Читати книгу - "Мальва Ланда"

— Ну, ви ж іще не пробували?

— Ні.

— То й не зарікайтеся.

— Соромітник! Ви мені закрутили голову. З якою метою?

— Аве цезар! Морітурі салютант!

— Нічого подібного! Ви не приречений на смерть. Адже суду ще не було. А, зрештою, навіть якщо вас засудять на смерть, то й тоді я не покину вас. Я носитиму квіти вам на могилу. А могила буде в нашому садку. Я навіть знаю де. Ось тут. Де ми зараз лежимо. Тут я звелю вас закопати. Буду приходити і розмовляти з вами.

Бумблякевич скривився від такої перспективи.

— Га-а! Злочинці! Розбишаки! — раптом вдарило громом над їхніми головами, засікло блискавицями і покотилося луною.

Олюня відразу зірвалася на ноги й заторохтіла:

— Це він! Це все він! Підмовив, підманув, заманив.

Бумблякевич, заклавши руки за голову, спокійно собі лежав у квітах і дивився на розшалілого пана Ліндера, котрий від люті не знаходив собі місця і сипав прокльонами наліво й направо.

Олюня підморгнула Бумблякевичу і спробувала заспокоїти татуся.

— Татусю, я всі квіти повипрямляю, повипростовую, листочки запрасую, стебельця попідв'язую, пелюстки посклеюю — будуть як живі.

— Не треба! Хай усі бачать, яке в мене горе! Моя дочка, яку я беріг, мов перлу в чолі, як сонце, і місяць, і зорі — так мене зганьбила! Валяється в квітах, моїх улюблених квітах, з якимось… якимось…

— Перепрошую! — озвався Бумблякевич. — Не з якимось!

— … якимось шпигуном! — нарешті випалив пан Ліндер.

— Дуже вам співчуваю, — позіхнув Бумблякевич. — До судового засідання ще далеко?

— Ні, якраз уже пора! Зараз я з вами за все розквитаюся!

— Головне, щоб не змилити букву закону.

— Не переживайте. Суд проведемо в садку. Ви не маєте заперечень? Тоді прошу за мною.

2

Бумблякевич піднявся з квітника, обтрусився і слухняно потюпав за господарем. У глибині саду височіла біла мармурова альтанка з крученими колонами і ясно-зеленим дахом. З лівого боку в альтанці стояв стіл, за ним — три порожні крісла, а обабіч столу ще по два крісла, в яких сиділа парочка старушків і нафацькана пудрами пані. На столі, крім папки, було ще повно різної всячини: пляшка рому, кілька келишків, таця з фруктами, якийсь пиріг, посипаний маком, пляшки з вином та водою. З правого боку стояло одне-єдине крісло з налокітниками, очевидно для підсудного.

— Це ось наші присяглі, — сказав пан Ліндер, посадивши у бічне крісло доньку. — Олюню ви вже знаєте. А поруч — це моя дружина, пані Ліндерова. Навпроти — видатні діячі в галузі права й криміналістики пан Дезидерій Фляк та пані Мотрона Флякова, мої тесть і тестьова. Після довгих дебатів з адвокатом і прокурором ми вирішили зупинитися саме на їхніх кандидатурах, яко особах виважених, високоморальних і таких, що не мають особистих зацікавлень у даній справі. Ваше місце там, — вказав на крісло збоку, а сам сів за стіл межи двох порожніх крісел.

Бумблякевич запитав:

— А де адвокат і прокурор?

— Як? — здивувався пан Ліндер. — Хіба ви їх не бачите? Сидять обабіч мене. — І він розвів руки, мов пригортаючи до себе неіснуючих колег. — Слово для обвинувачення надається панові прокуророві! — проголосив пан Ліндер і пересів у ліве крісло. Далі він говорив уже іншим голосом, удаючи прокурора: — Шановні судді, шановні присяглі! Справа, яку винесено сьогодні для розгляду, має надзвичайну державну вагу. Батьківщина знаходиться в небезпеці і будь-яке, навіть найменше, зазіхання на її свободу повинно відразу викликати в нас глибоке обурення і протест. І це дуже добре, що таки викликає. Нещодавно громадськість була свідком появи в нашому місті невідомої особи, яка, прикриваючись безглуздою вигадкою про мету своєї появи — розкриття таємниці замку — насправді збиралася чинити щось зовсім інше, а саме: шпигувати на користь ворожої держави. Ворог не дрімає. Це нам відомо ще зі шкільних читанок. Шпигун відразу ж нав'язав стосунки з місцевим заколотником Мартином Карою, що виразно говорить про існування антидержавної змови. Судячи з тих даних, що були зібрані паном комісаром поліції, неоднозначно випливає: шпигун є агентом Туреччини. А шпигунство, як відомо, в нас карається найвищою мірою, і я вимагаю втілити її в життя найближчим часом.

Прокурор сів посередині і вже як пан Ліндер прорік:

— Слово для захисту надається адвокатові підсудного, — і, пересівши в праве крісло, продовжив голосом скрадливим і єлейним: — Шановні судді, шановні присяглі!

На мою долю випала дуже невдячна місія захищати турецького шпигуна, але я мушу це вчинити, бо таке вже моє гірке покликання. Отже, викривши і розсекретивши агента, ми повинні все ж спробувати добачити у ньому і щось позитивне, щось таке, що могло б пом'якшити провину. Ви скажете, шановні присяглі, що до шпигуна не можна ставитися поблажливо, адже за ним стоїть ворожа нам держава, котра тільки й чекає, щоб загарбати наші землі, поневолити наших жінок. І я скажу — це правда. Ніякої поблажливости для ворога! Але прошу звернути увагу на такий цікавий факт: шпигун видає себе з головою вже від перших кроків по нашому місті. Це дає змогу взяти його на гачок і стежити за всією його діяльністю. Про що це говорить? А про те, що шпигун є особою недосвідченою в своїй справі, інакше б він так легко не попався. Я не хочу тут применшити видатні заслуги пана Ліндера у висліджуванні й розкритті аґента, ворог був би рано чи пізно впійманий незалежно від своєї кваліфікати. Але щоб отак відразу? Так, це феноменальний талант пана Ліндера, але водночас і абсолютна фахова непридатність аґента. Таким чином, наш агент робить лише перші несміливі кроки. Яко аґент, він для нас зовсім не шкідливий, і можемо дивитись на нього крізь пальці. Чисто по-людськи можна б його навіть десь і пожаліти, ба навіть відпустити з Богом. Але до цього я вас не закликаю. Бо добре знаю, що ворог мусить бути покараний, щоб іншим не здавалося, наче ми аж такі вже тюхтії й не можемо обстояти свою гідність. Мусить бути покараний, але не настільки жорстоко, щоб аж на смерть, бо ж провина його не є вже такою надмірною. Гадаю, найбільше, на що він може заслуговувати — це довічне ув'язнення.

Після адвоката, промовив знову пан суддя:

— Останнє слово підсудного!

Бумблякевич звівся з крісла й сказав:

— Можна попросити келишок?

Пан Ліндер повернувся вліво, повернувся вправо й запитав:

— Не заперечуєте, панове? Ну, то прошу, пане підсудний.

Бумблякевич налив собі рому і з задоволенням випив.

— А мені! — озвалася тестьова і, отримавши свою порцію, додала: —