Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це не ти, — сказав я, побачивши, що її щоки різко почервоніли, а з обличчя зникла посмішка. — Це я. Це моя провина.
Я намагався, щоб у моєму голосі звучала розрада. Та це було марно.
Дівчина різко підвелася.
— Я це знаю, бовдуре, — їдко кинула вона. — Я хотіла бути з тобою доброю, і тільки.
Гнівно відійшла від вогнища, швидко зливаючись із темрявою. Я почув, як вона грюкнула дверцями фургона.
Поволі схилився, підняв плаща, стріпав із нього пил. Потім, коли ніч раптом стала холоднішою через дедалі сильніший вітер, накинув плаща на плечі, знову сів і втупився у вогонь.
Розділ 12. Підозри
Використання Скіллу породжує залежність. Усіх, хто вивчає цю магію, перестерігають про це з самого початку. Це захоплення потугою, що втягає користувача, спонукуючи все частіше до неї вдаватися. Зі зростанням знань та сили користувача наростає і спокуса Скіллу. Вона затьмарює усі інші життєві потреби, стає важливішою навіть за близьких людей. Та тяжко описати привабу Скіллу тому, хто ніколи його не зазнав. Замилування фазанами, що злітають у небо прохолодного осіннього ранку, порив вітру, точно пійманий вітрилами, перший ковток гарячої й пікантної душенини після холодного та голодного дня — усі ці переживання лише на мить підносять нас у височінь. Скілл же підтримує це відчуття, наскільки вистачає сили користувача.
Було дуже пізно, коли інші почали повертатися до табору. Мій господар Деймен був п’яним і довірчо спирався на Кріса, який теж був п’яним, роздратованим та пропах димком. Стягнули з візка покривала й загорнулися в них. Ніхто не запропонував змінити мене на варті. Я зітхнув, сумніваючись, чи зможу поспати раніше, ніж настане завтрашня ніч.
Світанок почався так само рано, як завжди, а господарка каравану безжально наказала нам встати і приготуватися до дороги. Здогадуюся, що з її боку це було мудро. Дозволила б усім спати доволі, то ті, хто встав раніше, повернулися б до міста, а вона мусила б цілий день збирати їх докупи. Але це був ранок, гідний жалю. Здається, лише члени караванної команди й менестрелька Старлінг знали, коли перестати пити. Ми куховарили і роздавали вівсянку, а інші тим часом змагалися, у кого більше болить голова тощо.
Я зауважив, що спільна випивка, особливо надмірна, пов’язує людей між собою. Мій господар вирішив, що голова надто йому болить, аби він міг правити візком, і приділив цю роботу Крісові. Тож Деймен спав у візку, що гецав собі по дорозі, Кріс тим часом дрімав із віжками в руках, а конячка йшла за іншими возами й фургонами. Барана-проводиря з дзвіночком на шиї прив’язали ззаду до воза, отара йшла за ним. Частково. Мені припало завдання ганяти в куряві, тримаючи овець разом, наскільки це вдавалося. Небо було блакитним, але день видався холодним, а пориви вітру підхоплювали й несли піднятий нами пил. Вночі я так і не склепив очей, тож невдовзі і в мене голова розколювалася від болю.
Ополудні Мадж оголосила короткий перепочинок. До того часу більшість подорожніх з каравану оговталася настільки, що захотіла їсти. Я напився води з бочки у фургоні Мадж, тоді змочив хустку і трохи змив куряву з обличчя. Саме намагався сполоснути з очей пісок, коли біля мене з’явилася Старлінг. Я відступив, думаючи, що їй потрібна вода. Натомість вона тихо сказала:
— Якби я була тобою, то не знімала б цю хустку.
Я викрутив хустину і знову пов’язав її на голові.
— Так і роблю. Хоча вона не захищає очей від пилу.
Старлінг прямо глянула на мене.
— Не очима ти мав би перейматися, а цим білим пасмом волосся. Як увечері зможеш трохи залишитися наодинці, зачорни його шміром чи попелом. Може, буде не таким помітним.
