Читати книгу - "Сестри крові"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Овва! Ти дуже поважно взялася за катівську господарку.
— Аякже! Ти бачила моїх дівок?
— Яких твоїх дівок?
— Ну, не зовсім моїх — Касперових. Тих шльондр з-під «Жовтого простирадла». Бачила, як вони тепер виглядають? Та то аліганські кралі! І завдяки мені. Тепер вони заробляють у три-чотири рази більше. А то ходили як мандрьохи.
— Ну, а як загалом тобі живеться з чоловіком?
Вона поглянула на мене, прискаливши очі, бо була не дурна й здогадалася, що я не для цього завітала.
— Припини базікати ні про що, — перебила вона мене. — Вивалюй, з чим прийшла.
— Ну, гаразд, — видушила я з себе, — Та сестра крові, котра вбиває отруєною голкою, вже тут.
Анрієта вибалушила очі:
— А тобі звідки це відомо?
— Вона зустрілася зі мною.
— Ти з нею знайома?.. — Тут у її голові почало світати. — Вона уважно подивилася на мене й випалила: — Ні, це не може бути! Ти — теж?
Я кивнула й сказала:
— Sanguinis sorores, Кармелло!
— Rursus in unum, Корделіє! — випалила вона геть ошелешена. — Я повинна була здогадатися, що це ти! Цей твій удар шпагою в рот!
— Ти не могла бачити чи знати, як мене вчили вбивати. Ти могла знати лише, що я володію шпагою.
— Звісно. Я не бачила, як ти тренувалася з Кеведо. Але цей твій випад настільки оригінальний, що в мені вже тоді починали жевріти певні підозри.
— Так, я теж сестра крові. Але я втекла, і мене не могли вистежити. А тепер вистежили. Це Гертруда з Ґданська, яка так гарно мене приймала, потім переконала залишитися в неї і допомогла увійти в жіночий образ. Ти сама ж мені про неї розповіла. Тепер вона тут.
— Так, пригадую. Тільки я імені її не знала.
— А я ще й здуру привела її до Йогана, бо наші гостинниці поки що в плачевному стані.
Я розповіла Анрієті про нашу розмову з Труді, і що вона вручила мені замовлення на аптекаря, хоча сама вона не призналася, з якою місією прибула, мовляв, замовлення їй вручать сьогодні о третій. Анрієта втупила очі у вікно й задумалась. Раптом обернулася до мене й поцікавилася:
— А запропонувала вона тобі залишитися в неї після того, як ти повідомила, що прямуєш до Львова?
— Так. Вона потім дуже детально розпитала мене про місто, про його розташування, про... — Тут я затнулася, помітивши, як Анрієта напружилася, і скрикнула:
— О, Санта Марія! Невже це буде вона?
— Ти про що?.. Труді сказала, що замовлення на принца ліквідовано. Отже, в неї інше замовлення.
— І замовленою можу бути я.
— Ти? Чого б то?
— Все через «Біблію диявола». У мене завдання її знищити, щоб не дісталась нікому. У неї може бути інше завдання: викрасти її і вивезти звідси. Але я саме сьогодні отримала листа, де мене застерегли, щоб була обережна, бо окрім Папи Римського та королеви Христини ще хтось прагне заволодіти «Біблією». А це означає лише одне: цей хтось має на меті дочекатися, коли Інквізитор переконає ґвардіана віддати йому манускрипт, а тоді уб’є Інквізитора й забере «Біблію» собі. Якщо на його шляху опинюся я, то... доведеться захищатися. Хоча я, звісно, непевна, що це буде Гертруда.
— Анрієто, коли посланець вручає замовлення сестрі, вони обмінюються гаслами? — вирішила я перейти ближче до справи.
— Звичайно. Хоча посланець не конче може бути втаємниченим. Він просто повинен вимовити кілька слів, які час від часу міняються. — Вона глянула на мене здивовано: — А що, властиво, затівається?
— Хтось випередить посланця і вручить фальшиву записку. Думаю, що це будеш ти.
— Я? Але яким чином можна випередити, якщо призначено конкретну годину?
— Не знаю. Про це вже подбає Йоган.
— Але якщо гасла встигли поміняти, то не звинувачуйте потім мене. Посланець промовить: «Aut agere aut mori»[56]. Відповідь: «Ducente Deo»[57].
Я записала гасла й запитала:
— Я ще помітила, на якому папері було замовлення для мене. Він був жовтогарячий і цупкий. Це суттєво?
— Звісно.
Вона вийняла з шухляди книжку, розгорнула її і добула з-поміж сторінок папір жовтогарячої барви.
— Це дуже суттєво. І ось іще червоний атрамент. Тільки ним можна написати ім’я. Хто це має бути?
— Йоган казав вписати вигадане ім’я.
Я наклала на папір пергамент з дірками, вмочила перо в атрамент і вписала два слова. Потім заповнила весь вільний простір навгад підібраними літерами.
— Хто це? — запитала Анрієта, уважно стежачи за моєю писаниною.
— Скоро довідаєшся, — усміхнулася я і простягнула їй записку. — А тепер ходімо до Йогана. Він просив, щоб я тебе привела.
Анрієта не сперечалася, сховала записку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри крові», після закриття браузера.