Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

Офіцер кинув під ноги трьом членам Організації, які тримали кулі, сумку. Один із повстанців підняв її, розстебнув і вийняв пружинні ваги — трохи збільшену версію тих, які беруть із собою на ринки деякі покупці, щоб перевіряти чесність продавців. Він поклав кулю в сумку, зачепив її за гачок і підняв у повітря. Стрілка хитнулася і завмерла посередині шкали вимірювань.

Молода дівчина хмикнула, офіцер також саркастично посміхнувся.

Повстанець вийняв кулю з сумки і кинув її на підлогу. Його компаньйон забрав у нього ваги з сумкою і виконав ті самі маніпуляції. У результаті ще одна куля опинилася на підлозі.

Дівчина засміялася голосніше і прийняла естафету з сумкою. Вона поклала свою кулю в сумку, підняла ваги в повітря, і стрілка одразу ж опустилася до кінця шкали, а пружина повністю розтягнулася.

Посмішка завмерла на обличчі експерта-вибухо-техніка.

— Це воно, — прошепотів він Да Ши.

Той здавався спокійним.

— Принаймні, ми можемо бути впевнені, що в них там всередині важкий хімічний елемент — речовина, яка здатна розщеплюватися. Чи працює детонатор — не зрозуміло.

Промені тактичних ліхтарів, прикріплених до автоматів солдатів, схрестилися на молодій дівчині. Ця гарна квітка смерті тримала у своїх руках 1,5 кілотонни в тротиловому еквіваленті. Вона відкрито усміхалася, ніби стояла на сцені в очікуванні визнання і оплесків.

— У мене є ідея: вистрілити у сферу, — прошепотів офіцер-вибухотехнік Да Ши.

— Це не підірве саму бомбу?

— Звичайні вибухові речовини, складові детонатора, вибухнуть, але вибух буде ненаправленим. Це не дасть необхідного для ядерного вибуху ступеня стиснення речовини, яка розщеплюється в центрі бомби.

Да Ши дивився не відриваючись на дівчину з бомбою.

— А як щодо снайперів?

Да Ши ледь помітно похитав головою.

— Там немає доброї позиції для снайпера. Та й у дівчини гостре чуття — перехрестя прицілу на собі вона відчує.

Да Ши рушив уперед. Розрізавши собою натовп, він зупинився в центрі порожнього простору.

— Стій! — дівчина з бомбою, не відриваючись, дивилася на Да Ши. Великий палець правої руки вона тримала недалеко від детонатора. Усмішка зникла з її обличчя, освітлюваного променями ліхтарів.

— Заспокойся, — сказав Да Ши, стоячи в семи або восьми метрах від неї. Він дістав конверт із кишені: — Я маю інформацію, яка, безумовно, тебе зацікавить: твоя мати знайшлася.

Палаючі очі дівчини одразу згасли. У цей момент вони справді були дзеркалом душі.

Да Ши скористався можливістю зробити крок уперед, два кроки. Тепер їх розділяло метрів п'ять. Вона здійняла бомбу над головою і очима попередила його, щоб він не рухався. Але її увагу вже було розсіяно. Один із повстанців, який раніше тримав кулю, зробив крок до Да Ши, щоб забрати конверт. Тільки-но він закрив огляд дівчині, Да Ши блискавичним рухом вихопив пістолет. Дівчина побачила тільки спалах біля вуха повстанця, який намагався забрати конверт у Да Ши, перед тим як бомба в її руках вибухнула.

Почувши приглушений вибух, Ван Мяо вже нічого не бачив перед очима, крім дзвінкої темряви. Хтось тягнув його геть із кафетерію. Жовтий дим струменів із розбитих дверей, а всередині чулася какофонія пострілів і криків. Час від часу люди проривалися крізь пелену диму і вибігали з кафетерію.

Ван Мяо встав і спробував повернутися в приміщення, однак офіцер-вибухотехнік стримав його:

— Обережно! Радіація!

