Читати книгу - "Василь Стус: життя як творчість"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
в смерть перелякана земля.
І тільки горстка нас. Щопта
для молитов і сподівання,
усім нам смерть судилась рання,
бо пізня суджена мета[533].
У мовчанці, що запанувала над могилою, Василь захлинаючись говорив про те, що це — вбивство, свідоме вбивство, коли з наших лав підло вибивають кращих…
Після цієї втрати Стус ще довго не міг «прочуматись»[534].
Межею 1970-го — початком 1971-го датовані й останні записи в Стусовому щоденнику.
«30.11.1970 р. Варто було б написати книгу про теперішню поезію. Так поети безчасні або поети без сучасности. Показати комплекс утрачености — земли, життя, подоби людської. Сновиди вакууму. Сліпці-провидці. Утрата вертикального й горизонтального екзистенціального ряду. Виходи звідси — в божевілля, анархію, мізантропізм і т. і.
2.12.1970 р. Читав учора Анну Ахматову[535], дивувався її високому, нагірньому стражданню, успокоєності. Вона сприймає страждання як Господню кару й вивищується над ним, залишаючись аристократкою, людиною, відданою красі. Будь-хто з наших літераторів зайшовся б криком „рятуйте“, прокльонами, а на гірший випадок — рятувався б через власну етичну смерть, пішов би в „услужение“.
Подумав, що М. Рильський, один із більших аристократів наших, валявся після 1930 р. попідтинню, а потім заплатив совістю й самоповагою — за добробут. Інші, як І. Драч, починали з плати за вихід у світ. Це наші потворства, долюдський період України.
Інфантильність, існування додосвіду, і є нормальним людським існуванням, це світ без іржі соціяльних інтеґрацій. Так: мені треба щось купити, я знімаю один черевик (він коштує 4 карб.) і сплачую. Дитяча позиція в бандитському світі: щось штовхається — при повній втраті причиновости.
8.12.1970 р. Великою потребою є повернення комунікабельности митців, старанно поодинених у теперішньому світі. Як це митець — художник, скажімо, не може винести людям своїх творів? Вони не бачать ширшими очима своїх полотен, музиканти — не чують своїх творів, літератори — не читають своїх. Це самотність довжиною в життя.
10.12.1970 р. З 22.04.70 по 1.1.72 р. — конкурс на кращий прозовий твір про робітничий клас (роман, повість, оповідання)… 2 примірники, з девізом „На конкурс“. У конверті. Київ, [Володимирська] 42, видавництво „Дніпро“, журі конкурсу. Це Л[ітературна] У[країна], 8.12.1970 р.
29.12.1970 р. Може бути уточнений варіянт „Веселого цвинтаря“ — побагачений сюрреалістськими ситуаціями. От як старий колгоспник-пенсіонер, що на порожньому дворищі пас прив'язану за ногу чорну курку. Це елементи відграненого існування — скажімо, шмаття, що висить на жердці — кури, машини, сваряться сусіди etc. Це — перше. Друге: підлягає великому осмисленню тема України, яка — в разі серйозного її розв'язання — може бути метою всього життя. На неї вистачить багато років. Може й бути назва збірки, скажімо, „неоліт“ (Тесав на скелі контур мамонта, потому — в гастроном пішов: привезли помаранчі).
21.1.[19]71. Учора розповідав мені п. О.[536]: 19 липня 1941 р. на вантажній машині, наладованій діжками, вивезли на схід маму I. Ст.[537], Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську, академіка Кримського та лікаря-гінеколога Вилегжанина. По дорозі померла мама, академік Кримський помер у в'язниці в Актюбинську чи Акмолінську[538] 22 січня (?) 1942 р. Академік Кримський на своєму ювілеї 22.1.1941 p., коли йому дали ордена Трудового червоного прапора, вітав єврейських, турецьких та інших представників їхніми мовами. А. О. Іщук на вечорі 19.1.1971 р. вів про своє знайомство, коли той так блискуче виступив опонентом на захисті докторської дисертації Масальського „Мова і стиль Шевченка“. Себе називав Агатангел Євтимович.
25.3.1971 р. Недавно прочитав цікаву статтю колишнього ректора Единбурзького університету Мальпольма Матернджа „Лібералістське прагнення до смерті“. Це якраз у плані частого мого думання. І під настрій чимало неясностей прояснилося: багатьом людям освіта нічого не дає. Вона дає, але тільки поодиноким людям — актив освіти, який неспроможний вплинути на рух світу. Отож, існує вужче нез'ясоване питання: що дає цим одинакам освіта? Може, так само нічого? Може, вони створюють карусель для таких же одинаків? Карусель, незалежну од світу? Істотне ще одне: надміру розумової еволюції планета вже не витримує. Розум — як новітня чума, моровиця, найвдаліший спосіб людського самознищення, іманентний її антипод і ворог?
19.3.1971 р. Мітотворча психологія викликана все збільшуваною відстанню між людиною і світом, адже людина втрачає саме дотичне відчуття світу і тому будь-яка життєва ситуація її непрояснена в багатьох — і найголовніших — відношеннях. Ось чому настає пора не пізнання, а відчування пізнаного, визначення його відношення до своєї екзистенції, чуттєвого наповнення людини. І, може, наповнення страхом. Все залежатиме від міри нашого страху — або він стимулюватиме повернення „на свої кола“, або — залізно штовхатиме туди, де є бодай певність звичних невідомих набутків цивілізації.
У мітотворчій психології є щось близьке від примітивного паралелізму, алегоричности, символічности. Міт — це пошуки, переляки, лихоманкове усвідомлення себе в критичній ситуації.
Будучи у відрядженні, заходив до Євгена Концевича[539]. Він налякав мене своєю усмішкою і своїм ніде ніяк не закоріненим оптимізмом; чиста, звільнена од плоті духовність — чистий дух очей. Що його життя? Спогади, читання, вікно, тюрма, що не відчувається як така і добре, що не відчувається, тому що інакше — дертися на вертикальну стіну. Одна з його більших утіх — згадування голубів, яких у нього методично крадуть. Він уміє розповідати про них — і відчуває по них небо, простір, волю.
31.3.1971 р. Пригадалася книга Мелорі й знову та ж сама думка про книгу. Дух України — це якась стаття про фольклор — пісні наші, може, вужче — козацькі чи просто ліричні, де більше „вічної теми“, зазирання в небо, і Сковорода, і Шевченко, і Стефаник, і Леся чи Кирило-Методіївські братчики або Драгоманов і Тичина, і Свідзінський. Це було б дуже до душі й, крім того, тут можна було б зробити якісь гарні вияви суті того, чия суть неопредмечена.
1.7.1971 р. Десь недавно був у Б. А.[540] Розпитував про оргнабір 1929 р.[541] Відповів, що єдине суттєве — С. О. Єфремов писав інтимний щоденник, який… ховав його племінник Павлушков. У того — любов підступна, вона довідалась про таємницю і під час шукань показувала, де що. Ніби-то С. Єфремову поставили вибір: або пустимо велику кров, або ось-так — зійдете зі сцени через фальсифікат, кінець якого було ґарантовано в пом'якшеній формі. І той ніби погодився. Він, С. Єфремов, чоловік мужній і погодився. Мені в це важко повірити.
Коли це все почалося, Б. А. і В. Підмогильний попали туди й мали думку дати концерт „тут, на лавах, українська інтеліґенція. Ми теж належимо до її числа. Просимо й нас на лаву“. Але побачили не героїв, а маразматиків. Єдиний Бартер, здається,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Василь Стус: життя як творчість», після закриття браузера.