Читати книгу - "Зірки Егера"

і батька, і матір не віддавати її заміж за Фюр'єша, а почекати і віддати за тебе. Але її батьки геть засліплені розкішшю двору, добротою королеви і щедрістю ченця Дьєрдя — вони втішали доньку тим, що, мовляв, самі теж побралися не з кохання, а все-таки звикли одне до одного.

Гергей слухав його, затамувавши подих.

— Тому Ева й плакала,— вів далі Мекчеї.— Вона любить тільки тебе, це ясно.

— І обвінчається з Фюр'єшем?

— Навряд. Вона каже, що хоче зустрітися з тобою і поговорить з королевою.

— А чому вона не сказала їй раніше?

— Її не питали. Королеви звикли чинити, як їм заманеться, знаючи, що ніхто не посміє їм перечити. До того ж і ти не давав знати про себе. Дівчина не знала навіть, чи ти живий, чи помер.

— А якщо королева не дозволить?

— Тоді вона завтра перед вівтарем скаже: «Ні!» Ото буде веремія! Королева, звичайно, розсердиться і прожене її, і Ева вернеться додому в Буду. А з часом ти одружишся з нею.

— Але тоді її не віддадуть за мене.

— Чому б не віддали? Але давай краще поговоримо не про те, що буде через чотири роки! Ева просила переказати, що прийде сюди опівночі, але якщо випаде можливість, то й раніше. Тут десь є якась теплиця. Чекатимеш її там. Вона не піде спати доти, поки не побачиться з торбою.

Теплицю знайшли швидко. Всередині горів смолоскип, і садівники збирали салат і зелену цибулю. Вони підозріло зиркали на прибульців, але не сказали ні слова, вирішивши, що це хтось із гостей.

— Гергею,— рішуче сказав Мекчеї,— я зараз піду, а ти прикинься хворим або п'яним. Примостися де-небудь у куточку і чекай свою наречену. Можливо, я теж прийду разом з нею.

І Мекчеї пішов.

Гергееві і справді здавалося, ніби він п'яний. Чи то вино вдарило йому в голову, чи надмірне збудження? В серці і в голові пекло, він відчував якусь гарячу злість і стискав кулаки.

Пройшовся теплицею поміж лимонними кущами, кактусами, фіговими деревами. Нетерплячка не давала йому спокою, він ходив туди й сюди. Не витримав і вийшов надвір. Насунув шапку на обличчя, стиснув ефес шаблі і помчав у палац.

— Де тут кімната батьків нареченої? — спитав він у людей, що стояли в коридорі.

Слуги підказали йому, як туди пройти.

На білих дверях, як і на всіх дверях у палаці, висіла чорна табличка, а на ній крейдою виведено прізвище гостя, який займав кімнату.

Старий Цецеї сидів за столом в одній сорочці. Його дружина втирала йому у сиве волосся розмаринову олію.

Гергей не поцілував руки своїм прийомним батькам, а тільки вклонився, витримавши їхні холодні погляди.

— Батьку...— почав Гергей і, відчувши, як не до речі зараз це звертання, поправився: — Ваша милість! Не сердьтеся, що я тут. Я прийшов не на весілля, мене тут ніхто не побачить. І не для того я приїхав сюди, щоб нагадати вашій милості про обіцянку, яку ви дали, коли я визволив маленьку Еву від турків...

— Чого тобі треба? — прохрипів старий Цецеї.

— Я хочу тільки шанобливо запитати,— вів далі Гергей,— чи знаєте ви, що Віца не любить цього...

— А яке тобі до цього діло! — накинувся на нього старий.— Що ти тут погрожуєш мені! Ану забирайся звідси!

Гергей склав руки на грудях.

— Невже ви хочете занапастити свою єдину доньку?

— Як ти смієш питати в нас звіту! Негіднику! Кріпосний холопе! — скипів старий, міняючись в обличчі.

Він схопив зі столу свій дерев'яний протез і вже хотів був ударити ним Гергея, але дружина втримала його і обернулася до юнака:

— Іди звідси, синку! Не руйнуй щастя нашої дитини! Ви своїм дитячим розумом гадали, що кохаєте, одне одного, але, бачиш, отой молодий чоловік вже лейтенант...

— Я теж буду лейтенантом!

— Коли ним ти будеш, а він уже лейтенант. Сама королева благословила цей шлюб. Ради бога, прошу тебе, іди звідси!

Гергей благально, подивився на жінку.

— Фюр'єш — боягузливий блюдолиз! Віца любить мене. Вона зможе бути щасливою тільки зо мною! Ви розіб'єте її серце!.. Почекайте трохи, поки я зможу одружитися з нею. Клянусь, що я буду гідною людиною! — На його очах блищали сльози. Він упав перед старими на коліна.

Цецеї підхопився із стільця.

— Забирайся, поки не вигнав тебе стусанами!

Гергей підвівся, мотнув головою, наче відганяв від себе поганий сон.

— Пане Цецеї,— мовив він твердо, суворо,— з