Читати книгу - "Експансія-I"

Щиро Ваш Доісозеф Ф. Сінелман[47]»

РІКТЕР-І

(1946)

Вільгельм Ріктер вірив єдиному житейському правилу: бути з тими, хто переміг.

… Він вступив на теологічний факультет, хотів присвятити себе справі служіння слову божому, та коли в Німеччині стало ясно, що Гітлер і його штурмові загони прямо-таки рвуться до влади, а церква здає позиції на всіх фронтах, він зорієнтувався і вступив в СС; громити доводилося не тільки синагоги, а й парафії, очолювані священиками, які стояли в опозиції до націонал-соціалізму.

Спочатку партія використовувала його як оратора на диспутах з тими віруючими, які виступали проти жорстокості нацистів, кілька разів він писав для «Штюрмера», його прийняв Юліус Штрайхер і високо оцінив його роботу, потім прийшов наказ вступити до університету на фізико-математичний факультет: саме тоді Гітлер заявив, що партії, яка йде до влади, потрібні люди з дипломами.

Після того як він здав екзамени екстерном (членам СС дали такий привілей), його рекрутували у той підрозділ, що стежив за вченими, які працювали в секретних науково-дослідних інститутах. Так через кілька років він опинився в групі, яка курирувала атомний проект. Він розумів, що фізик Рунге й ті, хто його підтримував, стоять на правильному шляху; він розумів, що саме ідея Рунге може привести рейх до володіння атомною зброєю, але більшість учених, що мали прямі виходи на Герінга, ненавиділи Рунге, одержимого своїм ділом, який нічого не хотів бачити навколо себе, недовірливий, переляканий, не дуже духовно розвинений, він був справжнім генієм лише в своїй спеціальності, а давно відомо, що геніальність, не підстрахована пробивною силою, приречена.

Ріктер розумів, що арешт Рунге був злочином проти рейху, він усвідомлював, що усунення фізика відкине Німеччину назад, але, дотримуючись свого принципу «бути з тими, хто перемагає», а в рейху давно вже перемогла одержима антисемітська тенденція, освячена авторитетом фюрера, він не вживав ніяких заходів для того, щоб — на догоду Німеччині, саме їй, — перемогла істина.

Його думка жила немовби окремо від плоті; десь глибоко всередині самого себе Ріктер розумів, що війну програно; він зрозумів це після того, як росіяни вийшли до кордонів Польщі і англо-американці почали бої в Голландії, але він забороняв іншому Вільгельму Ріктеру не те що думати про це, а навіть боявся почути цього другого Ріктера. І тільки коли союзники розбомбили його котедж, де загинули дружина й діти, тільки коли він прийшов до керівника відділу, що комплектував групи для евакуації в Альпійський редут, і той сказав, що він, Ріктер, під евакуацію не підпадає, бо «проґавив» Рунге, що виявився напівкровкою, «паршивий єврей творив у вас під носом свої чорні справи, спрямовані на підрив оборонної могутності рейху», — тільки тоді він дозволив собі почути того Ріктера, який народився в ньому, і він, цей невідомий йому самому Ріктер, сказав нарешті ті слова, до яких він забороняв досі собі дослухатися: «На якийсь час перевагу можуть узяти ідіоти, залякані головним ідіотом, у руках якого влада, але ти все-таки це ідіот, ти вмієш розуміти значення формул, їхню жорстоку логіку. Чому ж ти досі нічого не зробив, щоб бодай трохи забезпечити своє майбутнє?! Адже те, чому поклонялися всі ідіоти у цьому рейху, таке жорстоке й злочинне, що просто так, безкарно, закінчитися не може. Наближається розплата, і відповідатиме не тільки головний маніяк, а й усі ті, хто служив йому. Чим більше людей чесно дбатиме про особисте благо, тим сильніша буде держава; тільки в цьому гарантія успіху, а не в сліпому наслідуванні того, що прийшло в голову Гітлеру. Але ця істина вже не застосовна до рейху, він кінчився, його крах — це питання місяців. І ти хочеш разом з ідіотами загинути? Чому? Ти розумів Рунге, саме ти перший читав його формули й захоплювався ними! Коли б ти мав владу, ти дозволив би вченому закінчити свою справу і його реалізована на практиці ідея зробила б тебе переможцем, тобі дісталися б лаври, ти став би батьком атомної зброї, ти диктував би свою волю ідіотам, ти, а не хтось інший. Єдина можливість твого порятунку полягає в тому, щоб урятувати те, що зробив Рунге; його ідеї можуть не тільки гарантувати тобі життя, а й дадуть можливість помститися за ті принизливі роки лихоліття, коли ти був не Ріктером, а багатьма гутаперчевими Ріктерами, що пристосовувалися до істериків і тупиць, які не прочитали в житті жодної бодай трохи серйозної наукової книжки. Ну, починай! Не будь стадним ідіотом! Тепер або ніколи! Борися за майбутнє, якщо ти нарешті зміг сказати собі, а головне, почути правду про жах того, що відбувається!»

І він викрав із сейфа під час метушні, пов'язаної з евакуацією, ті документи, які належали Рунге та його колегам, зняв копію з них і надійно сховав у погребі на дачі. Але тоді, в сорок п'ятому, наступного дня уранці після того, як це було зроблено, він усе-таки не зміг би до кінця чітко пояснити — якби його хтось запитав про це, — чому він учинив саме так.

Ріктер зрозумів, чому він учинив саме так, коли почав свій тяжкий шлях в еміграцію. Він нічого не взяв з собою, тільки два діаманти, вилучені в дружини Рунге під час обшуку, і ці розрахунки. З ними він і приїхав до Аргентіни, чудом приїхав, допоміг випадок, дивний збіг щасливих обставин.

А головне, що врятувало його (він це збагнув значно пізніше), це природжена обережність: на диспутах проти віруючих він виступав без істеричного надриву, як було заведено в рейху, він намагався напучувати, а не закликав до негайної розправи; статтю в погромну штюмерівську газету підписав псевдонімом; виконуючи всі накази СС, він усе-таки намагався «мікширувати» удари там, де це було можливо, а не закликав до крові.

Робив він так не тому, що обережність, закладена в його гени, підказувала: чим тихішим і непомітнішим ти будеш, тим легше складеться твоє життя — і в разі несподіваного злету і в сумному для тебе розвитку ситуації. Бути в середині — надійніше, ніж рватися в той чи той бік; якщо провидінню треба тебе піднести, воно знайде тебе; якщо ж на тебе чекає удар, він не буде такий нищівний, як проти тих, хто в усіх на виду. Середина, слава середині, зрештою, саме вона є та зона, де до слушної години відсиджуються і щасливчики і невдахи.

Спочатку Ріктер поступив на роботу вантажником у порту Буенос-Айреса, платили