read-books.club » Любовні романи » Містичний вальс 📚 - Українською

Читати книгу - "Містичний вальс"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Містичний вальс" автора Наталія Очкур. Жанр книги: Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 78 79 80 ... 98
Перейти на сторінку:
встати до світанку, Треба встати та й піднятись, Та й з коханим обійнятись, А не встигнеш — у вівторок Упаде на землю морок, А як прийде середа, То для любощів біда…

— А се що таке? — гримнуло щось по-людськи за Ланиним плечем. Злякані мавки, зойкаючи, розсипались у різні боки, мов намистини з порваного перлового намиста; Лана озирнулась. Біля сходів, за її спиною, стояв молодик — симпатичний, лукавоокий, із чорною чуприною. Як він підійшов, Лана не чула. Вбраний у найпростіше полотно — лляні сорочку та ногавиці, підперезаний конопляним мотузком, взутий у личаки, із довгим, різьбленим посохом у правиці, і торбиною, що висіла за лівим плечем, він виглядав би звичайнісіньким мандрівником, якби замість щетини не мав на підборідді та щоках щось, підозріло схоже на зелений мох. Ой, леле, та це і є зелений мох, сяйнуло Лані, а парубок цей — Лісовик. І він на мавок сердиться… чому?

— Ви що собі, гратись надумали з тою, яка відшукала галявину віри й любові? Анумо, геть звідси, допоки я добрий! Се хто вам дозволив з’явитись невчасно?

— Мій пане, вона ж тут без хлопця, сама, — пискнула з виду наймолодша, і від того, певно, найсміливіша мавка. Та у відповідь на таку зухвалість Лісовик лише насупив кошлаті, зеленуваті з чорним брови.

— Сама чи ні, то вже не ваше діло! Чи ви себе хазяйками у лісі вважаєте? Ну, марш! Ви й досі тут?

Від грізного окрику Лісовика мавки немов зменшились у розмірах і почали поволі танути в повітрі. Лише одна, наймолодша, та сама, що суперечила Лісовику, перш ніж розтанути, у відчаї кинулась до Лани.

— Сестро, скажи, а як воно — кохати?

— Прекрасно, — без вагань одповіла Світлана. Задоволена почутим, юна мавка теж зникла. Лісовик похитав головою.

— Даруй їм, обранице Світла, — звернувся він до Лани. — Ще зовсім зелені, дівчиська… Їм тільки б забави — то білці хвоста пофарбують у синє, то зайцю два вуха — у жовте і кажуть, що нині він — сонячний зайчик. Та й дивно їм, мушу зізнатись, побачити тут одиначку. Звичайно тут пари бувають…

— Тепер моя пара далеко.

— А ти що ж?

— Пішла б я за нею… за ним, та не знаю дороги, — Лана озирнулась — галявину щільним колом обступали чорні дерева; здавалось неможливим відшукати поміж них хоча б якусь стежку, хоч натяк на шлях. Лісовик усміхнувся, потираючи поросле мохом підборіддя.

— Куди ж ти потрапити хочеш?

— До Зорева.

— До Зорева? У Рутенію тобто? То ти ще й смілива, чаклунко — я чув, що у них нині суд.

— От саме на суд мені й треба.

— Кого ж вони судять?

— Олексу.

— Он як? То король на судилищі? Чудно… За що ж вони судять його? У чому він так провинився?

— Не ту покохав.

— Як не ту?

— Отак. Заборонене кохання.

— Та хто ж заборонить кохання, якщо воно, звісно, не гра?

— Ось це я й хочу дізнатись.

— А присуди їхні ти знаєш?

Світлана похитала головою на знак відмови.

— Не знаю. І знати не хочу. Ну що вони зроблять мені? Уб’ють? Я й так напівмертва. Скалічать? Та що мені понівечена плоть, коли душа скалічена, зім’ята?

— Як так, то йди, — Лісовик підняв руку з посохом, простягнув її на схід, і на очах у Лани, яка вже розучилась чудуватися, чорні дерева розступились, утворюючи доріжку, в кінці якої дівчина угледіла поле, а за ним — неясні обриси Зорева. — І бережи себе. Відступишся, здригнешся — то вважай, ти переможена. Тримайся до кінця. Яким би він не був, тримайся. У тебе чисте серце. Хай щастить!

І, промовивши це, Лісовик щез, неначе його й не було. Світлана попрямувала новоутвореною стежиною, добре чуючи, як дерева знову змикаються за її спиною. На шиї чомусь було порожньо, голо… Лана ніяк не могла пригадати, в чому ж тут річ… що її турбує? І раптом скрикнула, зупинившись — а хрестик! Коли вона роздягалася в будинку, на шиї його не було… і навіть коли вона перебиралась, знімаючи атлас та шовк, в покоях палацу, теж. Це десь у залі… у бальній залі, під час містичного вальсу загубила вона свій хрестильний хрестик, часточку своєї душі. І де тепер його шукати? У кого питати про нього — і про втрачену душу?

Глава 20

Лана ніколи раніше не бачила, як настає осінь. Вона знала, що це відбувається поволі, не миттю, чула десь, що спочатку в’яне, втрачаючи життєдайні соки, зелене листя і підсихає трава в полях, відлітають у вирій птахи, ночі стають дедалі холоднішими, мов обійми збайдужілого коханця, та все це її не стосувалось. Всі

1 ... 78 79 80 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Містичний вальс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Містичний вальс"