Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"

обійшов острівець, і ще пройшов метрів двадцять під берегом. У волок, мабуть, набилося чимало риби, бо німці аж почервоніли від натуги, ледве тягли свою невидиму ношу. На підмогу їм кинулися поліцаї. Гуртом вони й витягли волок на берег. Комендант оглянув улов і аж підстрибнув від радості:

— Скільки риби! І яка чудова риба! У нашому Рейні останнього судака зловили, мабуть, років сто тому назад. Які багаті та щедрі підвладні нам землі! А тепер знову варити юшку і ловити раків! Хай поліцаї ловлять раків. Я привіз ящик чудового баварського пива, — переказав він через Юрка.

Поліцаї, почувши розпорядження коменданта, схвально загомоніли. Вони кинулися в річку і почали печерувати раків. Щупак ходив берегом з великим відром і складав у нього спійману здобич. Скрипаль з Ситарчуком поставили казан і заходилися чистити рибу. Їм допомагали ще два поліцаї. Решта ж поліцаїв на чолі з Петром Жуком охороняли коменданта й гестапівця. Німці перепливли Прип'ять, вийшли на берег, полягали на чистому, ніби перемитому піску, загорали на сонці. Їх супроводжували Юрко та поліцай Петро Жук.

А сонце піднімалося все вище й вище. Юрко почав хвилюватися: чи партизани чомусь затримувались, чи взагалі операція відмінялась. Хлопець поглянув на Майєра і відвів погляд. Гестапівець справді страшний. Так і зирить своїми круглими драглистими очима, приглядається, ніби хоче проникнути своїм поглядом в глиб землі, оглянути дно Прип'яті. Хлопець інтуїтивно відчував настороженість гестапівця, його недовіру й зацікавленість. Майєр, без сумніву, щось знав, підозрював, пильнував за хлопцем своїм крижаним поглядом. Незатишно Юркові під тими колючими поглядами, і мимовільний острах морозцем осипає спину, змушує сильніше битися серце. І треба поводитися так, щоб не показати ні свого хвилювання, ні своєї настороженості. Жаль, що і сьогодні не приїхала Віра Миронівна.

З берега гукнули, що юшка готова і час обідати. Юрко переклав німцям слова старости. Фашисти неохоче піднялися з прохолодного піску, забрели в річку і поволі попливли до протилежного берега. Майєр плавав значно краще, ніж Штарк. Він, як та торпеда, розсікав хвилі, лишаючи за собою білі невеличкі буруни. Німці вийшли на берег, побачили відро з раками, схвально закивали головами, підійшли до свого одягу і почали старанно витиратися рожевими, махровими рушниками.

Несподівано неподалік заляскали гвинтівочні постріли, ніби поруч проторохтіла довга автоматна черга. Біля палацу озвались кулемети, загупали вибухи гранат. Штарк перестав витиратися, прислухався, злякано запитав Ситарчука:

— Хто стріляє? Де поліція?

Ситарчук озирнувся навколо, втягнув руду голову в плечі, наказав Жуку:

— Біжи дізнайся, хто зчинив стрілянину! І довго не затримуйся! За німців — головою відповідаємо.

Жук побіг туди, звідки чулася стрілянина. Невдовзі на стежці з'явився блідий Тимофій Шлапак:

— Партизани! Сунуть, як та хмара, ми їх трохи притримали, а вони все одно лізуть! Зараз будуть тут!..

Шлапак, як був в одязі, кинувся в Прип'ять і зник у густих заростях очерету. Чорні султани похитувалися, показували шлях, де пробирався переляканий поліцай.

Староста, почувши про партизанів, спритно схопив відро з раками і сховав його в дупло старої верби. Потім вибіг на стежку й гукнув:

— Тікаймо!

Він кинувся до хати, сподіваючись знайти там захист від партизанів. На березі все частіше лунали постріли. Юрко схопив Штарка й Майєра за руки і швидко повів їх городом до хати. На подвір'ї біля киплячого казана стояв з ложкою тільки Скрипаль.

