Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том II"

Та невдовзі поза спинами в них сипнуло морозом, бо вони почули на болоті тупіт кінських копит, і ворона кобила, вся змилена, промчала повз них із порожнім сідлом. Бенкетарі, охоплені страхом, з’юрмились, а потім рушили далі через болото, хоча кожен з них, якби був тут сам, радо завернув би свого коня назад. Вони поволі просувалися вперед і врешті-решт уздріли собак. Усі гончаки, здавна відомі своєю люттю, жалісно скавуліли, скупчившись біля великої яруги; деякі з них, зіщулившись, одбігали вбік, а ще кілька, наїжачивши шерсть і виблискуючи очима, силкувалися пролізти крізь вузьку улоговину, що перетинала їм шлях.

Їздці зупинилися, як можна здогадатися, набагато тверезішими, ніж були на початку погоні. Ніхто з них не насмілювався ступити ані кроку вперед, однак троє найхоробріших — чи, може, найзахмеліліших — усе ж погнали коней у глиб яруги. І там їхнім очам відкрилася широка лука, а на ній — два високі кам’яні стовпи, з тих, що стоять тут іще з прадавніх часів. Місяць ясно осявав луку, посеред якої лежала нещасна дівчина, — вона сконала зі страху і втоми. Але не її тіло й не тіло Х’юго Баскервіля, що лежало поряд, змусило трьох непутящих гульвіс відчути, як волосся стало диба на їхніх головах: над Х’юґо, вчепившися йому в горлянку, стояло бридке чудовисько — великий чорний звір, що скидався на собаку, але набагато більший за всіх собак, яких доводилося бачити смертному. І чудовисько це на їхніх очах розірвало Х’юґо Баскервілю горлянку, повернуло до них свої криваві щелепи і блиснуло вогненними очима; всі троє зі страху скрикнули й помчали, репетуючи, щодуху болотами. Один з них, як розповідають, помер іще тієї самої ночі від жаху, свідком якого був, а двоє інших до кінця життя не могли опам’ятатись.

Отаке, сини мої, повір’я про собаку, що завдало відтоді стільки лиха нашому родові. І якщо я надумав записати його, то лише з надії на те, що пізнане менше страхає нас, ніж недомовлене й таємниче. Чи є потреба заперечувати, що багато хто з нашого роду помирав жахливою смертю, наглою, кривавою та загадковою? Тож нехай не обмине нас Провидіння своєю ласкою, бо воно не стане карати невинних, народжених після третього й четвертого коліна, як про це говорить Святе Письмо. І Провидінню цьому, сини мої, я доручаю вас і заповідаю: стережіться боліт у нічну годину, коли там володарюють сили зла.

Написано Х’юґо Баскервілем для синів Роджера та Джона, з наказом приховати це від їхньої сестри Елізабет».

Скінчивши читати це дивне оповідання, доктор Мортімер зсунув окуляри на лоб і втупив очі в містера Шерлока Холмса. Той позіхнув і кинув недопалок у вогонь.

— Ну то й що? — промовив він.

— По-вашому, це нецікаво?

— Цікаво, але для збирачів казок.

Доктор Мортімер витяг з кишені згорнену газету.

— А тепер, містере Холмсе, я ознайомлю вас із дещо свіжішими подіями. Ось «Девон Канті Кронікл» від чотирнадцятого травня цього року. Тут є коротке повідомлення про факти, що стосуються смерті сера Чарльза Баскервіля, яка спіткала його за кілька днів до цієї дати.

Мій друг подався трохи вперед, і його погляд став одразу уважнішим. Поправивши окуляри, наш відвідувач почав читати:

«Нагла смерть сера Чарльза Баскервіля, ймовірного кандидата від лібералів на майбутніх виборах, засмутила увесь Мід-Девон. Хоча сер Чарльз оселився в Баскервіль-Холлі зовсім недавно, він устиг заслужити любов та пошану всіх, кому доводилося мати з ним справу. В наші дні панування нуворишів приємно усвідомлювати, що нащадок старовинного роду, занепалого в часи лихоліття, зумів власними зусиллями надбати собі кошти і обернути їх на відродження давньої величі свого імені. Сер Чарльз, як відомо, розбагатів на оборудках у Південній Африці. На відміну від інших, що не зупиняються доти, доки колесо фортуни не обернеться проти них, він мудро використав свої прибутки й повернувся з великими грошима до Англії. В Баскервіль-Холлі він оселився два роки тому, але чутка про його наміри перебудувати маєток уже розійшлася по всій околиці. Не маючи дітей, він не раз висловлював бажання ще за життя допомогти декому з земляків, тож багато хто має підстави оплакувати його передчасний кінець. Про його щедрі пожертви в межах як околиці, так і всього графства часто згадувалося на сторінках нашої газети.

Не можна сказати, що слідству вдалося цілковито з’ясувати обставини, пов’язані зі смертю сера Чарльза Баскервіля, але все-таки воно поклало край чуткам, породженим тутешніми забобонами. Немає жодної причини підозрювати злочин або вважати, що ця смерть не була природна. Сер Чарльз був удівцем і до того ж людиною, якщо можна так сказати, з дещо дивакуватими звичками. Незважаючи на велике багатство, жив він дуже скромно й мав у Баскервіль-Холлі лише двох слуг — подружжя на прізвище Берімор: чоловік був за ключника, а дружина — за економку. В своїх свідченнях, які збігаються зі словами декого з друзів покійного, вони вказали, що здоров’я сера Чарльза останнім часом погіршилось — він слабував на якусь сердечну хворобу, що проявлялася в ядусі, блідості й пригніченому настрої. Доктор Джеймс Мортімер, особистий лікар і друг небіжчика, підтвердив це в своєму свідченні.

Подробиці, пов’язані зі смертю, дуже прості. Сер Чарльз Баскервіль зазвичай гуляв перед сном славетною тисовою алеєю Баскервіль-Холлу. Подружжя Беріморів наголошує, що він ніколи не зраджував цієї звички. Четвертого травня сер Чарльз заявив про свій намір виїхати наступного дня до Лондона й звелів, щоб Берімор спакував речі. Увечері ж він, як і завжди, пішов гуляти; під час прогулянки звичайно викурював сигару. Додому він більше не повернувся. Опівночі Берімор, побачивши, що вхідні двері й досі відчинено, стривожився, засвітив ліхтар і пішов шукати хазяїна. День був вологий, тож сліди сера Чарльза чітко видніли в алеї. Посередині алеї є хвіртка, що веде на болото. Припускають, що сер Чарльз кілька хвилин постояв біля неї. Потім він пішов далі — і в кінці алеї знайшли його труп. Незрозумілою залишається одна обставина: Берімор свідчить, що сліди його хазяїна на дорозі від хвіртки зовсім змінилися — далі, очевидно, сер Чарльз ішов навшпиньки. Саме тоді болотом проходив якийсь Мерфі — циган, що гендлює кіньми, проте він, за власним зізнанням, був п’яний. Мерфі сказав, що чув крики, але не знає, звідки вони лунали. Жодних слідів насильства на тілі сера Чарльза не виявили, проте медичний огляд відзначив, що обличчя небіжчика неймовірно спотворене — доктор Мортімер навіть не міг повірити, що перед ним лежить його друг і пацієнт; подібне