read-books.club » Сучасна проза » Життя Дон Кіхота і Санчо 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Життя Дон Кіхота і Санчо" автора Мігель де Унамуно. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 78 79 80 ... 113
Перейти на сторінку:

А наприкінці вигукує:

Усе, що я сказав, — то правда[110].

Усі повірили Феррандо, але тільки томý, що не знали правди: він був добрий хвалько, але «воїн поганий». «Язик меле марно» — то як ти смієш говорити?

У нас ще знайдеться чимало схоластичних блощиць, які можуть звинуватити мене в тому, що я змішую логічну істину з істиною моральною, а оману — з брехнею, і що бувають випадки, коли людина починає діяти під впливом очевидної ілюзії, а проте досягає своєї мети. На це я відповідаю, що в такому разі ілюзія — це ще більш істинна істина і що не існує авторитетнішої логіки, ніж мораль. І все, що я кажу, — правда. І так воно є.

Отож Дон Кіхот виїхав на дорогу, став посеред неї, кинув свій виклик, і саме тоді його повалив і пройшовся по ньому потоптом табун биків та волів. Так уже ведеться на цьому світі, що, коли рицарі виходять на бій боронити істину, набігають бики, а іноді й воли, і проходяться по них потоптом.

Розділ LIX

Де розповідається про незвичайну подію або, коли хочете, й пригоду, що приключилась Дон Кіхотові

Зрештою, Дон Кіхот таки зіп’явся на ноги й, навіть не попрощавшись із жителями вигаданої Аркадії, рушив у дальшу подорож, ще більш засмучений, аніж доти. Бо він виїхав засмучений уже з дому дуків. І коли Санчо почав закусувати, він йому сказав: «Їж, їж, друже Санчо! Підживи собі життя, воно тобі дорожче, ніж мені, а я нехай умру собі від думок тяжких та від знегод моїх лютих». А я нехай умру! А я нехай умру собі від думок тяжких та від знегод моїх лютих! Чи в ті хвилини не думав ти, бідолашний кабальєро, про зачарування Дульсінеї, і чи не думав твій Алонсо про чари його Альдонси?

«Я, Санчо, — провадив Дон Кіхот, — на те вродився, щоб жити, постійно вмираючи, а ти — щоб умерти, ївши». Надзвичайно влучне висловлювання! Атож, герої всіх різновидів народжуються для того, щоб жити, постійно вмираючи. Коли кабальєро побачив, як його «потоптано, понівечено і збагнічено ратицями брудних нечистих товаряк», він вирішив померти з голоду. Невідворотність смерті, яка наближалася до нього швидкими кроками, осяяла йому розум і розвіяла темряву божевілля, що огортала його. Тепер він уже розумів, що по ньому пройшлися потоптом брудні й нечисті тварини, і він уже не думав, що йшлося про витівки якихось недоброзичливо настроєних проти до нього чарівників.

Мій бідолашний сеньйор! Фортуна зневажливо обернулась до тебе спиною. Але з цієї причини ти не втратив своїх сподівань, і твої сподівання — це твоя справжня фортуна; твоє щастя — у твоїх надіях. Хіба ж не жив ти надіями протягом дванадцятьох довгих років і не сподівався неможливого, і хіба не були твої сподівання тим більшими, чим меншою була надія на те, що вони справдяться? Немає сумніву, у твоїй пам’яті відклалися рядки, які ти прочитав у другій пісні суворої «Араукани», що її написав мій земляк Ерсілья[111]:

Твоє найнадійніше щастя у тóму,

що не маєш нічого, й нічого не винен нікому.

Пан і його джура трохи відпочили, потім знову рушили в дорогу й приїхали до корчми, яка цього разу не здалася Дон Кіхотові замком, бо, як ми бачили, коли він виїхав із дому дуків, то вже одужував від свого божевілля, і зір йому прояснився. Глузування допомогли йому в цьому. Глузування відкрили йому очі, щоб він міг упізнати брудних і нечистих тварин.

У тій корчмі йому довелося пережити ще одну прикрість. Він там ознайомився з тими небилицями, які лягли в основу другої частини його історії.

Розділ LX

Що трапилося з Дон Кіхотом на шляху до Барселони

Вони поїхали далі дорогою до Барселони, й там, вони спочивали в густому дубняку, де росли дуби коркові та звичайні, сталася найсумніша подія з усіх тих дуже сумних подій, на які така багата історія Дон Кіхота. А сталося те, що Дон Кіхот, який упав у розпач від того, що Санчо, джура його, виявляв таку недбалість у виконанні свого обов’язку й «шмагонув себе всього п’ять разів, число занадто мале й несумірне» проти тієї кількості ударів, які він мав завдати собі, щоби відчарувати Дульсінею, вирішив відшмагати його власноруч, незважаючи на його можливі протести. Він спробував це зробити, але зброєносець учинив йому опір, Дон Кіхот хотів домогтися свого силоміць, і тоді Санчо Панса «зірвався на рівні, схопив пана попід силки і, перечепивши ногою, повалив його навзнак, правим коліном настоптав на груди, а руки руками держав — ні рухнути неборакові, ані дихнути».

Годі вже, бо для мене занадто велика прикрість читати цей надзвичайно сумний уривок. Після тих глузувань, які довелося пережити Дон Кіхотові в домі дуків, після того смутку, який був опанував його від усвідомлення своєї вбогості, після тужливих роздумів, навіяних йому спогляданням образíв чотирьох святих рицарів, після того як по ньому пройшовся потоптом цілий табун брудних і нечистих тварин, йому бракувало хіба цього найбільшого страждання — бунту його досі вірного зброєносця, Санчо, який бачив себе губернатором і бачив свого пана під ратицями биків. Цей уривок наповнений відчуттям справді глибокого смутку.

Дон Кіхот обурено заволав: «Га, зраднику! Проти свого пана природного бунт ізриваєш? На хлібодавця свого важишся?» На хлібодавця? Не лише на хлібодавця, а й на того, хто обдарував тебе славою та життям у вічності. «Королів не ставлю, ані скидаю, — відповів Санчо, — а рятую свого пана, бо я сам собі пан».

О бідолашний Санчо, на який підлий учинок штовхнула тебе твоя гріховна плоть! Ти повстав проти свого природного пана, проти того, хто дарував тобі вічний хліб життя вічного, повіривши в те, що ти сам собі пан. Ні, бідолашний Санчо, ні; жоден Санчо не може бути сам собі паном. Цей поганий аргумент, яким ти намагаєшся обґрунтувати свій бунт, кажучи: «Я сам собі пан!» — є лише відлунням вигуку Люцифера: «Не служитиму!» — Люцифера, Князя Пітьми. Ні, Санчо, ні; ти ніколи не будеш і не зможеш бути сам собі паном, і якби ти вбив свого пана, то в ту саму мить ти вбив би й самого себе.

Але якщо добре поміркувати, то не так уже й погано, що Санчо бунтує, бо

1 ... 78 79 80 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя Дон Кіхота і Санчо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя Дон Кіхота і Санчо"