Читати книгу - "Межа Фундації"

в мера Бранно достатньо підозр, щоб відправити за мною Компора, і не вірячи йому, тобто вчиняючи мудріше за мене, вона поставила на Компоровому кораблі гіперреле. Тож тепер вона знає, що ми на Сейшеллі. А останньої ночі, поки ви спали, я наказав нашому комп’ютерові надіслати повідомлення просто до посла Фундації на Сейшеллі з поясненням, що ми на шляху до Геї. Я потурбувався й про те, щоб дати йому її координати. Тепер, якщо Друга Фундація бодай щось нам зробить, я впевнений, що Бранно розслідуватиме цю справу, а пильна увага Фундації — це точно не те, чого вони хочуть.

— Якби вони були такі могутні, то чи стали б перейматися через увагу Фундації?

— Стали б, — рішуче відповів Тревіз. — Вони ховаються, тому що в чомусь, мабуть, слабкі й тому що Фундація технологічно розвинена — можливо, навіть більше, ніж передбачав сам Селдон. Цей тихий, навіть таємний спосіб, у який вони маніпулюють нами, здається, виказує їхнє щире бажання не робити нічого, що приверне увагу. І якщо це так, тоді вони вже програли, принаймні частково — бо увагу таки привернули, а я сумніваюся, що в їхніх силах нині радикально поміняти ситуацію.

— Але навіщо їм усе це влаштовувати? — запитав Пелорат. — Навіщо їм нищити самих себе — якщо ви все проаналізували правильно, — тягнучи нас через усю Галактику? Чого вони від нас хочуть?

Тревіз втупив у Пелората погляд і почервонів.

— Янове, — сказав він, — я це відчуваю. У мене є цей дар — доходити правильних висновків, майже ні на що не спираючись. Це якась упевненість, що підказує мені, коли я маю рацію — і зараз я впевнений. Я маю щось, чого вони хочуть — і хочуть аж так, що готові ризикнути навіть власним існуванням. Не знаю, що це може бути, але маю дізнатися, бо якщо я маю це чуття і воно справді таке могутнє, я хочу скористатися ним заради того, що здається мені правильним. — Він трохи знизав плечима. — Ви ще хочете зі мною летіти, старий друже, тепер, коли бачите, який я божевільний?

— Я казав, що вірю у вас, — відповів Пелорат. — І я досі вірю.

І Тревіз засміявся з величезним полегшенням.

— Чудово! Бо в мене є ще одне відчуття — що ви з якоїсь причини теж маєте для всієї цієї ситуації важливе значення. У такому разі, Янове, ми рушаємо на Гею повним ходом. Уперед!

2

Мер Гарла Бранно здавалася помітно старшою за свої шістдесят два. Так було не завжди, але це був один з тих моментів. Вона так занурилася в думки, що забула оминути дзеркало й побачила своє відображення на шляху до картографічного залу. Тож тепер знала, який у неї виснажений вигляд.

Мер зітхнула. З неї викачали життя. П’ять років на посаді мера, а до того ще дванадцять років, коли вона мала справжню владу, ховаючись за двома маріонетками. Усі ці роки виявилися спокійні, успішні й… виснажливі. А що було б, замислилася вона, якби її спіткала криза… невдача… катастрофа?

І раптом вирішила: особисто для неї було б не так уже й зле. Можливо, бурхлива діяльність додала б їй енергії. Саме оце кляте розуміння, що можна лише плисти за течією, виснажило її.

Цей план Селдона був успішним, а Друга Фундація докладала зусиль, щоб так було й надалі. А вона, як сильна лідерка на чолі Фундації (насправді Першої Фундації, але ніхто на Термінусі й не думав додавати якогось числівника), просто несла цей хрест.

Історія скаже про неї мало — або й узагалі нічого. Вона просто сиділа за панеллю управління зорельотом, поки ним керували ззовні.

Навіть Індбур ІІІ, який правив у той катастрофічний час, коли Фундація впала перед Мулом, щось зробив. Він хоча б знепритомнів.

А для мера Бранно могло б не залишитися жодної справи!

Якби цей Ґолан Тревіз, цей дурний депутат, цей громозвід, не дав їй шансу… Вона замислено глянула на мапу. Та не скидалася на схеми, що їх роблять сучасні комп’ютери. Це було тривимірне гроно вогнів, які створювали голографічне зображення Галактики в порожнечі. Хоча її неможливо було змусити рухатися, розвертатися, розширюватися або скорочуватися, глядач міг обійти навколо неї і побачити під будь-яким кутом.

Велика частина Галактики, можливо, третина (за винятком ядра, яке було «мертвою зоною»), засвітилася червоним, коли вона натиснула кнопку. Це була Федерація Фундації, понад сім мільйонів населених світів, якими правила Рада й вона сама, — сім мільйонів населених світів, які голосували й мали представників у Палаті світів, де обговорювали другорядні питання, а потім голосували за них, але ніколи, за жодних обставин, не робили нічого, що мало важливе значення.

Ще один дотик — і від кордонів Федерації простягнулися блідо-рожеві проекції. Сфери впливу! Це не була територія Фундації, але ці регіони, хоча формально й незалежні, ніколи й не мріяли про опір будь-якому її крокові.

Мер не сумнівалася, що жодна сила в Галактиці не зможе чинити опір Фундації (навіть Друга Фундація, якби хтось дізнався, де вона), що Фундація могла б за бажання кинути весь свій сучасний флот і просто створити Другу Імперію.

Але від початку Плану минуло лише п’ять століть. План вимагав, щоб минуло десять століть, перш ніж можна буде заснувати Другу Імперію, а Друга Фундація робитиме все, щоб План діяв. Мер похитала своєю сумною сивою головою. Якщо Фундація діятиме зараз, то чомусь однаково програє. Навіть якщо її кораблям не чинитимуть опору, діяти зараз означає програти.

Це якщо Тревіз, громозвід, не притягне блискавку Другої Фундації — а джерело цієї блискавки вже можна буде відстежити.

Вона озирнулася. Де Коделл? Не час йому запізнюватися.

Ніби почувши її думки, він зайшов, бадьоро всміхаючись і більше ніж завжди нагадуючи дідуся своїми сіро-білими вусами та засмаглим обличчям. Дідуся, але не старого. Звичайно, він був на вісім років молодший за неї.

Як так вийшло, що на ньому нема й сліду перевтоми? Невже п’ятнадцять років на посаді директора Служби безпеки не лишили жодного відбитка?

3

Коделл повільно кивнув, офіційно вітаючись із мером, що було обов’язковим для початку розмови. Традиція ще з недобрих часів Індбурів. Змінилося майже все, але етикет — найменше.

— Перепрошую, що запізнився, мере, але арешт депутата Тревіза нарешті почав проймати знеболену шкуру Ради.

— Он як? — флегматично вимовила мер. — То ми під загрозою палацової революції?

— Анітрохи. Усе під контролем. Але буде галас.

— Нехай собі галасують. Це допоможе їм почуватися краще, а я відійду вбік. Гадаю, я можу розраховувати на загальну підтримку громадськості?

— Думаю,