Я запитально глянув на неї, намагаючись утримати байдужий вираз обличчя. Вона лукаво посміхнулася.
— Люди короля Регала проминали це водне містечко за кілька днів до нас. Казали тамтешнім, наче король вважає, що Рябий чоловік перетинає Ферроу. І ти разом із ним. — Вона трохи помовчала, чекаючи, аби я щось сказав. Коли ж я й далі просто дивився на неї, посміхнулася ширше. — Хоч, може, то йшлося про якогось іншого бідолаху зі зламаним носом, шрамом на обличчі внизу, білим пасмом у волоссі та… — вказала на моє передпліччя, — свіжою раною від меча на руці.
Поступово до мене повернулися дар мови і сякий-такий глузд. Я закотив рукав і показав їй своє передпліччя.
— Рана від меча? Лишень подряпина від цвяха у дверях таверни. Я виходив звідти не зовсім добровільно. Та глянь сама. Хай там як, уже майже загоїлося.
Старлінг схилилася і слухняно оглянула мою руку.
— О. Бачу. Ну що ж. Моя помилка. А все-таки, — і тут вона знову зазирнула мені в очі, — я б однаково не знімала хустини. Щоб ніхто інший не зробив тієї ж помилки. — Вона помовчала і схилила голову в мій бік: — Бачиш, я менестрелька. Волію бути свідком історії, ніж її творити. Чи змінювати. Та сумніваюся, чи всі інші в цьому каравані думають так само.
Я мовчки дивився, як вона пішла собі, насвистуючи. Тоді знову напився, пильнуючи, щоб не набрати забагато, і повернувся до своїх овець.
Кріс був уже на ногах і трохи допомагав мені решту пополудня. А все-таки цей день здавався довшим і виснажливішим за інші. Не моя робота стала причиною цього: у ній не було нічого складного. Суть проблеми, — вирішив я, — в тому, що я знову почав думати. Дозволив, щоб моя туга за Моллі та нашою дитиною стягла мене вниз. Я перестав стерегтися, втратив страх. Тепер мені спало на думку, що як Регалова сторожа зуміє мене знайти, то вб’є. Тоді я ніколи не побачу ні Моллі, ні нашої доньки. Чогось це лякало мене більше, ніж смерть.
Під час вечері я сидів подалі від вогню, хоч було так холодно, що довелося загорнутися в плащ. Моє мовчання нікого не здивувало. Зате всі інші говорили куди більше, ніж зазвичай, а темою розмов був учорашній вечір у місті. Я довідався, що пиво було добрим, вино слабким, а місцевий менестрель трохи образився, що Старлінг відібрала у нього його постійних слухачів. Мешканці містечка приязно зустріли пісні Старлінг, і члени каравану вважали це особистою перемогою.
— Ти добре співала, навіть якщо не знаєш нічого, крім бакійських балад, — великодушно визнав навіть Кріс. Старлінг кивнула головою на цю сумнівну похвалу.
Як і щовечора, вона, попоївши, витягла арфу. Майстер Делл дав своїй трупі рідкісний вечір, вільний від постійних репетицій, з чого я здогадався, що він був задоволений усіма своїми акторами, крім Тассін. Того вечора Тассін навіть не глянула на мене, зате присусідилася до одного з членів караванної команди, усміхаючись на кожне його слівце. Я помітив, що рана на її обличчі була не більше ніж подряпиною, з синцем довкола. Добре загоїться.
Кріс перейняв нічну опіку над отарою. Я простягся на плащі там, куди не сягало світло вогнища, і збирався відразу ж придрімати. Сподівався, що й інші невдовзі вкладуться. Шум їхньої розмови заколисував мене, так само як ліниве пробігання пальців Старлінг по струнах арфи. Поступово це пробігання перейшло в ритмічні акорди, голос її здійнявся.
Я погойдувався на краю сну, коли мене розбудили слова «Вежа на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри убивці, Робін Хобб», після закриття браузера.