Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

називали не королем, а спадкоємцем престолу. У вчорашніх газетах повідомлялося: під тиском громадської думки Старий король змушений узяти владу у свої руки, — холоднокровно заперечив Матіуш.

— Припиніть сперечатися!

— Не витрачаймо дарма часу!

— Якщо чіплятися до дрібниць, то ми ніколи не закінчимо.

— У мене син народився!

— Мені треба робити операцію апендициту!

— У мене тітонька захворіла!

— Як хочете, а я сьогодні увечері виїжджаю. Досить!

— Яка різниця — Матіуш чи король Матіуш, аби він сказав, що йому треба.

— Слово Матіушу!

— Королеві Матіушу слово!

— Кінчайте волинку! — галасували королі.

Лорд Пакс відкрив теку з протоколом суду над Матіушем і прочитав:

— На дванадцятій сторінці говориться: «Жителі столиці позбавили Матіуша королівської влади». А нижче приписка: «З рішенням банди зрадників і боягузів не згоден. Бо я був королем і залишуся ним до самої смерті». Сторінка тисяча сорок третя, дванадцятий рядок зверху: «Один із тих, хто підписали акт про позбавлення влади короля, кинувся Матіушу в ноги і зі сльозами вигукнув: «Королю, пробач мене, підлого зрадника!» Отже, з документів виявляється, що ні сам він, ні навіть ті, хто позбавив його влади, не переставали вважати Матіуша королем. Тому я звертаюся до його величності короля Матіуша Реформатора і прошу висловитися.

У тиші, що настала, почувся шум далекого прибою. Королі приготувалися дати відсіч. Від цього хлопчиська всього можна чекати. Але уявіть їхній подив, коли Матіуш сказав:

— Я, Матіуш Перший, вважаю себе винним. Через мене вбито, розтерзано дикими звірями й покалічено безліч народу. Я виїжджаю на безлюдний острів. Від престолу я не відрікаюся, але управляти країною поки не буду. Завойовані землі повертаю їхнім власникам. Молодий король може забрати свій порт назад. Я його милостей не потребую! Країна моя залишається в колишніх кордонах, у яких була при батькові. Соромно уславитися королем, який не зумів зберегти спадщину предків. Нехай жителі моєї країни виберуть собі президента.

— А як же діти?

Матіуш спохмурнів і промовчав.

— Дозвольте за нього сказати кілька слів. — Сумний король встав. — Мені, як другові Матіуша, відомі його думки й наміри. Матіуш дуже втомився. Він хоче в тиші на самоті розібратися у всьому побаченому й пережитому. А коли він відпочине на безлюдному острові, то висловить свої міркування на новій королівській раді.

— Чудово! Чудово! — у захваті закричали королі. — Якщо його величність король Матіуш втомився, нехай відпочиває на здоров’я. Ми теж хочемо відпочити! Ми теж втомилися! Час додому: невідомо, як там управляються без нас міністри. У нас кістки болять! Це ж не жарт, пролежати стільки годин зв’язаними ліанами один на одному, як дрова!

Лорд Пакс не поділяв загального захвату. Вихованому джентльменові не до смаку був гармидер, що зчинився в залі. Королі посхоплювалися з місць, кричали, перебиваючи один одного. Спробуйте в таких умовах вести протокол. Видно, лорд Пакс втратив владу над королями: вони перестали його боятися.

— Ваша величносте, проголосуймо. — Лорд Пакс зробив боязку, але безуспішну спробу навести лад.

— Не морочте нам голову! Ми беремо Матіуша й вирушаємо на торговельний корабель. Треба влаштувати прощальний сніданок!

Королі підхопили Матіуша під руки й потягли. Спочатку він злегка упирався, але потім вирішив: якщо тебе запрошують, відмовлятися непристойно. А королі поводилися так весело й невимушено, немов були його нерозлучними друзями. Здавалося, на всьому світі немає для них дорожчої людини.

Раніше, коли Матіушу доводилося стикатися з королями, міністрами або просто з дорослими, вони завжди давали йому відчути, що він маленький, а вони великі. А зараз між ними жодної різниці. «Не такі вже погані люди ці королі», — подумав Матіуш. Він немов уперше їх побачив. Жодних церемоній, жодного етикету. Регочуть на все горло. Котяться стрімголов з гори, ганяються один за одним. Король Мальто видає себе за людожера.

— Матіуше, випий із нами на прощання! Не біда, що ти маленький. Маленький та молодецький! Якщо ти реформатор, значить, велика людина. Хай живе король Матіуш!

На палубі торговельного судна розставили столи. На столах вино, коньяк, лікери, наливки, усілякі страви, кошики з фруктами.

Матіуша посадили на почесне місце. Наповнили келихи.

— За здоров’я Матіуша!

Оркестр заграв національний, гімн. Королі їдять, п’ють, і Матіуш від них не відстає. Не встигне випити келих, як йому знову підливають.

— Хай живе Матіуш Перший!

— Хай живе Матіуш Великий!

Королі напилися й полізли до Матіуша цілуватися, просячи називати їх на ім’я. У Матіуша від вина запаморочилася голова, але йому було дуже весело, він співав і танцював разом з усіма.

— От бачиш, любий Матіуше, як добре жити з нами в дружбі. Відпочинеш на безлюдному острові, повернешся до себе в столицю і заживеш, як усі королі, — весело й безтурботно. Ти думаєш, чому королі раніше воювали? Та тому, що нудно було в замках за високими стінами сидіти. А тепер у нас і без війни розваг вистачає. Вип’ємо за вічну дружбу!

Випили.

— За реформи!

Знову випили.

— За рівноправ’я дітей!

Ще раз випили.

Серед тих, хто бенкетував, не було лорда Пакса і двох королів: Молодого і Сумного. Вони залишилися в залі засідань писати протокол. Королі дуже сварилися між собою і ніяк не могли дійти згоди: один хоче одне, інший — інше. Побачили, що так діла не буде, і кожен написав свій протокол. Нехай Матіуш сам вибере, який йому більше сподобається.

Сказано — зроблено. Сіли в човен і попливли на корабель. А там дим коромислом. Ні про які переговори мови бути не може.

Королі обступили прибулих і давай їх обнімати, цілувати, дякувати за працю. Тягнуть до столу, пригощають. То сміються, то плачуть, пригадавши, як їх ледве не з’їли дикуни. Потім стали докоряти Сумному королеві, що він ніс задирає і не хоче водити з ними компанію. Одним словом, щонайповніша нерозбериха!

П’яні монархи вирвали в Молодого короля папір і підписали. Потім підписали і протокол Сумного короля. Той хороший, кажуть, а цей ще кращий.

— Чи варто сваритися через дурниці? Якщо королі не помиляться, міністрам нічого буде виправляти, розплутувати й упорядковувати.

Ура! Хай живе протокол! Хай живе Залізний Старий — лорд Пакс! Хай живе Сумний король! Хай живе Молодий король! За дружбу і любов! Хай живе Матіуш Реформатор!

XIV

епер розповідь піде зовсім про інше. Звідтоді, як Матіуш висадився на безлюдному острові, усе змінилося. Раніше було так, а тепер — інакше. І сам Матіуш став іншим. Йому здається, ніби це все йому сниться або, навпаки, прокинувся, і все, що було раніше, йому приснилося. Дивно через те, що все раптом стало