Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

– Ти занадто добра до мене, – я похитала головою, відчуваючи незручність.

Мимоволі охопило якесь гірке почуття всередині. Раніше я ніколи не відчувала ніяковості при спілкуванні з Парнісою. Як сильно все змінюється у цьому житті!

– Аж ніяк! – посміхнулася дівчина.

Ми завели звичайну світську бесіду. Я ж не могла позбутися думки, що наше спілкування занадто формальне. Не таке, як раніше.

Парніса розповідала про наших спільних знайомих. Про те, яке життя вона веде у Дарані в ролі дружини намісника. Я постаралася зосередитися на сенсі її слів. Так було легше не помічати інших поглядів. Навіть у якийсь момент відчула подяку до Парніси, що завдяки їй не стирчу тут сама.

– Знаєш, а ти дуже змінилася! – раптом промовила дівчина.

– Гадаєш? У чому саме?

– Стала набагато впевненішою, сильнішою.

– А ще красивішою! – почувся поруч знайомий вкрадливий голос.

Я здригнулася, усвідомивши, що лорд-намісник Дарана чарівним чином матеріалізувався поряд. Схоже, зовсім упустила його з поля зору.

– Не знаходиш, люба, що твоя подруга просто казково виглядає? Мабуть, навчання в Темній Академії все ж таки пішло їй на користь.

– Дякую, лорде Дарбірн, – сухо сказала я, відчуваючи сильне бажання виплеснути залишки шампанського йому в обличчя. Як він сміє фліртувати зі мною на очах у дружини? – Але ви перебільшуєте.

– Зовсім ні... – він трохи нахилився до мене, не зводячи очей з мого обличчя. – У вас з’явилося щось нове... Ви ніби бутон троянди, який нарешті почав розпускатися, відкриваючи світові всю свою красу.

– Лорде Дарбірн, – процідила я, – ви зовсім збентежили мене своїми компліментами.

Я красномовно поглянула у бік Парніси, даючи зрозуміти, що вона чує кожне слово. Але, судячи з незворушного вигляду дівчини, її те, що відбувається, анітрохи не зачіпало. Може, для лорда-намісника така поведінка в порядку речей і вона не сприймає її чимось неприпустимим?

– Кайлене, здається, з тобою хоче поспілкуватися матір, – раптом промовила Парніса, подивившись на когось у залі.

Намісник скривився і обернувся. Без особливого ентузіазму помахав рукою раднику Дарбірн, яка робила йому призовні жести.

– Мої чарівні леді, вибачте, але я змушений вас залишитися. Сподіваюся, ненадовго.

Начепивши на обличчя чемну посмішку, він рушив до леді Ніони. Я ж зітхнула з полегшенням. Занадто швидко перевівши погляд на Парнісу, встигла помітити в її очах сум. Це відкриття вразило. Виявляється, вона не така вже щаслива і безтурботна, як можна припускати, судячи з її поведінки.

– Скажи, ти з ним щаслива? – вирвалося в мене.

Цього разу слова прозвучали щиро, нехай і не надто відповідали нормам етикету.

– Я кохаю його, Адалейт, – тихо відгукнулася Парніса, променисто посміхаючись.

– Я ж запитала не про це. Скажи, тебе не бентежить, що він на твоїх очах робить компліменти іншим жінкам? Та й взагалі, не проявляє до тебе належної поваги! – мене наче прорвало. Я більше не могла стримувати справжні емоції.

– Адалейт, я відповім тільки тому, що ти для мене наче сестра, – вона похитала головою, з докором дивлячись на мене. – Хоча вважаю, що те, що відбувається між чоловіком і дружиною, не має стосуватися більше нікого... – Парніса набрала в груди більше повітря і трохи тремтячим голосом продовжила: – Кайлен від самого початку дав мені зрозуміти, чого я можу чекати від нього, а чого вимагати не слід. Він дає мені свободу, а я йому. І що він не визнає проявів ревнощів. Вважає їх пережитком минулого. Я змирилася з тим, що мій чоловік подобається іншим жінкам. І що я для нього не єдина. Головне, те, що зрештою він повертається до мене. Я його дружина. А решта – це лише тимчасові захоплення.

– Але невже ти сама не відчуваєш ревнощів?! Ось зараз, коли він у тебе на очах... – я не наважилася продовжити і залилася фарбою.

– Тобі я довіряю, – вона обережно стиснула мою руку. – І не вважай мене повною дурепою. Я з самого початку помічала, що ти подобаєшся Кайлену. І твій від’їзд... Я зрозуміла, чому ти так вчинила. І ціную це більше, ніж ти можеш собі уявити!

Я була така вражена, що втратила дар мови. Парніса все знала?! У мене так запаморочилося в голові, що я змушена була вхопитися за руку подруги.

– Все добре, Адалейт! – вона щиро мені посміхнулася. – Ти завжди залишишся моєю подругою. Я б не хотіла, щоб щось встало між нами.

Я просто кивнула, відчуваючи, наче з плечей впав величезний тягар. Не було більше натягнутості та незручності. І ми заговорили так, як раніше. Щиро та легко. Всі інші неприємності відійшли на другий план. Я раділа, що в моє життя знову повернулася та, кого я сприймала як сестру.

Навіть здригнулася, коли наше усамітнення порушили. Виявляється, почалися танці, і багато пар уже рушили до центру зали. Біля нас знову стояв лорд-намісник, і його голос перервав чергову репліку Парніси:

– Моя люба, ти не заперечуєш, якщо я запрошу нашу чарівну Адалейт на танець?

Подруга мило посміхнулася і поспішила запевнити чоловіка, що анітрохи не заперечує. Проте заперечувала я. Подумки. Але висловити це вголос не посміла. Щось мені підказувало, що відмови він не стерпить. І може утнути якусь дурницю. Про це виразно говорив його палаючий погляд. Покусуючи нижню губу, неохоче прийняла простягнуту руку і пішла за кавалером.