Читати книгу - "Дофін Сатани, Олесь Ульяненко"

щастя його, те щастя, обіцяне Ангелом, влада над світом, ось воно тільки починається. Ліліт розповідала, як уміє добре готувати. Іван тільки тішився розмовою. Йому це нагадувало легку любовну пригоду, що з часом виросте у велике почуття. Хіба не для любові живе чоловік? Хіба не народжуються з кохання діти? Вона припала повним ротом, соковитим ротом до його тонких губів, відчуваючи, як тріпоче серденько, як ноги мліють, і вона ганчіркою ось-ось повисне на дужих плечах цього чоловіка. Зараз вона впевнена — це не той тип, що його шукав Ракша. А Ракша… Нехай котиться той Ракша під три чорти. Вона насвистувала модну пісеньку, але кермо дало крену, зачепилося крилом і бампером за стовпчика, пішло юзом, вирівнялося. Через побите переднє скло вилетіла сумочка Ліліт. У воду озера.

— Сьогодні дійсно відбувається щось серйозне… Але як нам пробратися до моєї квартири, бо ключі тю-тю. І не думаю, щоб гаішники нас погладили по голівці. Зробимо так. У мене є ключі одного знайомого, і ми пішака доберемося ось туди. Навіть не на таксі. А «рено» нехай стовбичить.

Вони телефоном викликали дорожню допомогу. Взяли таксі, прикупивши продуктів, поїхали у бік Солом'янки.

О п'ятій годині ранку полковнику Ракші переказали по рації, що знайшли пошкоджене «рено» сріблястого кольору. Нічого особливого. Навіть слідів крові. У засідках — без перемін. Треба готуватися до найгіршого. Ракша дивиться у ніч. Він вже не був ментом. Він був тим, що повинен зійтися один на один з Дофіном Сатани. Так він його про себе називав. І тут його знову підкинуло. Як він раніш не припустився такої думки?!

Кімната Івану Білозубу сподобалася, щоправда, тут не прибрано, але якщо поставити канделябри, троянди, червоне вино, то для кохання кращого не може бути. Ліліт нашвидкуруч позбирала папери, згребла в одну купу і запхала до комірчинки. Івану сподобався широкий диван. Він любить дорогі речі. Кому належала кімната? Одному знайомому? Він десь безслідно пропав? У неї вертілося на язиці — Ракша, але щось зупинило. Вона подалася на кухню, портрет, фоторобот зник. Лишилася мапа. Вона згорнула її і запхнула до великого пластикового мішка. Почула на собі погляд. Обернулася і Побачила роздягненого до пояса Івана. Він тримав у руках відкорковану пляшку вина, двома пальцями, за тоненькі ніжки, голівками донизу келишками.

— Ходім…

— Зараз прийму душ. А ти поки посидь на дивані. Потім наберу до ванної тобі води.

— Так, — спокійно мовив на те їй Білозуб, поставив пляшку поперед себе і увімкнув телевізор. Бавився з пультом. Крізь просвіти він спостерігав, як вона стоїть зовсім гола під душем, така далека і бажана, створена для нього, і більше ні для кого. Вона буде його помічницею, вона підніме його в очах суспільства. Він заставить говорити людей про нього вголос. Він заставить коритися їх йому, а вони за честь вважатимуть хоч раз глянути на неї. Ось вона вийшла у легкій чоловічій сорочці, з точеними ногами, зеленими очима з-під копиці мідного волосся. Вона присіла тиха до нього і поклала теплі долоньки на його кошлаті груди. І він її поцілував. Вишукано, як цілувався з гомосексуалістами, так, як вони, ніхто не вміє робити свою справу. Одним порухом він скинув з неї сорочку, заглянув у її чисті, зелені очі, де горіли тільки ніжність, любов, відданість. Дійсно, у нього сьогодні великий день. Він пестив її груди. Подумки вона віддавалася чомусь солодкому і забороненому, вона віддавалась вся, до безпутства, тремтячи пещеним, тендітним тілом під ним, під його могутніми розкриллями плечей. Вона навіть не стримувала крику від оргазму, коли кінчила, як тільки Білозуб увійшов у неї. Цього вона навіть не дозволяла Ракші. Цьому мужчині, з заворожливим поглядом, майже незнайомцю, якого годину-дві запідозрювала у смерті скількох людей, навіть її судженого. А зараз топилася воском під ним, мокріла раз за разом, кричала від радощів і захвату. Вони спробували всі позиції, які знав Іван, які знала вона. Вона провалювалася у солодку мелясу любовного шалу, але іноді щось виринало після відпочинку, коли вони перекидалися словами, — до неї знову закралася підозра. Чим безглуздіше вона їй видавалась, тим більше Ліліт вірила в неї. Хтось третій, зовсім не видимий, звів їх, — це не випадок. І не випадкова така пристрасть до цього чоловіка, якого ще за годину до любощів вона готова була вбити. Під сірий ранок, коли Іван спокійно спав, дихав рівно, усміхаючись уві сні, вона почула голос: «Зайди до ванної!» Спалах освітив кімнату. І вона подалася до ванної кімнати, витягуючи з кишеньки браунінг. «Сиди тут… І чекай…» І те, що проговорило, зникло, але вона була впевнена, що воно чатує тут. Вона сиділа в джакузі, заганяючи набої. Гільзи цокотіли об кахлю. Нарешті вона набила набої, пустила воду і почала наспівувати. Іван лежав голий, розклавшись безтурботно тілом. І тут зарипіла дверна скважина. Двері розчахнулися від удару. Попереду, розвіваючи полами коверкотового пальто, з витягнутою для пострілу рукою, з «стєчкіним», влетів Ракша, а у вікна посипалися спецназівці національної гвардії.

— Всім лежати… Команда: обличчям на підлогу. Писком на підлогу. Скотина, я сказав рилом в землю. Кайдани на ноги, на ноги. Руки мені його не страшні. Де жінка? Сука, я запитую, де жінка?…

Білозуб тільки пузирив злісну піну, мочив підлогу сечею, — лежав під двома десятками стволів. Він не протестував, бо не встиг оговтатися. Його скували кайданами і потягли до «воронка». Ліліт сиділа в джакузі, наставивши дуло собі в рота.

— Підійдеш, я сама вкорочу собі життя… Ракша… Ракша… Ракша… Я тебе зрадила… і з ким… Він переконав мене… Я не хочу жити…

— Пусте. Піська не вулиця. Потрахається і стулиться, — обеззброїв грубо Ракша і обійняв Ліліт за плечі. Довгі і непотрібні жіночі розмови; голова тяжка, але спати, хоч ґвалт кричи, зовсім не до сну, не хочеться. Думка визріває в голові: де спокій?

— Але з самого початку я слідкувала за ним. То, видно, доля так розпорядилася, щоб воно так трапилося. Ой, що я несу… Ані він нічого не запідозрив, ані я. Ой, що я несу… Тобі таки на роду було написано впіймати того виродка.

— Тут в нас ще один є. І зовуть Річчі. О-о-оо, той розписався, що Джек Лондон з Мопассаном на купу. Все о'кей. Пребираємося жити до тебе. Я в цій кімнаті похезати не захочу.

— Згодна, але поки давай не ставити штампелів. Це встигнеться. І є пропозиція. Вірніше, прохання: як з міліцією?

— Це моя остання справа. Я вже давно не мент. Може, стану пасічником,