Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

Це було неприпустимо! Розгорівся страшенний скандал. Батьки, дізнавшись про наші наміри, суворо покарали і на місяць зачинили в будинку, не дозволяючи з’являтися на вулиці. Але я втекла. Таємно зустрівшись із Сахабом, ми вирішили податись до Сакарії, міста, в якому можна загубитись, де нас ніколи не знайдуть. І нам це вдалося.

Спочатку ми почувалися, як в казці. Свобода, наша любов і відсутність переслідування робили нас найщасливішими людьми. Але коли гроші, що захопив Сахаб, закінчились, наша казка зникла разом з ними. Все виявилось не так просто, як уявлялось. Спочатку ми опинилися без даху над головою, далі нам не вистачало навіть на харчі, а згодом почалося найгірше: Сахаб впав у жахливу депресію, він все більше картав себе за те, що покинув затишний, повний достатку дім. Він нічого не вмів робити, а працювати вважав недостойним. Я страждала і картала себе за те, що коханий у скрутному становищі. Тих грошей, що отримувала за одноразові завдання, допомагаючи торговцям на базарі, вистачало тільки на скромні харчі. Ми жили і ночували на вулиці. Це страшно і важко. Але присутність Сахаба робила щасливою.

Одного разу, коли пізно ввечері я повернулася на наше місце, то не застала коханого. А за декілька кроків почула крики і плач. Сахаба схопив патруль. Я непомітно йшла за ними усю дорогу аж до тюрми і звинувачувала у всьому себе. Дотемна, переховуючись, чекала, твердо вирішивши, що відшукаю у заґратованих віконцях коханого. Та це далося дорогою ціною, мене впіймали і продали у рабство.

Господиня жахливо поводилась не тільки зі мною, але й з усіма рабами. Та я була на особливому рахунку. Дочка багатійки, моя однолітка, вдалася на диво негарною. А господиня мріяла видати її заміж за багатого вельможу. Ті нечасті наречені, що заглядали в дім, як на зло, звертали увагу на мене, рабиню, а побачивши потворну дочку, тікали геть. За це багатійка зганяла на мені всю злість побоями та принизливими покараннями. Я усе терпіла, та розуміла, що рано чи пізно терпцю прийде кінець і я щось заподію кривдниці. Щоб відволіктися від гірких думок, я по крихтах збирала негусті пожитки і гроші, які інколи отримувала від щедрих перехожих. Їх я збирала в хустинку і, як ти вже знаєш, передавала Сахабу. А коли ти так несподівано подарував викупну мітку, я, не роздумуючи, ризикуючи життям, сама занесла її коханому, щоб упевнитись, що він отримає свободу, якщо його продадуть у рабство.

І одного дня Сахаб з’явився у домі господині. Не тямлячи себе від щастя, я ледве не кинулась юнаку на шию, та його льодяна байдужість і зверхність зупинили. Тільки тоді я побачила поважного батька Сахаба з цілою купою челяді.

Багатійка, як тканий килимок, стелилася під ноги непроханим, але дуже поважним гостям. Вона не розуміла, чим завдячує їх присутності та старалась догодити найменшим забаганкам. А коли батько Сахаба нарешті пояснив мету візиту, господиня ледве не втратила дар мови від щастя, а мені здалося, що мене живцем підпалили на ганебному стовпі.

Ніколи, Айхо, ніколи я не відчувала себе такою безпорадною. Мене розірвали на шматки, а я, принижена, розтоптана, не могла захиститись. Забракло духу…

Сахаба в тюрмі знайшов батько. Вельможа вже давно пробачив синові і хотів повернути єдиного спадкоємця додому. Бідолаха усе розповів і в усьому покаявся перед батьком. Сахаб згадав, що за час ув’язнення я передавала йому харчі і скромні гроші, завдяки чому він і зміг послати звістку батькові. Разом вони вирішили віддячити мені…

І ця дяка виявилась досить своєрідною. На таке здатні лише люди, які впевнені, що багатство робить їх безкарними і що вища справедливість спасує колись перед їхніми статками.

Мені віддячили, Айхо, викупивши з рабства. Але це ще не все. Щоб я більше ніколи не заважала щастю його сина, вельможа продав мене у рабство надзвичайно багатому і впливовому сакарійському вельможі. Я стала золотою одаліскою у золотій клітці. Живу під пильною охороною, але в розкішному маєтку, і, як бачиш, можу навіть врятувати чиєсь життя. Але тут вас тримати довго не можу. Ніхто не повинен і запідозрити, що я знайома з вами. Інакше новий господар відправить мене на сніданок барусові, як трапилось із попередницею.

При цих словах я здригнувся.

— Відтоді я вирішила максимально скористатися «подарунком» Сахаба. Я ніколи не забуду його «щедрість». І обов’язково віддячу належним чином. Але для цього мушу втриматися тут стільки, скільки зможу і скільки буде потрібно для втілення задуманого.

Так, Айхо, з бідної і закоханої рабині, я перетворилась на рабиню багату, у якої замість серця залишилась діра. Вона вже не болить, бо нема чому. Мені дали хороший урок, як відповідають на добро і відкрите серце. І я хочу попередити тебе, Айхо, що колись і з тобою можуть вчинити так. Так що будь обережним, дуже обережним…

— Це просто жахливо, не по-людськи… — не в силах підібрати слів, вимовив я, але у відповідь Мія лише розсміялась.

— Думаєш, я все розповіла це, щоб ти пошкодував? Ні, Айхо, мені не потрібен жаль. Просто, ти повинен зрозуміти, що тепер ми квити. І краще, щоб наші шляхи більше не перетиналися. Я вже не та Мія, якою була раніше.

Дівчина говорила, а у мене хололо в грудях. Я дивився на бідолашну і, здавалося, таким був і Ракун-Саро, коли пригортав до грудей мертву дружину і дитя. І в нього замість серця утворилась діра, та до чого привела його ця пустота, заповнена ненавистю. Куди ж ти прямуєш, Міє?

Серце наче припекли гарячим залізом. Я вийшов зі ступору. Забув про все, про те, що потрібно стримувати, приховувати почуття. Переді мною сиділа до болю дорога людина, яка збиралась зробити найбільшу помилку в житті —