Читати книгу - "Ми проти вас"
- Жанр: Сучасна проза
- Автор: Фредрік Бакман
«Ми проти вас» — продовження історії про мешканців Бйорнстада, розпочатої в романі Фредріка Бакмана «Ведмеже місто». Події, що сталися в містечку навесні, призвели до кризи клубу «Бйорнстад-Хокей» та до загострення боротьби між містечками Бйорнстад і Гед. Тепер це не лише спортивне протистояння — це бій за виживання, сплетений із політичних інтриг, непростих рішень та гострих вчинків, що мають «ефект метелика». Та окрім великої спільної боротьби, кожен із «ведмедів» — Беньї, Майя, Петер, Міра, Ана, Лео, Бубу, Амат та інші персонажі, дехто з яких з’являється у Бйорнстаді вперше, — мусить витримувати ще й свою власну боротьбу, яка ведеться на межі страху й мужності, любові й ненависті, прощення і насильства. Тож чи справді хокей — це просто гра? Для чого потрібна перемога? І чи можливо наодинці, без команди, вистояти, коли ти раптом опиняєшся проти всіх?
Увага! Книга містить ненормативну лексику.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Фредрік Бакман
Ми проти вас
Бйорнстад і Гед — вигадані міста. Всі імена, персонажі, місця та події є витвором уяви автора, і будь-яка схожість з фактичними подіями, місцями та людьми є цілком випадковою
Неді.
Я далі намагаюся справити на тебе враження.
Просто знай це.
1
«Хтось буде у цьому винен»
Ви колись бачили падіння міста? З нашим це сталося. Ми можемо казати, що того літа у Бйорнстаді з’явилося насильство, але це буде неправдою: насильство в місті уже було. Часом так легко змусити людей ненавидіти одне одного, що вже й не збагнеш, як колись могло бути інакше.
Ми — невелике містечко серед лісів. Люди кажуть, що жодна дорога до нас не веде, кожна — оминає. Економіка заходиться кашлем щоразу, коли намагається глибше вдихнути, фабрика щороку скорочує робочі місця, ніби дитина, якій здається, що ніхто не помітить, як у холодильнику стало менше торта, якщо надрізати зовсім трошки з усіх боків. Коли накласти нову карту міста поверх старої, здається, що вулиця з крамницями і вузенька смужка, яка називається «Центр», стиснулися, ніби шкварка на гарячій пательні. Іще в нас є льодова арена, та й по всьому. Але, з іншого боку, тут часто говорять: «А якого дідька вам іще треба?».
Люди, які проїжджають повз нас, кажуть, що Бйорнстад живе лише заради хокею, і бувають дні, коли вони мають рацію. Часом мусиш мати заради чого жити, щоб пережити все інше. Ми не тупі й не скнари, про Бйорнстад можна сказати багато паскудства, але тутешній народ — міцний і працьовитий. Тож ми зібрали хокейну команду — таку, як ми самі, і могли пишатися нею, тому що ми не такі, як ви. Коли мешканцям великих міст щось здавалося занадто складним, ми тільки насмішкувато хмикали: «Так і повинно бути». У цих краях непросто жити, і саме тому ми змогли, а ви — ні. Ми вистояли, незважаючи на погоду. А потім дещо сталося, і ми впали.
З нами, ще перед цією, сталася одна історія, і ми ніколи не звільнимося від провини за неї. Буває, що добрі люди чинять жахливі речі, вірячи, ніби захищають те, що люблять. Один хлопець, зірка нашого хокейного клубу, зґвалтував дівчину. І ми збилися зі шляху. Суспільство — це сума наших рішень, і коли слова однієї нашої дитини були проти слів іншої, ми стали на бік хлопця. Бо так було легше, бо якщо дівчинка брехала, то ми могли далі жити, як жили. А дізнавшись правду, ми впали, і місто впало разом із нами. Легко казати, що нам варто було зробити по-іншому, але ж ви, мабуть, також зробили б так само. Коли страшно, коли мусиш вибирати, на чиєму ти боці, коли знаєш, чим доведеться пожертвувати, ти не такий уже й відважний, як гадаєш. І, напевно, не так уже й відрізняєшся від нас, як тобі здавалося.
Ця історія — про те, що сталося потім, у період від літа до зими. У ній мова піде про Бйорнстад і сусіднє місто Гед, про те, як суперництво між двома хокейними командами може перерости в люту боротьбу за гроші, владу й виживання. Це розповідь про льодові арени й багато сердець, які б’ються задля них, про людей і спорт, і про те, як люди і спорт по черзі підтримують одне одного. Про нас — тих, хто плекає мрії і б’ється. Одні закохаються, інші будуть розчавлені, ми зазнаємо і найкращих днів, і днів найгірших. Це місто нестримно радітиме, але потім спалахне. Станеться жахливий вибух.
Будуть дівчата, завдяки яким ми відчуємо гордість, і будуть хлопці, які зроблять нас видатними. У темному лісі молоді чоловіки в одязі різного кольору битимуться не на життя, а на смерть. Одне авто занадто швидко промчить крізь ніч. Ми скажемо, що то була автомобільна аварія, але аварії стаються випадково, а цій можна було б запобігти, і ми про це знатимемо. Хтось буде у цьому винен.
Помруть люди, яких ми любимо. Нам доведеться хоронити наших дітей під нашими найгарнішими деревами.
2
«Люди бувають трьох видів»
Бах-бах-бах-бах-бах.
Найвища точка Бйорнстада — гора, яка стоїть південніше від останнього будинку в місті. Звідти відкривається краєвид на великі вілли Височини, попри фабрику, льодову арену і менші вілли в центрі, аж до багатоквартирних будинків у Низині. На горі стоять двоє дівчат і дивляться вниз, на місто. Майя і Ана. Їм скоро виповниться по шістнадцять, і складно сказати, чому вони стали найкращими подругами: всупереч тому, що вони дуже різні, чи завдяки цьому. Одна з дівчат любить музику, інша — зброю. Взаємна відраза до музичних смаків одна одної ставала таким самим приводом до сварок, як і їхній конфлікт щодо того, яка тварина краща: собака чи кішка. Суперечка тягнулася вже десять років, а минулої зими обох дівчат вигнали з уроку історії, тому що Майя пробурмотіла: «А знаєш, Ано, хто любив собак? Гітлер!». Почувши це, Ана рявкнула: «А знаєш, хто любив котів? Йозеф Менґеле!».
Вони вічно пересварюються, не перестають любити одна одну, і ще змалку в них бували дні, коли здавалося, що вони двоє — проти цілого світу. Після того, що сталося з Майєю минулої весни, кожен день став таким.
Щойно почався червень. Три чверті року їхні краї ціпеніють у полоні зими, але впродовж кількох чарівливих тижнів тут буває літо. Ліс навколо п’яніє від сонячного світла, на берегах озер радісно погойдуються дерева, проте в очах дівчат не видно задоволення. Ця пора року завжди була для них вічною пригодою, вони жили на природі й поверталися додому пізно ввечері, у порваному одязі, замурзані, з дитинством у погляді. Цьому настав край. Тепер вони виросли. Тому що деякі дівчата не вибирають, коли дорослішати, — їх до цього змушують.
Бах. Бах. Бах-бах-бах.
Перед одним із будинків стоїть мама й запаковує в автомобіль сумки своєї дитини. Скільки разів доводиться це робити, поки діти ще малі? Скільки іграшок зібрати з підлоги, скільки м’яких звіряток удавано шукати, бо дитина не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми проти вас», після закриття браузера.
