Читати книгу - "Володар драконів"

Сірчана шкурка посміхнулася:

— Точно, дракон.

Луї Довгохвостий закотив очі і просичав крізь зуби:

— То це через вас мені доводиться метлятися по цих богом забутим краях! Ну спасибі! Дуже дякую!

— Через нас? — запитала Сірчана шкурка. — Чому це через нас?

— Відтоді, як ви побували у Гільберта, — щур підібрав усе, що впустив при раптовій появі Сірчаної шкурки, — він ні про що інше не може думати, окрім як про ці білі плями. Він став мені постійно телефонувати до Індії, де я чудово проводив відпустку у брата, і всі вуха продзижчав! Луї! Ти мусиш летіти у Гімалаї! Луї, допоможи своєму старому дядечку! Луї, мені треба заповнити білі плями на мапах. Благаю тебе, Луї! — щур охнув під вагою спорядження, яке він тягнув у печеру.

— Ти б краще допомогла, аніж стояти і витріщатися на мене! — гримнув він на Сірчану шкурку. — Затягни літак у печеру, а то він так розпечеться, що у ньому можна буде пекти страусові яйця.

— Викапаний дядечко! — рикнула Сірчана шкурка, спустила Мухоніжку з плеча і підняла літак. Він був такий легкий, що вона запхнула його під пахву. Коли вона увійшла з ним до печери, Луї Довгохвостий стояв як укопаний перед сплячим Лунгом.

— Грім і блискавка! — шепотів він. — Це справді дракон!

— А ти що гадав? Не буди, йому треба виспатися, а то ми звідси ніколи не полетимо, — Сірчана шкурка поставила літак на землю і придивилася до нього уважніше. — Звідки у тебе ця машинка? — Тихо запитала вона.

— Із магазину іграшок, — відповів Луї Довгохвостий так само тихо, не зводячи очей з дракона. — Я його, звичайно, переробив. Літає чудово. Навіть ці гори долає, — він обережно наблизився до дракона ще на крок. У повний зріст він був не вищий за ступню Лунга. — Гарний! — прошепотів щур. — А чим він харчується? — Луї стурбовано обернувся до Сірчаної шкурки. — Не щурами, я сподіваюся?

Сірчана шкурка розсміялася:

— Ні, не хвилюйся. Лише місячне сяйво — більше йому нічого не потрібно.

— Ось воно як, місячне сяйво? — здивувався щур. — Цікаве джерело енергії. Я пробував якось зробити місячні батареї, але поки нічого не виходить, — він обернувся і поглянув на Бена, який все ще спав біля входу в печеру, змучений пригодою з птахом.

— У вас тут ще й людина? — прошепотів він. — Дядя розповідав тільки про тебе і дракона. Про цю крихітку, — він вказав на Мухоніжку, — теж мови не було.

Сірчана шкурка знизала плечима і штовхнула лапою пропелер літака Луї. Він закрутився з тихим дзижчанням.

— Так вийшло, що вони до нас прибилися, — сказала вона. — Іноді, звичайно, від них бувають неприємності, але загалом вони обидва нічого. Малий — це гемінколос.

— Гомункулус! — виправив Мухоніжка, кланяючись Луї Довгохвостому.

— Ага, ясно, — сказав він, змірявши того поглядом з голови до п’ят. — Не ображайся, але ти схожий на іграшкову людину.

Мухоніжка зніяковіло посміхнувся.

— Ну, в якомусь сенсі це справді так, — сказав він. — Дозвольте вас запитати, наскільки ви просунулися у справі картографування цих місць?

— Майже завершив, — відповів Луї, пригладжуючи вуса. — Я, власне, залетів сюди ще раз лише для того, щоб записати сьогоднішні обміри.

Сірчана шкурка з подивом подивилася на нього:

— Отже, ти тут добре орієнтуєшся?

— Ще б пак! — щур знизав плечима. — Я вже встиг кожен камінчик вивчити у цих триклятих місцях!

— Правда? — Сірчана шкурка підбігла до Бена і потрясла його за плече. — Прокидайся! — засичала вона йому у вухо. — Нам тут можуть показати дорогу! Дорогу до монастиря!

Бен сонно повернувся і закліпав на Сірчану шкурку:

— Що трапилося? Хто нам може показати дорогу?

Сірчана шкурка вказала на Луї. Товстий щур на всяк випадок відступив на крок, але тут же впер руки в боки і сміливо глянув людині в обличчя. Бен сів і здивовано втупився в нього.

— Звідки він тут взявся? — спитав він здивовано.

— Він? Мене звуть Луї Довгохвостий! — ображено промовив щур.

— Це племінник білого щура, — просичала Сірчана шкурка. — Гільберт послав його сюди, щоб він склав йому мапу тутешніх місць. Ходімо, — вона потягнула Бена за рукав. — Поговоримо надворі, а то ми розбудимо Лунга!

Назовні все ще нестерпно палило сонце, проте у затінку величезного каменю, що лежав перед печерою, було більш-менш прохолодно.

— Дістань мапу, — сказала Сірчана шкурка. Бен послухався і розгорнув її перед щуром.

— Можеш нам показати, де ми перебуваємо? — з цікавістю запитала Сірчана шкурка в Луї. Щур забігав мапою свого дядечка, хмурячи лоб і придивляючись.

— Зараз подивимося, — бурмотів він. — Ага, все ясно, — він постукав лапкою по ділянці на північному сході від Інду. — Ви перебуваєте тут, ось у цих горах, у Кам’яній долині, як я її називаю.

— Ми шукаємо монастир, — пояснив Бен. — Монастир на схилі гори. Долина Інду у цьому місці широка й зелена. Монастир великий, у ньому багато будівель, а на них — майоріють прапори.

— Так-так… — Луї кивнув і глянув на хлопчика. — Знаю, знаю. Гарний опис. Ти, певно, там уже бував?

— Ні, — Бен похитав головою. — Я бачив його у двісті двадцять третьому оці джина.