read-books.club » Пригодницькі книги » Прерія 📚 - Українською

Читати книгу - "Прерія"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Прерія" автора Джеймс Фенімор Купер. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 78 79 80 ... 124
Перейти на сторінку:
до другого трула, що лежав на їхньому шляху.

— Навряд. Не кожен дикун носить з собою рушницю й кресало, і не кожна рушниця з такою доброю поличкою, як цей мій давній друг. Добувати вогонь двома паличками — діло марудне, а придумати щось інше отак зразу ж, на місці, не було часу, — онде, бачите, вогняна смужка біжить за вітром, наче по стежці, посипаній порохом. Певне, пожежа проминула це місце всього кілька хвилин тому; нам не завадило б наладнати запали, бо, хоч я й не дуже пориваюся встряти в бійку з тетонами — боронь боже! — але якщо до-ведеться-таки, то завжди мудріше зробити перший постріл самому.

— Одначе, якась дивна то була тварина, старий, — сказав Пол, натягнувши повід і схилившись над другим трупом, тоді як решта подорожан, нетерпеливлячись, проскакали мимо. — Дуже дивний кінь нівроку, — ані голови, ані копит!

— Вогонь не байдикував, — відказав трапер, уважно вдивляючись у далину крізь просвітки у завихрених хмарах диму. — Адже він за якусь хвилю міг би засмажити цілого буйвола, ну, а роги й копита перетворилися б на попіл… Сором, Гекторе, сором тобі, старий! Хай би вже оте капітанове цуценя так поводилося, бо ж молоде і, не бажаючи образити, скажу, неосвічене, — але такому собаці, як ти, що так довго прожив у пущі, перш ніж прийти в оці степи, такому собаці просто ганьба вискалювати зуби й гарчати на засмаженого коня, так ніби ти хочеш сповістити господаря, що натрапив на слід сірого ведмедя.

— Кажу тобі, старий трапере, це зовсім не кінь: не схоже ні копитами, ні головою, ані шкурою…

— Як це так не кінь? Знаєш, хлопче, ти маєш добре око на бджіл та на дуплавини, а на… Стривай-но! А він-таки має рацію! Оце щоб я сплутав буйволячу шкуру з кінським трупом, дарма що вона підгоріла й зморщилась! Гай-гай! А колись же я, забачивши звіра здалеку, міг не тільки назвати його, а й сказати, якої він масті, і якого він віку, і самка то чи самець.

— Та це ж ви мали неоціненну перевагу, шановний венаторе! — вигукнув природолюб, який уважно дослухався до слів старого. — Тому, хто вміє все це розрізнити в пустині, зовсім не треба збивати ноги в довгих мандрах а чи вдаватися до пильного й інколи марного огляду. Скажіть мені, прошу вас, чи настільки могутня ваша надзвичайна здатність, щоб визначити на віддалі порядок і genus тварини?

— Не знаю я, що там іще за «порядок і геній».

— Ось тобі й маєш! — втрутився бортник, трохи зневажливо звернувшись до свого літнього друга. — Виходить, старий трапере, ти не дуже знаєш рідну мову, чого я аж ніяк не сподівався від такого досвідченого й розумного чоловіка. Під порядком наш товариш розумів, чи сунуть тварини, наче рій, що летить за маткою, а чи ідуть вервечкою, як ото часто ходять буйволи по преріях. Ну, а геній — це ж зовсім просте слово, воно в кожного на вустах. У нашій окрузі в один конгресмен, і ще один балакучий добродій, що видав газету, — так от ми їх обох називаємо геніями за їхню спритність. Певне, саме це й має на думці лікар, бо ж він рідко що говорить не до пуття.

Закінчивши своє розумнюще пояснення, Пол глянув через плече так, ніби хотів сказати: «Бачиш, хоч мені й не часто доводиться мати справу з такими речами, а все-таки я не дурень!»

Еллен не сподівалася такої вченості від Пола; та вона й не дошукувалася в ньому особливої гостроти розуму — досить було щирості, сміливості, мужності та неабиякої привабливості бортника, щоб покохати його. Отож бідолашна дівчина зачервоніла, наче ружа, а її гарненькі пальчата перебирали пояс, за який вона трималася, щоб не впасти з коня. Ніби бажаючи відвернути увагу своїх супутників від своєї слабкості, якої сама соромилась, Еллен поквапливо сказала:

— Значить, це зовсім не кінь?

— Це всього-на-всього буйволяча шкура, — вів далі трапер, якому роз'яснення Пола здалося не зрозумілішим за лікареву мову. — Її вивернули хутром досередини; вогонь обпалив її, як ви бачите, але вона не згоріла, бо тварину вбили недавно і, можливо, під шкурою ще лежать рештки м'яса.

— Ану, старий трапере, підніми шкуру за край, — сказав Пол таким тоном, ніби відчував, що він завоював собі право подавали голос на будь-якій раді. — Якщо там залишився шматок горба, то він, мабуть, добре спікся, і буде зараз саме впору.

Старий засміявся, щиро потішений зарозумілістю свого товариша, й підняв край шкури ногою. Вмить вона відлетіла вбік, з-під неї раптом вискочив індіанський воїн, готовий зустріти будь-яку небезпеку.

РОЗДІЛ XXIV

Хотів би я, Гел, щоб зараз можна було

лягти спати, знаючи, що все гаразд.

Шекспір. Генріх V

Вражені втікачі зразу ж упізнали того молодого пауні, з яким уже раз були зустрілися. Занімівши з подиву, вони хвилину, як не більше, зачудовано й недовірливо дивились на індіанця, а той — на них. Однак молодий воїн виказував свої почуття куди стриманіше й гідніше, ніж його білі знайомі. Мідлтон і Пол відчували, як тремтять їхні тендітні супутниці, і кров у жилах молодиків рухалася швидше, а індіанець палючими очима озирав всіх по черзі, — здавалося, він не опустив би погляду і перед небезпечнішим ворогом. Оглядівши здивованих подорожан, він зупинив погляд на незворушному обличчі трапера. Першим порушив мовчанку доктор Баттіус, вигукнувши:

— Ряд — примати; рід — homo; вид — людина прерій!

— Так, так, от таїна й відкрилася, — мовив старий трапер, киваючи головою, ніби вітав сам себе з тим, що розгадав таку нелегку загадку. — Хлопець ховався в траві; вогонь заскочив його уві сні й він, утративши коня, мусив рятуватися сам під шкурою щойно оббілованого буйвола. Непогано придумав, коли під рукою не було кременя й пороху, щоб підпалити круг себе траву. Кажу вам, цей хлопець і в дорозі був би добрим товаришем! Побалакаю-но я з ним лагідно, бо з сварки нам не буде ніякого пожитку… Знову вітаю свого брата! — сказав він, перейшовши на зрозумілу пауні мову. — Тетони хотіли викурити його, мов єнота.

Молодий пауні обвів очима рівнину, ніби оцінював ту страшну небезпеку, від якої врятувався, але він нічим не виказав своїх почуттів. Насупивши брови, індіанець відповів траперові:

— Тетони — собаки. Коли вони чують бойовий клич пауні, все їхнє плем'я виє з переляку.

— Правду кажеш. Ці негідники женуться за нами, і я дуже радий, що зустрів воїна з томагавком у руці і, що воїн цей їх не любить. Чи не

1 ... 78 79 80 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прерія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прерія"