Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Витрати на оплату праці в націнку не входили. У кожному проєкті платня була мізерна і невчасна. Робітників, які скаржилися вголос, змушували мовчати, обстрілюючи чи навіть застосовуючи побиття. Один із робітників, жахливо протестуючи проти невиплаченої зарплатні, зшив собі губи, але це нічого не дало. Кремлівські підрядники просто ввозили іноземців, які були готові працювати по вісімдесят годин на тиждень і не скавуліли, коли їхню мізерну зарплатню завбільшки у два долари за годину затримували або взагалі не виплачували.
Нємцов дійшов висновків про справжню причину перевитрат у Сочі. «Це свято корупції», — сказав він. І як науковець і математик надав докази на підтвердження. У звіті наводилося два окремі порівняльні аналізи — перевищення бюджету попередніх зимових олімпіад і фактична вартість об’єктів минулих олімпіад — і було отримано одну й ту саму базову відповідь: шляхом «казнокрадства й відкатів» путінські будівельники поклали в кишеню десь від 25 до 30 мільярдів доларів. Інвестувати в Сочі змусили кількох підозрюваних, давніх, ще єльцинських олігархів (і вони зазнали збитків), але понад 90% витрачених на Ігри грошей надійшли безпосередньо з державних рахунків Російської Федерації. «З украдених грошей, — ішлося у звіті, — можна було б оплатити 3000 доріг високої якості, житло для 800 тисяч осіб або тисячі льодових або футбольних полів в усій Росії».
Російська державна залізниця, яка розвісила для підвищення бойового духу у своїх сочинських офісах портрети в рамочках радянського героя-космонавта Юрія Гагаріна, урвала більшу частину 9,5 мільярда доларів грошей російських платників податків, переданих на будівництво бетонно-металевого шляху в гори. Чимало з цих грошей осіли в кишені президента Російської залізниці Владіміра Якуніна, одного з путінських санкт-петербурзьких силовиків. Але найбільш показними розкрадачами були давні друзі Путіна ще зі шкільної лави — брати Ротенберги. Аркадій і Боріс Ротенберги в юності були партнерами Путіна з дзюдо, а нині — його тренери з дзюдо і старожили в хокейних іграх. Уявіть собі поведеного на бейсболі Джорджа В. Буша, який доручає серйозні контракти таким зіркам у відставці, як Піт Роуз і Хосе Кансеко. Десь до 2010 року Ротенберги, за посередництва Путіна, накопичили статки у мільярди доларів — значну частку склали прибутки, отримані під час будівництва газопроводу «Північний потік».
Але Олімпіада в Сочі підняла Ротенбергів на геть новий рівень. Путін винагородив братів двадцять одним окремим будівельним контрактом, за які упродовж років, що передували Олімпіаді, загалом виплатив понад 7 мільярдів доларів. Вони побудували низку нових об’їзних доріг і транспортних магістралей, теплову електричну станцію, трубопровід для природного газу і медіацентр. Також модернізували аеропорт і морський порт. Принагідно Ротенберги зі спортивним завзяттям наїлися рублів досхочу. Проте назвати це непродуманим вчинком ви не змогли б. Ротенберги, відповідно до звіту Нємцова, «отримували прибутки, звівши ризики практично до нуля... оскільки об’єкти, які вони будують, будуть передані уряду». На момент відкриття у Сочі, за даними щорічного переліку найбагатших людей «Форбс», особисті статки Аркадія Ротенберга потроїлися до 3,3 мільярда доларів. «Дружба, — якось зізнався Аркадій Ротенберг, — нікому не зашкодила».
За кілька тижнів до Ігор звіт Нємцова часто згадувався західною пресою й відкрив для небайдужих журналістів безліч нових можливостей. За словами Бретта Форреста із «Вейніті фаєр», який до того полював у низці московських нічних клубів за нелегалкою-серцеїдкою Анною Чапман, потік майна і грошей у Сочі спричинився до повномасштабної війни організованої злочинності, яка лишила по собі слід з бандитських трупів. О, а очільник російської залізниці, Якунін, викачав досить грошей, щоб звести триповерховий маєток на сто сімдесят акрів, в якому поміж усього іншого була «величезна» кімната-холодильник для комфортного зберігання й догляду за сімейними хутрами. Гордим власником нового комплексу також став і Путін, його садиба розташовувалася у горах за Сочі. «Називається «Лунная поляна», як згадка про безплідний ландшафт, в якому вона розташована, — писав Форрест. — Охороняється приблизно 30 тисячами спецназівців, військами спеціального призначення російської армії, розпорошеними серед гір, де вони живуть у наметах аж до завершення Олімпіади. Для себе Путін звів два величезних шале, два вертолітні майданчики, електростанції і два підйомники для обслуговування навколишніх вершин». Прямісінько в серці того, що мало би бути захищеним національним парком, «російська держава побудувала на об’єкті ЮНЕСКО під личиною проведення метеорологічних досліджень приватну дачу».
Лондонський «Телеграф» повідомив, що ті кілька місцевих мешканців Сочі, які намагалися говорити про корупцію і шкоду довкіллю — токсичні стоки у гірську річку, — опинялися «найімовірніше, без даху над головою, затягані по судах і навіть під арештом».
Якщо Путін і його уряд й переймалися тим, що міжнародна преса насміхається з їхньої імовірної й добре задокументованої корумпованості, то виявляли обачність, щоб цього не показати. Путін не накинувся на Нємцова. Його відомий своєю агресивністю міністр закордонних справ Сєргєй Лавров дав довжелезне інтерв’ю головному редактору «Форін полісі», ветерану американської журналістки Сьюзенн В. Глассер. Він сказав їй, «щодо змін в російській зовнішній політиці, так, у внутрішній політиці ми значно сильніші, якщо хочете... І ми відчуваємо зміни. Росія почувається більш цілеспрямованою — не агресивною, але цілеспрямованою... І, звісно, нині ми можемо приділити більше уваги відстоюванню наших законних інтересів у сферах, в яких тривалий час після розпаду Радянського Союзу ми представлені не були». Для Глассер це звучало відлунням тези «ясно, коли страшно» одного з попередників Лаврова часів ХІХ століття: Росія не сердиться, Росія зосереджується36. Олімпіада в Сочі мала стати для цієї нової цілеспрямованої Росії її першим виїздом на бал. Як би не насміхалася і не ставилася зневажливо світова преса до Путіна, і щоб він не будував у цій пострадянській бандитській клептократії, прийшов час світові поважати відродження нової самовпевненої Росії, яка мала намір повернути собі давню радянську магічну силу наддержави.
Частково ця впевненість ґрунтувалася на відчутті власного «я» Путіна, яке все розросталося. Він особисто був Росією як такою, тому ніхто не ставив під сумнів ані його повноваження, ані його персону. І в переддень Олімпіади в Сочі Путін (і, відповідно, Росія) видавався досить упевненим, щоб нарощувати проєкти зі встановлення зв’язків зі своїми давніми ворогами й теперішніми супротивниками. Лише минулого літа президент Путін нагородив російським орденом Дружби свого нового західного дружка, американця, який мав допомогти йому завоювати Арктику й утримати на плаву одногалузеву, одноекспортну російську нафтоекономіку, — Рекса Тіллерсона. Путін також гарантував «ЕкксонМобіл» величезну (хоча й не мажоритарну!) 45%-ву частку в іншому, абсолютно новому партнерстві з «Роснєфтью» — цього разу із розроблення шельфових родовищ у Західному Сибіру. «Це започатковує нову еру нашої співпраці», —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу», після закриття браузера.