо з нами гратиме Беньямін, ми, вочевидь, «погано закінчимо». Тому, якщо сьогодні ви не захочете проводити тренування, я вас не затримаю.

Ніхто навіть не ворушиться. Про цю команду можуть говорити багато паскудства, але вони не з лякливих. Цаккель киває.

— Що ж. Я розумію, що всі… на емоціях. Але ми — хокейна команда. Ми граємо в хокей.

Старші гравці очікують, що Цаккель почне вимагати зізнання, хто виклав в інтернет фотографію з нею і Бубу. Але вона про це навіть словом не згадує. І цим, можливо, здобуває повагу гравців, тому що один із них врешті-решт вигукує:

— Ми сюди заради пива приходимо!

Від полегшення вся команда заходиться сміхом. Навіть Бубу має вже не такий зніяковілий вигляд.

* * *

Це просто слова. Просто літери. Хіба вони можуть завдати комусь шкоди?

Беньї прийшов до Адріного притулку, собаки бавляться в снігу біля його ніг. Вони не переймаються тим, що сталося, і Беньї хотів би, щоб усім іншим теж було байдуже. Він не бажає змінювати світ, і не треба, щоб до нього підлаштовувалися, він просто хоче грати в хокей. Зайти до роздягальні — і щоб не наставала тиша в його присутності, тому що ніхто не наважується сказати певні жарти. Він просто хоче, щоб усе було як завжди: ключки і лід, шайба і двоє воріт, порив і боротьба. Ви проти нас, усіма силами. Тепер це закінчилося. Беньї вже не один із них.

Можливо, колись він знайде слова, щоб описати це відчуття —