Незабаром хаос почав зменшуватися. Було вбито понад десяток повстанців, а решта двісті — разом з Є Веньцзє — заарештовані. Вибух перетворив дівчину на криваве місиво, але вона виявилася єдиною жертвою спровокованого підриву. Чоловік, який намагався взяти лист у Да Ши, був важко поранений, але зробив йому послугу — закрив власним тілом, тому Да Ши серйозно не постраждав. Проте, як і всі інші, хто залишився в кафетерії після вибуху, Да Ши отримав серйозну дозу радіоактивного опромінення.

Ван Мяо дивився на лежачого Да Ши крізь маленьке віконце карети швидкої допомоги. Рана на його голові все ще кровоточила. Медсестра, яка обробляла рану, була одягнена в прозорий захисний костюм. Да Ши і Ван Мяо могли говорити тільки по мобільному.

— А що з матір'ю тієї дівчини? — запитав Ван Мяо.

Да Ши усміхнувся:

— Побий мене грім, якщо знаю. Просто гіпотеза. Такий типаж завжди має якісь проблеми з матір'ю. Після двадцяти років у поліції, я добре розуміюся на подібних речах.

— Б'юсь об заклад, що ти щасливий — твоя правда взяла гору. За всім цим дійсно хтось стояв, — Ван Мяо змусив себе усміхнутися, сподіваючись, що Да Ши бачив його усмішку.

— Друже, якщо хто і мав рацію, то це ти, — засміявся Да Ши, хитаючи головою. — Я б нізащо не повірив, що до цього насправді причетні ці довбані прибульці!

二十五 Як Загинули Лей Чжичен і Ян Вейнін

СЛІДЧИЙ: Ім'я?

Є ВЕНЬЦЗЄ: Є Веньцзє.

СЛІДЧИЙ: Дата народження?

Є ВЕНЬЦЗЄ: Червень 1947 року.

СЛІДЧИЙ: Рід занять?

Є ВЕНЬЦЗЄ: Професор астрофізики в Університеті Цінхуа. Вийшла на пенсію у 2004 році.

СЛІДЧИЙ: З огляду на ваш вік і фізичний стан, ви можете в будь-який момент попросити зробити перерву.

Є ВЕНЬЦЗЄ: Дякую, не потрібно.

СЛІДЧИЙ: Сьогоднішній допит стосуватиметься тільки розслідування звичайної кримінальної справи, без залучення більш значущих тем. Я думаю, ми швидко впораємося. Сподіваюся, що ви співпрацюватимете.

Є ВЕНЬЦЗЄ: Я знаю, що ви маєте на увазі. Я співпрацюватиму.

СЛІДЧИЙ: Слідство має підстави вважати, що ви є винною в убивстві двох людей під час вашої роботи на базі «Червоний берег».

Є ВЕНЬЦЗЄ: Я насправді вбила двох людей.

СЛІДЧИЙ: Коли?

Є ВЕНЬЦЗЄ: У другій половині 21 жовтня 1979 року.

СЛІДЧИЙ: Імена жертв?

Є ВЕНЬЦЗЄ: Лей Чжичен — комісар з політичних питань бази і Ян Вейнін — інженер бази й мій чоловік.

СЛІДЧИЙ: Поясніть свій мотив у скоєнні подвійного вбивства.

Є ВЕНЬЦЗЄ: Я вважаю... ви знайомі з підґрунтям усіх подій?

СЛІДЧИЙ: У загальних рисах. Я б попросив прояснити деякі моменти.

Є ВЕНЬЦЗЄ: Гаразд. Пізніше того ж дня, коли я отримала повідомлення від позаземної цивілізації й відповіла на нього, я дізналася, що була не єдиною, хто знає про повідомлення. Лей Чжичен теж був у курсі.

* * *

Він був типовим зразком політпрацівника того часу: мав виняткове політичне чуття і розглядав усі події крізь призму класової боротьби. Непомітно для більшості з технічного персоналу бази, він установив приховану програму-шпигун на головний комп'ютер, яка