Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

новому, відродженому світі бачили наші очі. Зненацька, десь у закамарках пам’яті, знаходили ми назви для драконів і грифонів, для сирен і німф, для сильфід і дріад. Для білих єдинорогів, які в сутінках пили з ріки, схиляючи до води свої довгі морди. Усьому ми дали назву. І все ставало близьким, відомим, нашим.»

«Нашим» — це й відповідним певному культурному тлу, що відомий нам, у нашому світі. Тож, здається, буде зовсім не зайвим дати якісь загальні відомості про бестіарій Сапковського. Тим більше, що й самий автор подає загальні відомості про фантастичних і надприродних істот у своєму «Рукописі, знайденому у драконовій печері».

Нижче наведено інформацію про істот, яких можна зустріти на сторінках творів Сапковського — безпосередньо або завдяки спогадам героїв.

АЛЬП — у німецькому фольклорі дух-вампір; згідно із повір’ями, діти можуть стати альпом, якщо мати використовує магічні обряди із кінською гривою, щоб позбавитися вагітності. Вважається, що в усіх своїх образах Альп носить капелюх. Він п’є кров, але віддає перевагу молоку жінки.

АМФІСБЕНА — Лукан описує амфісбену як двоголову змію: «Страхітлива, із підведеною вгору подвійною головою амфісбена», але пізніше її вважають істотою, чиї дві голови знаходяться на різних частинах тіла. Очі її, згідно із повір’ями, палають вогнем, а сама вона настільки гаряча, що розтоплює сніг. Такою її описує вже Пліній: із другою головою на кінці хвоста, «…ніби однієї голови їй мало, щоб випльовувати свою отруту». Одночасно згадуються і її лікувальні властивості.

«Ящур, що дві голови має (на обох кінцях тіла), звідки й назва, що грецькою значить «двосторонній», бо ж амфісбена, однією мордою за іншу вхопившись, наче колесо котитися може, досить жваво й у який завгодно бік. Як пише Лукан: «et gravis in geminum vergens capu t anphivena». Описана амфісбена також і Плінієм, який підкреслює її великі лікувальні властивості (як амулета чи талісмана). Вона — Ґеральдичний звір; на гербових щитах зустрічаються крилаті амфісбени, а також такі, у яких одна з голів — переважно задня — пташина» (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

БРУКСА — вампір з Португалії, що набуває виключно жіночої подоби. Інколи — відьма, яка перетворюються на вампіра за посередництвом чарів. Часто обертається на хижого нічного птаха й у такому вигляді може нападати на мандрівників, хоча охочіше нападає на дітей (у «щоденному» своєму вигляді красивої жінки — підманює їх та пестить).

«Привид жінки, яка за життя користувалася чарами й через ті чари перетворилася на демонічну істоту. Вдень вона нормальна з вигляду жінка, яка може мати чоловіка й навіть дітей. Натомість вночі брукса трансформується на примарного птаха й нападає на людей та висмоктує з них кров. Бруксу неможливо вбити, немає на те методу, будь-які осикові кілки можна собі хоч у дупу забити, настільки ж мало придатне тут срібло. Єдиним захистом перед вампірицею може бути молитва та готовність до захисту (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ВАМПІР — у демонології народів Європи мрець, який встає ночами з могили та п’є кров у людей, які сплять (або — інколи — насилає на них нічні жахи). Згідно із розповсюдженим переконанням, вампірами ставали «нечисті» покійники — злочинці, самогубці, ті, хто помер передчасною та наглою смертю, або ті, хто помер від укусів. Вважалося, що такі тіла не розкладаються, а припинити їхні злочини можна, лише розкопавши могилу та вбивши їм у серце (груди) осиковий кіл або відрубавши голову. Оберегами від вампірів вважалися часник, залізо, биття дзвонів тощо.

ВАСИЛІСК — небезпечне для людей та інших істот створіння, напівптах-напіврептилія: зі зміїним тілом, із загостреною головою і гребенем із трьома шипами на ньому або на хвості, ходить на пташиних лапах. У багатьох легендах зветься «царем змій», Лукан зводить початок і його роду, і змій взагалі до Горгони. Пліній Старший вважає його спроможним убивати не лише отрутою, але й поглядом і диханням — від них сохне трава та тріскаються скелі. Врятуватися від василіска можна, показавши йому дзеркало: загине від власного відображення; також смертельним для нього вважався погляд або крик півня. Ісідор Севільський у праці «Speculum Triplex» стверджує, що василіск виводиться з яйця, яке знесене півнем і висиджене жабою.

«Від грецького «Basiliskos», латиною зветься він «Regulus», малий король, бо ж василіск усілякої повзучої гадини є королем і монархом, володарем драконів та змій. На відміну від інших гадів, що у поросі на череві повзають, василіск підвівшись іде, а на голові золоту корону носить. Усе, що живе, тікає від нього у великому страху. Як жодна інша з отруйних почвар, василіск самим поглядом страшенних своїх очиськ убити може. Навіть птах, що високо летить, трупом падає, коли василіск на нього погляд спрямує. Василіски, подібно до скорпіонів, лігва свої вибирають у місцях відлюдних, кам’янистих, теплих і сухих, і той розумно чинить, хто таких місць уникає (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ВІППЕР — «Змія ця зветься так, бо молодь її насиллям народжується (vi pariat). Не чекаючи на завершення справи природним шляхом, молоді змієнята черево матері прогризають і вбивають її. Коли ж змія із самцем спарюється, той останній мусить усю голову їй до пащі всунути, аби насіння всередину виплюнути. Змія ж тоді, від жадання ошаліла, голову йому відгризає. Так вони й гинуть обидва, самець під час злягання, самиця під час пологів» (А. Сапковський. «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ВИВЕРНА — назва походить від старо-саксонського «vivere», «змій». Різновид дракона з однією парою лап, озброєних орлиними кігтями, та із перетинковими крилами. Зазвичай зображується із роздвоєним язиком. Вважалося, що вона поширює чуму; геральдичний колір її (а виверна часто траплялася на гербах) — зелений із червоним черевом і внутрішньою поверхнею крил.

«Різновид дракона, який, на відміну від класичного екземпляра, має тільки одну (задню) пару ніг і крила нетопира замість передніх. Вирізняє його також і довга зміїна шия і дуже довгий рухливий хвіст, що закінчується шипом у формі серцевидного наконечника стріли чи списа. Тим шипом виверна користується дуже вміло — може рубати чи колоти жертву, а за сприятливих умов — навіть прохромити її наскрізь. Шип цей дуже отруйний» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ВОВКУЛАК — людина-перевертень у слов’янській міфології, яка може перетворюватися на вовка. Прикметою вовкулаки є помітна від народження «вовча шерсть» (на голові або тілі). Вважалося, що вовкулаком можна стати не тільки «природним» чином, але й у результаті чар (якщо, наприклад, перекинутися над пнем, у який вбито заговореного ножа; ставши жертвою чаклуна