Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

В мереживі крутих провулків горде місто ювелірень, де сонце з патини століть застигло аж зелено-сіре, тепер в трояндах пострілів зміняє ніч у день багровий. Хащі димів, багаття буре, сірі й бронзові діброви, трава колюча — ворса на кожухах скель слизька від крови. Лежать покошені тіла — рясні джерела з них булькочуть, джерела струменів червоних. В перегуках хрипнуть дула, в акордах мітральєз повзуть танкети, жалять оси-кулі, фонтан піску плює петарда, крові млява, тьмяна п’янкість, на гусеницях кручених коліс горбатий тулуб танка. Пустиня, мов червона ліра, під долонею вітрів видзвонює покутню псальму, свій пустельний «Dies irae»,[77] і хор гармат, виригуючи з гирл свій олив’яний спів, погуби заповідь оповіщає в сторони чотири. На морі полум’я міцне судно — незламний Альказар в тюльпанах тисячі експльозій,[78] в квітах, зрослих з динаміту, в короні із картечів, очервонений, сповитий в жар, на наших ось очах проходить прямо з дійсности до міту. В росі вогненній миє мармурово-кам’яне обличчя, щоб дати ще одне свідоцтво людській тузі за величним. Жовтень, 1936 КОЛИСКОВА Вузли доріг затиснуті на горлах сіл. Знов сняться сни минулі. Сідають дні, мов птахи, на хатах і розгортають крила вітру. Скриплять колиски: «Синку, спи, накрию сном тебе, мов листям мирту, лиш не ходи, хлоп’ятко, в ліс, бо вовк тебе у лісі з’їсть, ой люлі!» Співає на шляху піхота: «Не стелися по землі, барвінку!» Пан сотник лютий: «Покрутило б язики вам, покручі прокляті!» Царило у мідь дороги, мов у жовтий бубон, сонце дзвінко, кийки проміння б’ють червоним верблем у калюж рудяві лати. Під спів піхоти сходить вечір. Ще в розприслім сонці сяє зброя. Вже ніч. До зір пришпилені кокарди літаків. Ніхто не будить розквітлих квіттям снів дитячих, і не бачили, не знали люди, коли зоря спинилась над колискою майбутнього героя. НА ТРИ ШЛЯХИ На три шляхи за лисогори, за високорівню ворог відступає. Лежить на білій плахті снігу сонце — стяг попоротий від куль. Мов сторожі кордонів пітьми, ждуть горбатодзьобі круки свого паю, хоч лижуть ще червоні язики з розжеврених до краю дул. Ще металеві горла літаків серед прокльонів клекоту і гулу викрикують у світу сторони чотири свій прощальний спів, і ллється сніг, мов синій лій, у ззеленілий та дірявий сонця тулуб і, мов печать, значить, застигши синім воском на очах мерців. Ще з літака мов із відра в казан долини ллється струм вогню густого, аж вцілений літак, мов птах проколотий, хитнеться й затремтить. В станицю до вождя телефонує з поля бою Янгол перемоги, з-над звітів, мап і планів постать згорблена підводиться на мить. «Тут бойовище, пане генерале, так, це я!» — телефонує Янгол. «Мій вірний, любий друже!» — дзвонить відповідь зворушена вождя. Стає, у записник історії кладе свій підпис твердо, креслить дату. Виходить із квартири й дивиться на дальній звечорілий шлях. СТЯГИ В КУРЯВІ Гудки патруль над ранком дзвонять в білім місті. Збудившись, леви з грив стрясають зорі й сніг. Порожні сині площі в мряці золотистій колишуться, мов птахи, і біжать з-під ніг. Дівчата, що вночі в снах ясних розцвітали, в устах почувши терпкість ранку й свіжу синь, здригаються, як промінь сонця в око жалить, долонями взиваючи останню тінь.