— Партизани?! — тремтячим голосом запитував він. — Ой господи, тепер нам капут! Кому-кому, а мені з ними краще не зустрічатися…

Несподівано на березі гримнула граната. Скрипаль підстрибнув на місці, кинув на землю ополоник і сховався за тином у густому картоплинні.

Юрко, не гаючи часу, відкрив у сінях важку ляду, спровадив туди Майєра, Штарка, Ситарчука і старосту. Кинув їм два старих кожухи, рядно, чуні та стоптані валянки і закрив ляду. Зверху потрусив підлогу половою і поставив на ляду бочку з картоплею.

На подвір'ї почулися чиїсь голоси.

Хлопець вибіг на ґанок. До хати бігли партизани. Вів їх поліцай Петро Жук.

— Тут вони, товаришу лейтенант! — радісно вигукував він. — Хлопець повів їх до хати. І Майєра, і Штарка, і Ситарчук з ними! Десь тут і староста затаївся! Попалися, голубчики, юшкоїди!

Слідом за Жуком поспішав лейтенант Вершина. З вулиці на подвір'я забігло ще кілька партизан. Вони вели зніченого, зляканого Скрипаля. Поряд з лейтенантом метушився молодий партизан, трохи старший за Юрка. Він тримав у руках одяг Майєра і коменданта. На грудях у нього висіли два трофейних автомати.

Лейтенант підбіг до Юрка, запитав загрозливо:

— Де фашисти? Куди ти їх сховав?

Хлопець махнув рукою на розчинену хвіртку, сказав недбало:

— Побігли!

— Куди побігли? — допитувався Вершина.

— Мабуть, сховалися у лозах на сусідньому городі,— вигадував Юрко. — Вони перелізли через тин і побігли через картоплище.

— Бреше він! — несподівано верескнув молодий партизан. — Бреше! Туману хоче напустити! Він сховав їх, а тепер вигадує казна-що!

На подвір'я заходили все нові й нові партизани. Вони схвильовано запитували одне в одного:

— Де комендант?

— Утік!

— Куди ж він міг утекти?

— Он хлопець каже, що дременув по вулиці і затаївся в картоплинні!

— Вигадує твій хлопець, на вулицю вискочив поліцай, а ми його прихопили!

Партизан-підліток стояв біля лейтенанта з одягом і трофейними автоматами і зневажливо дивився на Юрка.

— Молодець, Кузя! — похвалив Вершина молодого партизана. — Непогані трофеї тобі дісталися. Штани комендантові захопили, а господар випорснув з наших рук.

— Так оцей, — Кузя бридливо кивнув головою на Юрка, — схопив їх за руки і городами повів до своєї хати. І так швидко, що я лише встиг кліпнути очима, як їх вже й нема! Там соняхи високі — затулили! От і треба в оцього перевертня запитати, куди він сховав фашистів!

— Нікуди я їх не ховав, — заперечив Юрко, — а вивів з нашого подвір'я, щоб потім на нас не було ніякої напасті! За вбитого німецького офіцера — розстрілюють сто заложників. Німці побігли в лози! Он і моя мати бачила!

— Ти зрадник! — запально вигукнув Кузя. — І мати твоя зрадниця! Батько, мабуть, на фронті кров свою проливає, а вони поліцаїв та фашистів юшкою пригощають! Запроданці кляті!

Лейтенант наказав партизанам оглянути хату, повітку, все перевернути догори дном, а знайти втікачів.

Вершина зайшов у сіни, сів на бочку, що стояла над лядою, і, весело поблискуючи очима, докоряв матері:

— Як же це так, шановна добродійко? Знав вас, громадянко Берегова, як порядну людину, а тепер ви коменданта приймаєте, юшкою пригощаєте! До «нового порядку» горнетеся, так би мовити, відпрацьовуєте свій пайок! Чув я, що окупанти завідуючою вас призначили! А за які заслуги? І синка привчаєте окупантам прислужувати.