Читати книгу - "Емілі з Місячного Серпа"

Пополудні приходить хтось із Прістів, залишаючись і на вечерю. Завсідником у тітки Ненсі є Леслі Пріст. Це її улюблений небіж, як мовить Джим. Напевне, тому улюблений, що не скупий на копмліменти. Однак я бачила, як він підморгував до Айзека Пріста, правлячи ті компліменти. Не люблю його. Ставиться до мене як до малої дитини. Тітка Ненсі частує їх страшними словами, а вони знай собі регочуть. Коли ж відходять додому, тітка Ненсі при Каролін нещадно глузує з них. Каролін тим не задоволена, адже вона — панна Пріст, отож, вони з тіткою Ненсі щонеділі ввечері здіймають гучну колотнечу і, як наслідок, не розмовляють між собою понеділковим ранком.

Мені дозволено читати будь-які книги з бібліотеки тітки Ненсі, за винятком томів, що стоять на певній полиці. Чому саме їх не можна читати? Тітка Ненсі сказала, ніби це французькі романи, та я зазирнула притьмом до одного з них і виявила, що книжку написано по-англійському. Невже тітка Ненсі казала неправду?

Бракує мені тут Ільзи, Тедді й Перрі. Я знайшла розкішні місця для забав, але що ж, коли я сама? Сьогодні отримала від Ільзи листа. Пише, вони не в змозі грати „Сон літньої ночі“ без мене. Як приємно почуватися такою незамінною!

Тітка Ненсі не любить тітку Елізабет. Називає її „тираном“. Розповідає, що Джиммі Муррей був дуже мудрим і тямущим хлопчиною. „Елізабет Муррей позбавила його розуму — і жодної за це відплати. Якби позбавила його життя, то скоїла би звичайне вбивство. Однак перше є гіршим, як хочеш почути мою думку“. Часом я не люблю тітку Елізабет, як ти, любий тату, знаєш, але тоді я відчула, що мушу стати на бік моєї родини, тому відказала: „Я не хочу слухати таке про мою тітку“. І метнула на тітку Ненсі Мурреївський погляд. А тітка на це: „Ти, курдуплю незносний, мій брат Арчібальд не помре, допоки ти житимеш на світі. А як не хочеш таке слухати, то не крутися біля нас, коли ми розмовляємо — я і Каролін. Я-бо давно зауважила: ти любиш слухати і те, і се“.

Слова глузливі, милий тату, але відчуваю, що тітка Ненсі мене любить, хоч довго любити не буде. Джим Пріст говорить: вона „схиблена на своїй особі“ й ніколи нікого не любила, навіть свого чоловіка. Проте щоразу по тім, як бере мене на кпини, велить Каролін пригостити мене тістечком — отож, не можу перейматися її глузами серйозно. Крім того, вона дозволяє мені пити справжній чай. Люблю пити чай! У Місячному Серпі доводиться пити лише ромашковий відвар, бо тітка Елізабет водно твердить, ніби це корисно для здоров’я. Тітка ж Ненсі вважає, що найздоровіше харчування — це їсти, коли маєш охоту, і не відмовляти собі ні в чому. Так, але їй не загрожували сухоти. Тітка Ненсі каже, мені також нема чого боятися — я не помру від сухот, бо в мені забагато перцю. Її слова неабияк мене потішили. Не люблю одного: коли тітка Ненсі говорить про окремі мої риси й про те, яке враження вони справлятимуть на чоловіків. Тоді почуваюся дуже зніченою.

Віднині писатиму тобі частіше, любий тату. Ти вже даруй мені мою листовну недбалість.

P. S. Якщо знайдеш у цьому листі правописні огріхи, то знай: це тому, що забула вдома свій словничок.»

22 липня

«Ох, милий батьку, я в такій зажурі! Не знаю, що діяти. Розбила люстро тітки Ненсі — те саме, часів Карла Першого. Таке враження, ніби все відбувається в моторошному сні.

Було так. Я зайшла до спальні тітки Ненсі — вкотре поглянути на змію. Проходячи повз люстро, я ненароком зачепила його рукавом: люстро злетіло з цвяха й розбилося на друзки. Спершу я втекла, однак невдовзі повернулася, ретельно розібрала рештки дзеркала на окремі скалки й сховала за софою. Нині тітка Ненсі спить в іншому покої — до своєї опочивальні навіть не заходить, бо ту кімнату занадто нагріває сонце, і там стоїть страшенна спека. Може, вона взагалі нічого не зауважить? Але мене достоту переслідує цей випадок. Думаю про це безупину. Ніщо не тішить мене, ніщо. Знаю: тітка Ненсі, як довідається про те злощасне дзеркало, страшенно розгнівається й ніколи мені не пробачить. Вночі я не склепила очей — так побивалася. Джим Пріст прийшов до мене бавитись, однак невдовзі сказав, що зі мною нудно, й подався додому. Зазвичай Прісти говорять те, що мають на думці. Звісно, зі мною було нудно, а хіба могло бути інакше? Все думаю, чи може тут зарадити молитва. Але не знаю, можна мені молитися чи ні, адже я ошукую тітку Ненсі.»

24 липня

«Любий тату, життя — дивна річ. Ніщо в житті не діється так, як ми собі уявляємо. Минулої ночі я знов не стулила очей — так журилася. Все картала себе, що я боягузка і що дію всупереч нашим родинним традиціям. Кінець-кінцем, не витримала: можу зносити погану думку про мене інших людей, але довго не можу зносити моєї поганої думки про себе саму. Тож підвелася з ліжка й попрямувала до вітальні, де тітка Ненсі ще грала з собою в карти. Уздрівши мене на порозі, вона голосно запитала, що, на Бога, привело мене сюди о такій порі. Я відповіла майже скоромовкою: „Тітко Ненсі, я розбила твоє люстро часів Карла Першого, а скалки сховала за софою“. І стала чекати на грім та блискавки. А тітка Ненсі: „Боже, яке щастя! Давно вже кортіло мені скинути його на підлогу, та все не ставало відваги… Прісти лишень дожидали моєї смерті й заздалегідь сперечалися між собою, хто успадкує це люстро, а тепер воно нікому не дістанеться — дзуськи! Гайда в ліжко, і спи спокійно“. Я запитала: „То ти зовсім не гніваєшся, тітко Ненсі?“ „Коли б то була пам’ять по Мурреях, то гнівалась би, ще й як! А про власність Прістів я дбати не зобов’язана“.