Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

у фоновому режимі постійно моніторила буфери систем передачі й прийому і зберігала результати в зашифрованому вигляді у прихованому файлі. Отже, він міг переглядати всі повідомлення і файли, отримані і прийняті «Червоним берегом». Саме із цього файлу він дізнався про існування повідомлень від позаземної цивілізації.

Пополудні того дня, коли зранку я послала повідомлення в бік Сонця, що сходить, і незабаром дізналася в лазареті, що вагітна. Лей Чжичен викликав мене до себе в кабінет, і я побачила, що на його моніторі виведено повідомлення з «Трисоляриса», яке я отримала вночі...

— Вісім годин минуло відтоді, як ти отримала перше повідомлення. Замість того, щоб скласти звіт за всією формою, ти видалила вихідне повідомлення і, можливо, сховала зроблену копію. Я маю рацію?

Я опустила голову і мовчала.

— Я знаю твій наступний крок — ти планувала відповісти на повідомлення. Якби я не зловив тебе, то вся людська цивілізація була б знищена твоїми руками! Звичайно, це зовсім не означає, що ми боїмося вторгнення з космосу. Навіть якщо припустити, що це може статися, інопланетні загарбники, безсумнівно, захлинуться в океані праведного народного гніву!

Я зрозуміла: він не знає, що я вже відповіла на послання. Коли я помістила текст відповіді до буфера системи передачі, то не використовувала для цього стандартний файловий інтерфейс. Саме тому мені вдалося надіслати відповідь і залишитися після цього непоміченою.

— Є Веньцзє, я завжди знав, що ти здатна утнути щось подібне. Ти весь цей час глибоко всередині плекала свою вкорінену ненависть до Партії і народу. І ти не втратиш жодного шансу, щоб помститися. Ти розумієш наслідки своїх вчинків?

Звичайно, я розуміла, тому кивнула. Лей Чжичен помовчав трохи, а потім сказав зовсім вже несподіване.

— Є Веньцзє, у мене немає до тебе ніякого жалю або співчуття. Ти завжди була класовим ворогом трудового народу. Але я багато років служив пліч-о-пліч із Ян Вей-ніном. І я не можу бачити, як його життя буде зруйноване через тебе. І тим паче, не можу дозволити зруйнувати життя вашій дитині. Ви ж чекаєте дитину, адже так?

Те, що він сказав, не було порожніми безґрунтовними домислами. У той час подібна ситуація, безсумнівно, негативно вплинула б і на долю мого чоловіка, незалежно від того, був він причетний до цього чи ні. Як і на ще не народжену дитину.

Лей Чжичен довірливо понизив голос:

— Зараз тільки ми вдвох знаємо про те, що сталося. Перше, що ми повинні зробити, це мінімізувати можливі негативні наслідки твоїх дій. Удати, що цього ніколи не було і не розповідати нікому, навіть Ян Вейніну. Про решту я подбаю. Є Веньцзє, поки ти співпрацюватимеш, ти зможеш уникнути катастрофічних наслідків.

Я одразу зрозуміла наміри Лей Чжичена: він хотів бути першою людиною, яка виявила позаземну цивілізацію. Справді чудова нагода увійти до анналів історії.

Я, звичайно, погодилася співпрацювати і вийшла з його кабінету. До цього моменту я вже все для себе вирішила.

Я взяла невеликий гайковий ключ і підійшла до шафи обладнання модуля обробки приймача. Позаяк мені часто доводилося проводити профілактичну перевірку обладнання, ніхто не звернув уваги на мої маніпуляції. Я відкрила шафу й обережно послабила болт кріплення проводу заземлення. Перешкоди на приймачі і опір одразу зросли із 0,6 до 5 Ом. Черговий технік вирішив, що це проблема з проводом заземлення, тому що такі несправності траплялася постійно. Він і подумати не міг, що причина не внизу, а тут — у шафі обладнання, бо цей кінець дроту був надійно закріплений, а я, проходячи повз, сказала йому, що тільки-но все перевірила.

Верхівка Радарного піка мала одну незвичайну особливість у своїй геологічній структурі — шар глини завтовшки понад 10 метрів. Глина за такої товщини погано проводить електрику. І якщо дріт заземлення заглибити недостатньо, то опір контуру буде надміру високим. Але й закопувати його надто глибоко теж було не найкращим рішенням, бо глиняні ґрунти спричиняють сильний корозійний вплив, і з часом дріт заземлення просто скоро-дує посередині. Тому єдиним рішенням було звісити дріт з обриву і закопати його у землю нижче від межі глиняного шару. Але навіть за такого варіанта заземлення було не дуже стабільним, й опір у контурі часто стрибав. Щоразу, коли виникали такі неполадки, причина була на тому кінці дроту, який входив у землю. І той, кому доведеться ремонтувати, мусить спуститися на тросі до місця несправності.

Черговий технік повідомив ремонтній бригаді про проблему. Один із солдатів закріпив мотузку на металевому стовпі і почав спускатися з обриву. Через півгодини він піднявся нагору весь спітнілий і сказав, що не може знайти причину проблеми. Наступна сесія зі спостереження за космосом була під загрозою зриву. Не було іншого вибору, окрім як повідомити про проблему Командний центр бази. Я зосталася чекати біля металевого стовпа на вершині піка. Невдовзі, як і планувала, з'явився Лей Чжичен у супроводі солдатів.

Слід визнати, що Лей Чжичен був надзвичайно відданий роботі і відповідав віянням того часу про залучення політичних працівників до безпосередньої роботи вві-рених їм підрозділів: бути частиною колективу і завжди бути на передовій. Можливо, це була тільки гра на публіку, але актором він був відмінним. Щоразу, коли на базі виникали якісь труднощі, або робота була складна чи небезпечна, він завжди був добровольцем. Завдання з налагодження контуру заземлення, небезпечне і нудне одночасно, виконував частіше за будь-якого іншого співробітника. Навіть незважаючи на те що ця робота не потребувала великих технічних знань, певний досвід усе ж важив. Причин несправності могло бути багато: дріт міг зруйнуватися і втратити контакт через перебування на відкритому повітрі — проблема, яку важко виявити; чи місце, де дріт заземлення входив у землю, було надто сухим. Солдати із ремонтної бригади усі як один були новобранцями і не мали необхідного досвіду. Моя гіпотеза, що Лей Чжичен не промине з'явитися, була правильною.

Він пристебнув пояс безпеки і почав спускатися вниз по мотузці, не промовивши жодного слова, наче я була порожнім місцем. Під якимось приводом я відправила солдата геть і залишилася на вершині скелі одна. З кишені вийняла невелику ножівку, зроблену з полотна пилки, розламаної на три частини, а потім складених разом. Через те, що зубці ножівки розміщувалися абияк, будь-який надріз виходив рваним, а краї розмочаленими, і тому визначити, що мотузка була перепиляна інструментом буде важко.

І в цей момент з'явився мій чоловік, Ян Вейнін.

Після мого пояснення, він глянув униз із краю обриву. Потім сказав, що для перевірки